розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 листопада 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення -

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 23 квітня 2012 року № 0001052305.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 листопада 2012 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повне з'ясування обставин справи, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень від 23 березня 2012 року №190,191,192 виданих Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби, згідно із підпунктом 78.1.11. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 22 березня 2012 року № 131 проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна компанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 вересня 2009 року по 31 грудня 2011 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки складено акт № 400/22-522-31630041 від 05 квітня 2012 року, у висновках якого співробітниками відповідача було встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпункту 7.2.6. пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, який перевірявся, на загальну суму на 61629,00 грн. у тому числі за лютий 2009 року на суму 6667,00 грн.; травень 2009 року на суму 9785 00 грн.; червень 2009 року на суму 215,00 грн.; липень 2010 року на суму 19178,00 грн.; вересень 2010 року на суму 13115,00 грн.; листопад 2010 року на суму 6549,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 23 квітня 2012 року № 0001052305 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України за порушення підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпункту 7.2.6. пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» Товариству з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 77 036, 00 грн., в тому числі: за основним платежем -61629,00 грн., за штрафними санкціями - 15407, 00 грн.

За результатом розгляду первинної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» від 25 липня 2012 року рішенням Державної податкової служби у місті Києві від 13 липня 2012 року № 5693/7/12-117, залишеним без змін рішенням Державної податкової служби України від 20 вересня 2012 року № 3926/1/71-12/10-2115, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 23 квітня 2012 року №0001052305 в частині донарахування податку на додану вартість за лютий 2009 року у сумі 6667,00 грн. та в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1666,75 грн. за лютий 2009 року, а в інший частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Обґрунтовуючи правомірність прийнятих рішень, відповідач вказує на те, що фінансово - господарські операції Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансові традиції», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КО-ЛЕ-СО» є нікчемними та укладеними з порушенням статей 203, 207, 228 Цивільного кодексу України з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачем у періоді, якій перевірявся, належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у періоді, який перевірявся позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні, а тому позивачем правомірно сформований податковий кредит по взаємовідносинам із Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансові традиції», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КО-ЛЕ-СО», а висновки акта перевірки про порушення підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпункту 7.2.6. пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій є протиправним.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

На час виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, яким врегульовувалися дані питання був Закон України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) (далі - Закону № 168/97) .

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит, в залежності від якого визначається сума бюджетного відшкодування, визначається, як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Положеннями п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97 передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (пп. 7.2.6); податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках (пп. 7.2.3); право на нарахування податку і складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (пп. 7.2.4).

Відповідно до підпункту 7.3.1. пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97 датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Згідно пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно ж до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктами 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону сума податку, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Разом з тим, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Також відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

За змістом викладених норм необхідною умовою для включення сплачених у звітному періоді сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є використання придбаних товарів (робіт, послуг) в господарській діяльності платника податку.

При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Отже, наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, для визнання правомірності формування таких за умови, якщо відомості в таких документах відповідають дійсності, і якщо господарські операції мали реальний характер та придбані товари (роботи, послуги) використовувалися в господарській діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» сформовано податковий кредит в травні 2009р. по виписаній податковій накладній ТОВ «КО-ЛЕ-СО» від 29.05.09р. №2 на суму 60000грн., в т.ч. ПДВ- 10000грн. за договором про надання послуг з розробки бренду (виготовлення логотипу, слогану) від 02.03.2009р. (т.1, а.с.53-55). Отримання послуг оформлено Актом приймання-передачі від 03.04.2009р.(т.1, а.с. 56), з якого не вбачається, які саме варіанти бланків прийнято замовником. Крім того, позивачем не надано доказів використання даних продуктів інтелектуальної праці в подальшій господарській діяльності.

Також, з даних акту перевірки вбачається, що позивачем в травні 2010року завищено податковий кредит на суму ПДВ 10000грн. з господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ НІБК «Квартал-буд».

