розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2012р. по справі № 2а-9994/12/2070

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просила суд скасувати податкові повідомлення - рішення за № 0004481702 від 17.08.12 та № 0004491702 від 17.08.12 року.

10 грудня 2012 року постановою Харківського окружного адміністративного суду позов ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволений в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.08.2012 року №0004481702 та № 0004491702.

Не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивачкою подано заперечення на апеляційну скаргу Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якій остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що з 10.07.2012 року по 23.07.2012 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2011 року.

31.07.2012 року за результатами перевірки прийнято акт № 3114/17-217/НОМЕР_3, яким встановлено безпідставне включення ФОП ОСОБА_3 до складу податкового кредиту з ПДВ податкових накладних, виписаних контрагентами, вказаними в акті перевірки, та віднесення їх до складу витрат, оскільки правочини з ними є нікчемними і не підлягають відображенню в податковому обліку.

17.08.2012 року на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0004491702 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем на 9925,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -2481,25 грн. та № 0004481702 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем на 9763,41 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -2440,85 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті перевірки контролюючим органом не встановлено відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченими правочинами, відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ «Альфа-трейд 10», фірми «Сотруднічество»у формі ТОВ, ТОВ «Южспецатоменергомонтаж» про відсутність використання позивачем отриманих товарів і послуг у власній господарській діяльності, а тому висновок відповідача про нікчемність перелічених договорів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав:

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (996-14) підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88 (z0168-95) , первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (2755-17) .

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому колегія суддів зауважує, що при обов'язковій необхідності зазначених фактів для виникнення у платника податку права на податковий кредит вони, однак, не є єдиними, які підлягають доведенню в судовому процесі при розгляді справи, предметом якої є спір про вказане право.

У відповідності до приписів Податкового кодексу України (2755-17) податковий кредит обумовлюється такою обов'язковою умовою, як придбання платником податку товарів для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, що в свою чергу передбачає реальність поставки товарів.

Вказані факти підлягають обов'язковому доведенню в судовому процесі при розгляді судом спору стосовно правильності формування платником податку валових витрат та податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та контрагентами: ТОВ «Альфа-трейд 10», Фірма «Сотруднічество» у формі ТОВ, ТОВ «Южспецатоменергомонтаж» було укладено договори поставки будівельних матеріалів.

На підтвердження реальності вказаних договорів та використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивачем до суду надано:

- видаткові накладні від 18.03.2011 року № РН-0000307, від 24.03.2011 № РН-0000348, від 11.04.2011 № РН-0000448, від 11.05.2011 № РН-0000626, від 11.05.2011 № РН-0000626, від 11.05.2011 № РН-0000626, від 11.05.2011 № РН-0000627, від 19.05.2011 №РН-0000708, від 19.05.2011 №РН-0000708, від 22.06.2011 № РН-0000957, від 20.09.2011 № РН-0001444, від 05.10.2011 № РН-0001535, від 11.10.2011 № РН-0001566, від 17.10.2011 № РН-0001535, від 18.03.2011 № ФОП-000058, від 14.09.2011 № ФОП-000215, від 15.09.2011 № ФОП-000219, від 29.04.2011 № ФОП-000079, від 22.09.2011 № ФОП-000235, від 18.08.2011 № ФОП-000173, від 13.05.2011 № ФОП-000088, від 13.05.2011 № ФОП-000088, від 13.05.2011 № ФОП-000088, від 10.06.2011 № ФОП-ОООПЗ, від 30.08.2011 № ФОП-000184, від 15.09.2011 № ФОП-000219, від 23.06.2011 № ФОП-000126, від 20.09.2011 № ФОП-000229, від 28.12.2011 № ФОП-000307, від 17.10.2011 № ФОП-000254, від 24.11.2011 № ФОП-000288, від 21.02.2011 № РН-0000047, від 21.02.2011 № РН-0000047, від 21.02.2011 № РН-0000047, від 21.02.2011 № РН-0000047, від 21.02.2011 № РН-0000047, від 21.02.2011 № РН-0000047, від 21.02.2011 № РН-0000047, від 21.02.2011 № РН-0000047, від 21.02.2011 № РН-0000047,від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056,від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 25.02.2011 № РН-0000056, від 28.02.2011 № РН-0000060, від 28.02.2011 № РН-0000060, від 28.02.2011 № РН-0000060, від 28.02.2011 № РН-0000060, від 28.02.2011 № РН-0000060, від 28.02.2011 № РН-0000060, від 28.02.2011 № РН-0000060, від 28.02.2011 № РН-0000060, від 28.02.2011 № РН-0000060, від 28.02.2011 № РН-0000060, від 28.02.2011 № РН-0000060,від 28.02.2011 № РН-0000060, від 28.02.2011 № РН-0000060, від 28.02.2011 № РН-0000061, від 07.07.2011 № РН-070704, від 07.07.2011 № РН-070704, від 07.07.2011 № РН-070704, від 07.07.2011 № РН-070704, від 07.07.2011 № РН-070704, від 07.07.2011 № РН-070704, від 07.07.2011 № РН-070704, від 07.07.2011 № РН-070704, від 07.07.2011 № РН-070704, від 07.07.2011 № РН-070704, від 07.07.2011 № РН-070704, від 07.07.2011 № РН-070704, від 07.07.2011 № РН-070704;

