розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 огли до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправним та скасування податкового податкового повідомлення-рішення, -

У травні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (Позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 26.04.2013 року №0011641702.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2013 року позов задоволено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

До початку судового засідання через канцелярію Вінницького апеляційного адміністративного суду сторони подали заяви з проханням перенести розгляд справи на іншу дату, у зв'язку з неможливістю прибуття представників у судове засідання 01.08.2013 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Так, матеріалами справи встановлено, що в період з 02.04.2013 року по 08.04.2013 року представником податкового органу було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи0підприємця ОСОБА_2 з питання правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з постачальником ФОП ОСОБА_3 за липень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки Відповідачем складено акт від 12.04.2013 року №1420/1721/НОМЕР_1, в якому зафіксовано завищення податкового кредиту за період з 01.07.2010 р. по 31.07.2010 р. на суму 28 376,00 грн., внаслідок чого завищено значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за липень 2010 року на суму 28 376,00 грн.

Податковим органом зроблено висновок, що Позивачем. перераховувались кошти без мети реального настання передбачених наслідків, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку із чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

ФОП ОСОБА_2 не погодився з такими висновками, та надав свої заперечення на Акт. Однак, під час прийняття рішення за результатами вказаної перевірки, заперечення позивача не були враховані і 26.04.2013 року ФОП ОСОБА_2 отримано податкове повідомлення-рішення № 0011641702 Вінницької ОДПІ, яким було нараховано грошове зобов'язання на суму 42 564,00 грн., в тому числі: основного платежу 28 376,00 грн. та штрафних санкцій 14 188,00 грн.

03.05.2013 року на адресу ДПС у Вінницькій області Позивачем подано скаргу № 299 від 03.05.2013 року про перегляд податкового повідомлення-рішення 26.04.2013 року № 0011641702. Рішенням від 16.05.2013 року за № 6791/Ш/10-02-12 Державна податкова служба у Вінницькій області скасувала податкове повідомлення-рішення 26.04.2013 року № 0011641702 в частині визначення суми грошового зобов'язання з штрафної санкції з податку на додану вартість в сумі 7094,00 грн., а в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору по суті, виходячи з наступного.

Так, матеріалами справи встановлено, що в липні 2010 року між Позивачем та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу товару (бітум дорожній, мазут М-100). На виконання умов договору, відповідно до накладних №210 від 12.07.2010 р.; № 211 від 02.07.2010 р. ; № 212 від 02.07.2010 р., Позивачем було отримано зазначений товар на суму 170255 грн., в тому числі 20% ПДВ - 28375,83 грн.

Товар перевозився від ФОП ОСОБА_3 з м. Бар (пункт завантаження Бітумна база м. Бар) власним автотранспортом покупця (автомобіль КАМАЗ ДНЗ НОМЕР_2, причіп ДНЗ НОМЕР_4, причіп ДНЗ НОМЕР_3), що підтверджують копії товарно-транспортних накладних. Оплата за придбаний товар була здійснена згідно платіжних доручень: № 8 від 15.07.2010 р. на суму 124 255,00 грн.; № 12 від 20.07.2010 р. на суму 46 000,00 грн.

Придбаний товар був використаний Позивачем при виготовленні асфальту, який постачався районним філіям ДП "Вінницький облавтодор", ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України", що підтверджується наявними в матеріалах справи бухгалтерською довідкою та видатковими накладними.

Вказані первинні документи були досліджені судом першої інстанції, на підставі чого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність операцій Позивача щодо придбання матеріальних цінностей, оскільки ці операції призвели до зміни майнового стану платника податків, метою їх придбання було подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

З посиланням на п.п.7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 35 470,00 грн. Підставою для донарахування стало, на думку перевіряючи, завищення позивачем податкового кредиту протягом перевіреного періоду.

Відповідно до п.п.7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Проте, Законом визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Позивачем були надані всі належним чином оформлені податкові накладні, податок на додану вартість по яких відповідно до п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" був віднесений до складу податкового кредиту.

Також, слід зазначити, що на момент виконання договору купівлі-продажу з ФОП ОСОБА_3, вона була зареєстрованою фізичною особою-підприємцем, яка включена в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, поставлена на облік в податкових органах і в установленому порядку зареєстровані платниками податку на додану вартість.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Що стосується висновків податкових перевіряючи про недійсність провочинів між ТОВ "ТК Шот-Нор" та контрагентами на підставі Акту Барської МДПІ про результати документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ "ТК Шот-Нор" за липень 2010 року про те, що діяльність ТОВ "ТК Шот-Нор" спрямована на формування податкового кредиту на користь третіх осіб, з метою заниження бази оподаткування по податку на додану вартість по податку на прибуток підприємств та не сплати відповідних сум податків, колегія судів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним, що визначено ч.2. ст. 215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, обставини щодо вчинення юридичними особами недійсного правочину, тобто правочину лише для виду без фактичного його виконання, є підставою для звернення до суду. Закон такі правочини не визнає нікчемними. На момент розгляду даного спору, Відповідачем не надано доказів, що судом прийнято рішення про визнання недійсними вищенаведених правочинів ТОВ "ТК Шот-Нор" із контрагентами.

Чинним законодавством України не передбачений обов'язок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. А тому, ФОП ОСОБА_2 не може нести відповідальність за не виконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, оскільки діючим законодавством така відповідальність не передбачена.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки Акту перевірки щодо порушення ФОП ОСОБА_2 вимог податкового законодавства є безпідставними, а податкове повідомлення-рішення від 29.05.2013 року №00146511702 про нарахування додаткового грошового зобов'язання підлягає скасуванню як протиправне.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2013 року, - без змін.