представник відповідача, Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська офсетна фабрика" на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В. ) від 04.02.13 у справі № 801/581/13-а

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська офсетна фабрика" (вул. Земська, 6,Феодосія,Автономна Республіка Крим,98100)

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (вул.Кримська, 82-В,Феодосія,Автономна Республіка Крим,98100)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

Відкрите акціонерне товариство "Феодосійська офсетна фабрика" звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби та, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить скасувати податкове повідомлення - рішення від 04.12.2012р. №0000612203 про нарахування ПДВ за основним платежем на суму 95340грн., штрафних санкцій на суму 17053,75грн., а всього 112393,75грн.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.02.13 у справі № 801/581/13-а в задоволенні адміністративного позову Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська офсетна фабрика" - відмовлено.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.02.13 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

У судовому засіданні представник апелянта наполягав на задоволенні скарги, просив скасувати постанову суду першої інстанції.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно. Однак його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Феодосійською ОДПІ АР Крим ДПС була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПрАТ,,Феодосійська офсетна фабрика" з питань правових відносин з КП "Альянс" та БВП "Строитель- Плюс" за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р., за результатами якої складений акт від 05.10.12 №1343/22-03/02470690.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення від 16.10.2012р. №0000532203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем на суму 95340грн. та штрафних санкцій на суму 23835грн.

В результаті розгляду скарги позивача на зазначене податкове повідомлення - рішення, відповідачем прийнято рішення від 19.11.2012р. №3540/10-0223, яким скарга позивача задоволена частково, сума штрафних санкцій зменшена на 6781,25грн. з урахуванням уточнюючої податкової декларації за березень 2010р.

На підставі такого рішення відповідачем 04.12.2012р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0000612203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем на суму 95340грн. та штрафних санкцій на суму 17053,75грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є обґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення - рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

В акті перевірки зроблені висновки про порушення позивачем норм п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.7.2, п. 7.2, п.п.7.3.1. п.7.3, п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4., п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на до додану вартість", що призвело до заниження податкового кредиту на загальну суму 95339,40грн.

Перевіркою було встановлено, що ПрАТ "Феодосійська офсетна фабрика" до складу податкового кредиту декларацій з ПДВ, за період, що перевірявся, були включені суми ПДВ за проведені ремонтні роботи підприємствами КП "Альянс" та БВП "Строитель-плюс" на підставі податкових накладних, а саме: п/н від 30.09.09р. №4169/1 на загальну суму 260032,80 грн., в тому числі ПДВ в сумі 43338,80 грн., п/н від 31.03.10 №774 на загальну суму 202741,20 грн., в тому числі ПДВ в сумі 33790,20 грн.; п/н від 31.03.10 №776 на загальну суму 109262,40 грн., в тому числі ПДВ в сумі 18210,40 грн.

Висновки про порушення податкового законодавства, а саме про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з КП "Альянс" та БВП "Строитель-плюс", відповідач зробив з підстав встановлення відсутності реального проведення господарських операцій з названими контрагентами.

Відповідач в акті керувався даними актів про неможливість проведення зустрічної звірки Будівельно-виробничого підприємства "Строитель-Плюс" та КП "Альянс", даних матеріалів кримінальних справ, порушених за фактом умисного ухилення від сплати податків та за фактами фіктивного підприємництва, даними досудового слідства.

У період, що перевірявся відповідачем, був чинним Закон України "Про податок на додану вартість" 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (168/97-ВР) .

Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до положень абзацу 1 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підтвердження взаємовідносин з КП "Альянс" та БВП "Строитель- Плюс" та формування за їх наслідками сум податкового кредиту, позивачем суду надані податкові накладні, які містяться в матеріалах справи.

Будь яких інших документів на підтвердження вказаної операції судом не добуто, а матеріали справи не містять.

Виходячи з вказаних вище положень Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) фактично податкові накладні свідчать про виникнення у платника податку можливості для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поряд з цим суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Виходячи з аналізу норм вказаних законів суд зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податкового кредиту, а також оподаткування доходів, отриманих юридичною особою та матеріальних витрат мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається з податкових накладних, позивач сформував податковий кредит з ПДВ в результаті придбання у вказаних контрагентів послуг з ремонту приміщень Офсетної фабрики.

З наданих позивачем документів, враховуючи специфіку наданих послуг, неможливо встановити дані про те, на яких саме об'єктах були проведені ремонтні роботи, індивідуальні дані про такий об'єкт, обсяг та вид робіт або інші дані, які б свідчили про фактичне виконання цих робіт.

Також з наданих документів неможливо встановити дані про те, чи належать фактично ці об'єкти позивачу та чи призначалося придбання вказаних робіт для ремонту об'єктів, які використовуються позивачем для провадження господарській діяльності.

Податкові накладні, крім загальних даних визначених у графі "Номенклатура поставки товарів (послуг) продавця" не містять такої інформації.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (z0168-95) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704 (z0168-95) ) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як до суду першої інстанції, так і до апеляційного перегляду позивачем не було надано первинних облікових документів у будівництві або будь - яких інших документів, які б свідчили про виконання контрагентами ремонтних робіт, а також документів, які свідчать про фактичне здійснення оплати придбаних послуг із сплатою у їх вартості суми податкового кредиту.

За таких підстав, слід визнати, що позивач не отримував послуг від контрагента з ремонту зазначених об'єктів, що вказує на відсутність реальності здійснення господарської операції та, з урахуванням викладеного вище, про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач, через відсутність фактичного здійснення господарської операції, не мав права на формування податкового кредиту з ПДВ, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що прийняття відповідачем податкового повідомлення - рішення від 04.12.2012р. №0000612203 здійснене з пропуском строку, встановленого ст. 102 та ст. 114 ПК України.

Апелянт стверджує, що податкове повідомлення - рішення від 04.12.12 прийняте відповідачем за спливом 1095 денного строку для його прийняття, так як податкове повідомлення - рішення від 16.10.12, в зв'язку з його оскарженням та частковим задоволенням скарги, вважається відкликаним на підставі п.п. 60.1.3п.60.1ст.60 ПК України.

З цього приводу колегія суддів вказує наступне.

Колегією суддів безперечно встановлено, що за наслідками перевірки податкове повідомлення - рішення від №0000532203 було прийнято 16.10.12, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ за основним платежем на суму 95340грн. та штрафними санкціями на суму 23835грн. Строк давності донарахування грошового зобов'язання за вересень 2009 року спливав 21.10.12. Отже податкове повідомлення - рішення прийняте в межах строку 1095 днів.

Доводи апелянта про те, що податкове повідомлення - рішення від 16.10.12 є відкликаним в зв'язку з прийняттям податкового повідомлення - рішення від 04.12.12, а тому останнє рішення є прийнятим поза межами 1095 днів, колегія суддів вважає помилковими, оскільки безперечно встановлено, що рішення від 16.10.12 р. позивач оскаржив в адміністративному порядку, в зв'язку з чим, грошове зобов'язання набуло статусу неузгодженого. Тобто, оскарження платником податкового повідомлення-рішення є процедурою узгодження грошового зобов'язання, а прийняття податковим органом остаточного рішення є закінченням процедури узгодження між платником та контролюючим органом, що не є тотожним прийняттю податкового повідомлення-рішення за наслідками перевірки, органом який здійснив перевірку.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення, яке оскаржується позивачем, прийняте відповідачем з дотриманням строків давності, встановлених ст.102 ПК України.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська офсетна фабрика"- залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.02.13 у справі № 801/581/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.