- рахунки-фактури №СФ-070711 від 07.07.2011, № СФ-0000070 від 21.02.2011, № СФ-0000096 від 25.02.2011, № СФ-0000070 від 21.02.2011, № СФ-0000098 від 28.02.2011,№ СФ-0000099 від 28.02.2011, № СФ-0000258 від 24.02.2011, № СФ-0000392 від 21.03.2011, № СФ-0000530 від 08.04.2011, № СФ-0000584 від 15.04.2011, № СФ-0000696 від 10.05.2011,№ СФ-0000070 від 21.02.2011,№ СФ-0000982 від 20.06.2011, № СФ-0001512 від 16.09.2011, № СФ-0001588 від 29.09.2011, № СФ-0001613 від 05.10.2011, № СФ-0001624 від 10.10.2011.

Відповідно до первинних документів, а саме: банківських виписок, накладних, договорів та інших документів, що позивачкою віднесено до витратної частини суми з придбання товару за контрагентами: ТОВ «Альфа-трейд 10», на загальну суму 47656,25 грн. без ПДВ, сума ПДВ - 9531,25 грн., у лютому 2011 року; Фірма «Сотруднічество»у формі ТОВ, на загальну суму 1970,06 грн. без ПДВ, сума ПДВ 394,01 грн. у березні, квітні, травні, червні та вересні 2011 року; ТОВ «Южспецатоменергомонтаж», на загальну суму 15463,10 грн. без ПДВ, сума ПДВ -3092,62 грн. у липні 2011 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що первинні документи, які містяться в матеріалах справи, відповідають вищезазначеним нормам закону та підтверджують реальне проведення між сторонами господарських операцій та засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та послуг за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, оскільки безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто, вибули з його власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про неправомірність винесених податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, №0001402201 від 14.08.12 та №0001392201 від 14.08.12 року є правомірним.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про нікчемність правочинів, вчинених між ФОП ОСОБА_3 з постачальниками товару ТОВ «Альфа-трейд 10», фірмою «Сотруднічество» у формі ТОВ, ТОВ «Южспецатоменергомонтаж», колегія суддів до уваги не приймає, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договору позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зокрема, не доведено, що будь-які пункти зазначених правочинів суперечать або не відповідають нормам законодавчих актів.

В той же час згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»- при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК (435-15) немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між ТОВ «Альфа-трейд 10», фірмою «Сотруднічество» у формі ТОВ, ТОВ «Южспецатоменергомонтаж», з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.