розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню, -

ОСОБА_2 звернувся до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року позовну заяву в частині стягнення заборгованості по довічному грошовому утриманню та компенсації за період червень-грудень 2005 року залишено без розгляду.

Не погодившись з прийнятим рішеннями, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального права, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На адресу суду надійшли заяви від Міністерства фінансів України, Апеляційного суду Хмельницької області та ОСОБА_2 про розгляд справи без участі їх представників, в порядку письмового провадження.

Інші сторони процесу повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги позивача, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для її задоволення та необхідності залишення в силі ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.02.2013 року, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач з 23.11.1998 року працює на посаді судді апеляційного суду Хмельницької області і протягом червня-грудня 2005 року отримував заробітну плату.

На момент виникнення спірних правовідносин питання оплати праці регулював Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (2862-12) , який встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці.

Відповідно до частини 2 статті 44 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя..

Нормами статті 44 Закону визначено, що гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 року № 513 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України" (513-2005-п) та постановою № 514 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України" (514-2005-п) , було підвищено оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

При цьому, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України "Про статус суддів". Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 "Про оплату праці суддів" (865-2005-п) , якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною 2 статті 44 Закону України "Про статус суддів" співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Разом з тим, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України "Про статус суддів" і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 01.06.2005 року, оскільки надав постанові "Про оплату праці суддів "від 3 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) чинності з 01.01.2006 року (пункт 5 Постанови).

Відтак, з 01.06.2005 року до 01.01.2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України "Про статус суддів".

На підставі висновку судово-економічної експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №3611-3644 від 25.02.2009 року, заборгованість перед позивачем по заробітній платі становить 67748,08 грн. та 58682,14 грн. компенсації.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильно дійшов висновку, що позовну заяву необхідно задовольнити в частині стягнення недорахованої заробітної плати в сумі 67748,08 грн., про що ухвалив постанову.

Постановлюючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлене позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду є недоведеним, необґрунтованим, обставини, викладені у ньому не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому позивачем пропущений річний строк на звернення до суду в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості по щомісячному довічному грошовому утриманню та компенсації за червень-грудень 2005 року.

Колегія суддів погоджується з такими доводами суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 99 КАС України (в редакції від 22.04.2008 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У даному випадку, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення довічного грошового утримання та компенсації за період з 01.06.2005 року по 01.01.2006 року лише 24.11.2008 року, хоча грошові кошти він отримував упродовж 2005 року та йому було відомо розміри належних йому виплат, відповідно до діючого на той час законодавства України, а тому строк звернення до суду із позовними вимогами про стягнення заборгованості по довічному грошовому утриманню та компенсації позивачем було пропущено.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року - без змін.