розглянувши в порядку письмового провадження відповідно до ст. ст. 41, 197 КАС України в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління державного казначейської служби в м. Києві, про визнання неправомірною відмови та зобов'язання повернути безпідставно сплачені кошти, -

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в поверненні 4221,25 грн. безпідставно сплачених до Пенсійного фонду України при покупці автомобіля та зобов'язати відповідача повернути йому дані кошти.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить дану постанову скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи наступне.

ОСОБА_2 придбав автомобіль Hyndai i30 вартістю 140 708,33 грн. та при його оформленні в органах МРЕВ 14 березня 2012 року сплатив 3% від вартості автомобіля, що становить 4 221,25 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні легкових автомобілів.

Позивач 06 вересня 2012 року звернувся до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі ним легкового автомобіля у розмірі 3% його вартості. Позивач зазначив, що такий збір повинна сплачувати особа, яка продавала транспортні засоби, а не їх покупець.

Листом від 18 вересня 2012 року № 25273/03/с-2836 відповідачем відмовлено позивачу в поверненні зазначених коштів, з посиланнями на приписи пункту 12 Порядку сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740 (1740-98-п) .

Пунктом 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, та передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

З аналізу наведеної норми вбачається, що відповідно до вказаного Закону обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.

Однак, відповідно до пункту 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740 (1740-98-п) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Враховуючи положення ч.4 ст. 9 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку застосуванню підлягають норми статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Окремо, слід звернути увагу на те, що згідно постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2011 року, залишеної в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року, пункт 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740 (1740-98-п) , визнано таким, що не відповідає нормативному акту вищої юридичної сили та нечинним.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на положення Закону України «Про внесення змін до статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 07 червня 2012 року № 4911-VI (4911-17) набрав чинності 28 червня 2012 року, а позивач сплатив вищевказану суму збору 14 березня 2012 року, тобто на момент дії пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» в попередній редакції, згідно якої збір повинен був сплачуватись саме при відчуженні автомобіля.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що дії відповідача по відмові у поверненні позивачу надмірно сплачених коштів збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі автомобіля в сумі 4 221, 25 грн. є протипранвими.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (460/2011) (далі - «Положення»), Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та, крім іншого, здійснює реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 7 цього ж Положення, Казначейство України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Безпосередньо порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року N 226 (z1000-02) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2002 року за N 1000/7288 (z1000-02) .

Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року № 119 (v0119506-00) , зі змінами, шляхом оформлення розрахункових документів.

Пунктом 5 цього Порядку передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання надається, зокрема, до органу Державного казначейства України з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування (П. І. Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ або реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку

Пунктом 11 Порядку передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету здійснюється з того бюджету, до якого зараховується у поточному бюджетному році платіж, який підлягає поверненню.

Отже, з огляду на вищевикладене, в даному випадку повернення позивачу безпідставно сплачених до пенсійного фонду України коштів в сумі 4 221,25 грн. має бути здійснено з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України у м.Києві (за місцем зарахування помилково сплаченої суми збору).

Відповідачем у відповідності до положень ч.2 ст. 71 КАС України відповідачем не доведено правомірність своїх дій.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність задовольнити адміністративний позов та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись статтями 41, 197, 183-2, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь в справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.