Так, на підставі договору оренди від 02 березня 2009 року позивач орендував у ТОВ «НІБК «Квартал-Буд» генератор EUROPOWER для альтернативного джерела електроенергії за орендною платою у розмірі 9180,00 грн. (ПДВ складає 1530,00 грн.) на місяць.

За умовами Акту прийому - передач від 02 березня 2009 року орендодавець передав, а Орендар прийняв у платне строкове користування генератор EUROPOWER для альтернативного джерела електроенергії.

Суми сплаченого ПДВ за податковими накладними від 01.06.09р. №№ 1,2 та від 30.06.09р. №№ 3 та 4 в сумі 6120 грн. було включено позивачем до складу податкового кредиту, однак вартість товару без ПДВ не було включено до складу валових витрат.

Крім того, даний генератор, як резервне джерело живлення електроенергії не використовувався, а зберігався в орендованому приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 21-О. Суми податку на додану вартість, сплачені за оренду приміщення, також включені позивачем до складу податкового кредиту.

Однак, з матеріалів справи не вбачається, що роботи за вищезазначеними договорами фактично використовувалися в фінансово-господарській діяльності товариства, доказів на підтвердження останнього позивачем суду не надано.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 01 червня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» (Замовник за умовами Договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком» (Виконавець за умовами Договору) укладено договір № 1/6-10 ск про наступне: Виконавець зобов'язується виконати роботи по наданню інформаційно-консультаційних послуг, стосовно внесення в статутний капітал Замовника внеску від нерезидента обладнанням, яке ввозитиметься з закордону (пункт 1.1. Договору). Приймання-здача робіт проводиться за актами виконаних робіт (пункт 3.1. Договору).

За умовами пункту 4 Договору № 1/6-10 ск 01 червня 2010 року Виконавець проводить роботи по наданню інформаційно - консультаційних послуг, стосовно внесення в статутний капітал Замовника внеску від нерезидента обладнанням, яке ввозитиметься з закордону України: проводить збір необхідних документів для оформлення внеску до статутного капіталу; надає консультації стосовно можливих податкових зобов'язань, що виникають при здійсненні внесення до статутного капіталу обладнання від нерезидента з закордону України; проводить реєстрацію необхідних змін у відповідних державних органах; проводить необхідні дії для ввозу обладнання на територію України; надає інші необхідні послуги. Вартість послуг складає 95000грн., в т.ч. ПДВ 15833 грн. Зазначена сума ПДВ була віднесена до податкового кредиту в липні 2010року.

В матеріалах справи на підтвердження отримання позивачем консультації надано лише копії акту виконаних робіт до Договору № 1/6-10 ск від 01 червня 2010 року та податкової накладної, із підписами уповноважених осіб та закріплених печатками товариств. Однак будь-яких доказів отримання позивачем консультацій (довідки, письмові звіти,рекомендації, тощо) та використання їх в господарській діяльності суду не надано.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивачем 13.08.2010р. було внесено до статутного фонду інвестиційне обладнання: «універсальний розчинозмішувач» на загальну суму 105680 грн., яке не використовувалося в господарській діяльності товариства та було реалізоване ТОВ «Новітні конструкції».

Також не за призначенням використовувалися орендовані у ЗАТ «Завод будівельних виробів -1» нежитлові приміщення площею 1296 кв.м., орендна плата за які складала 38880грн. на місяць (ПДВ-6480 грн.). Згідно договору оренди, приміщення мали використовуватися для розміщення персоналу, а фактично використовувалися для зберігання обладнання, яке не використовувалося в господарській діяльності.

В ході перевірки відповідачем також встановлено, що витрати на оплату орендованих приміщень без ПДВ не було включено позивачем до складу валових витрат, що також вказує на безпідставність віднесення сум ПДВ за даними господарськими операціями до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів відповідача, щодо нарахування податкових зобов'язань позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 23 квітня 2012 року № 0001052305 є правомірним.

Відповідно до п. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Оскільки, судом першої інстанції при розгляді справи порушені норми процесуального та матеріального права, висновки суду не ґрунтуються на наявних в справі доказах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а постанова суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нової постанови.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва Державної податкової служби задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 листопада 2012 року-скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.