розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Московського районного суду м. Харкова від 05.11.2012р. по справі № 2027/2а-1232/12

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова

про зобов'язання вичинити певні дії,

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, в якому просив:

-визнати бездіяльність відповідача щодо призначення та перерахунку пенсії незаконною.

-зобов'язати відповідача здійснити йому перерахунок пенсії з незаконного коефіцієнту 0, 02226 до реального коефіцієнту, що відображав би співвідношення заробітної плати в рублях СРСР до української гривні та зобов'язати провести відповідні виплати за період з 01.09.1996 року з урахуванням виплачених сум.

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 05.11.2012 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача дійшов висновку про їх безпідставність та необґрунтованість.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що постанова Московського районного суду м. Харкова від 05.11.2012 року постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Зазначені положення кореспондуються з нормами ст. 162 КАС України, які визначають повноваження суду при вирішенні справи по суті.

Судовим розглядом встановлено, що позивачем оскаржуються дії пенсійного фонду, пов'язані з виплатою пенсії у 1996 році.

Колегія суддів зазначає, що згідно ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Згідно ч. 1 ст. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що з приписів частин 2, 3 ст. 99 КАС України вбачається, що строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду з захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем до суду першої інстанції заяви про поновлення строку звернення до суду не надавалось.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на пропущення позивачем строку звернення до суду та безпідставно, незважаючи на відсутність доказів поважності пропуску строку звернення до суду, розглянув справу по суті.

Посилання позивача на приписи ч. 2 ст. 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки з аналізу положень зазначеної статті вбачається, що вони стосуються сум пенсій, які були нараховані, однак не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, а позивачеві пенсія, у бажаному ним розмірі, нарахована не була.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення позивачеві строку звернення до суду за захистом своїх прав за період з 01.09.1996 року.

Виходячи із зазначених обставин справи, колегія суддів вважає, що судом при ухваленні рішення було порушено приписи ст.ст. 99, 100 КАС України, що призвело до необґрунтованого задоволення позову.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.

Таким чином, внаслідок неправильного застосування судом першої інстанції норм ч.2 ст. 99 КАС України, неврахування вищезазначеного Рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року, постанова Московського районного суду м. Харкова від 05.11.2012 року по справі № 2027/2а-1232/12 не може бути визнана законною, а тому підлягає скасуванню, а позов ОСОБА_1 до УПФУ в Московському районі м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії з 01.09.1996 року, згідно приписів ст. 100 КАС України - залишенню без розгляду.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.3 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Отже, ухвала суду про залишення без розгляду справи не позбавляє позивача права звернутися з позовом після усунення недоліків позову.

Керуючись п. 9 ст. 155, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 4 ст. 199, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Московського районного суду м. Харкова від 05.11.2012р. по справі № 2027/2а-1232/12 скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про зобов'язання вичинити певні дії залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.