розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Військової частини №2195 в особі Житлової комісії Чернівецького Прикордонного Загону Державної прикордоної служби України про визнання рішення протиправним та його скасування, -

ОСОБА_4 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини №2195 в особі Житлової комісії Чернівецького Прикордонного Загону Державної прикордоної служби України, і просив визнати рішення житлової комісії Чернівецького прикордонного загону від 24.02.2012 року № 1 незаконним, а також зобов'язати житлову комісію військової частини № 2195 зарахувати його на квартирний облік разом із сім'єю, до складу якої входять чотири особи з 07.05.1996 року у списках до загальної черги в/ч 2195 м. Чернівці, зобов'язати житлову комісію в/ч №2195 розглянути питання про надання позивачу та членам його сім'ї житлового приміщення для постійного проживання, а також зобов'язати військову частину №2195 провести нарахування та відшкодувати матеріальні збитки у розмірі 47500,00 грн. та матеріальну шкоду у розмірі 68400,00 грн.

Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 03 жовтня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстнції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовну заяву в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти тверджень позивача заперечив, посилаючись на правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з 25.12.1992 року по 30.08.2010 року проходив військову службу на офіцерських посадах у Прикордонних військах України.

06 серпня 2010 року наказом № 147-ос позивача виключено зі списків особового складу військової частини №2195. Вислуга років календарна -17 років 07 місяців, пільгова 03 років 09 місяців.

Заявою від 18.10.2011 року (вх. № М-94 від 19.10.2011 р.) позивач звернувся до начальника Чернівецького прикордонного загону з проханням надати роз'яснення, щодо законодавства, яким керувалась комісія при винесенні рішення, оформленого протоколом № 2 від 25.03.2009 року.

19.12.2011 року позивач повторно звернувся до Начальника Чернівецького прикордонного загону та Житлової комісії Чернівецького прикордонного загону з заявою про перегляд рішення, оформленого протоколом № 2 від 25.03.2009 року про зарахування на квартирний облік з 25.03.2009 року, та прийняття нового рішення, яким перенести дату постановки на квартирний облік з 07.05.1996 року.

Рішенням житлової комісії Чернівецького прикордонного загону від 24.02.2012 року згідно протоколу № 1 вирішено зарахувати позивача у складі сімї 4 особи на квартирний облік з 03.08.2006 року, тобто з дня вступу в дію Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року № 1081 (1081-2006-п) , а попереднє рішення житлової комісії № 2 від 25.03.2009 року скасувати та вважати недійсним.

Відповідно до п. 2.21 Тимчасового положення про порядок забезпечення жилою площею в Прикордонних військах України Затвердженого наказом Голови Держкомітету-командуючого ПВ України від 20 січня 1996 року № 30 (z0383-96) передбачено, що при переміщенні військовослужбовців, що потребують одержання житлової площі, з однієї військової частини до іншої в межах одного гарнізону, їх облікові справи пересилаються в житлову комісію за місцем нової служби, яка приймає рішення про занесення цих військовослужбовців до списку черги зі збереженням дати їх постановки на облік у частинах з яких вони прибули.

Таким правом користуються також: військовослужбовці, переміщенні до нового місця служби з іншого гарнізону (місцевості) за ініціативою вищестоящого командування у зв'язку з службовою необхідністю при умові, що дата постановки на квартирний облік за попереднім місцем служби збережена за рішенням колегії Держкомітету (Військової ради) чи наказом про переміщення.

Приписами п. 2.5. Тичасового положення про порядок забезпечення жилою площею в Прикордонних військах України Затвердженого наказом Голови Держкомітету-командуючого ПВ України від 20 січня 1996 року № 30 (z0383-96) передбачено, що військовослужбовці беруться на квартирний облік у військовій частині, де вони проходять службу, при умові прописки в населеному пункті за місцем дислокації частини.

Згідно з п. 2.7. вказаного Тимчасового положення, для прийняття на квартирний облік з метою одержання жилої площі чи поліпшення житлових умов військовослужбовці подають рапорт по команді, а члени їх сімей відповідні заяви із зазначенням звідки прибули та додатком довідки про те, чи перебувають члени сім'ї на квартирному обліку за місцем роботи, або проживання та інші.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період із 25 червня 1996 року по 30 грудня 2000 року значився прописаним за адресою АДРЕСА_1. Дружина позивача у період із 06 лютого 1996 року по 29 липня 2009 року значилась прописана за адресою село Підлужжя, Тисменецький район, Івано Франківська область.

Тобто, у період із травня 1996 року по травень 1998 року сім'я позивача не була прописана в населеному пункті за місцем дислокації в/ч 9932 м. Івано Франківськ, де проходив службу останній, а тому слід вважити, що його сім'я була забезпечена житлом за місцем прописки - проживання.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, щодо правомірності дій житлової комісії у прийнятті рішення про відмову позивачу щодо зарахування його з членами сім'ї на квартирний облік із 07 травня 1996 року.

Пунктом 3.6. Інструкції про організацію забезпечення житловими приміщеннями в Державній прикордонній службі України, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби України №1040 від 20.12.2007 року, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 січня 2008 р. за N 16/14707 (z0016-08) - датою зарахування на облік вважається день, коли житловою комісією органу Державної прикордонної служби винесено рішення про зарахування військовослужбовця на облік. Враховуючи вищезазначене, житлова комісія прийняла рішення про зарахування на квартирний облік з 25.03.2009 року.

Крім того, довідка № 41 від 15.05.1998 року про перебування позивача на квартирному обліку у в/ч 9932 в період 07.05.1996 року по 13.05.1998 року, не являється основним доказом перебування позивача на квартирному обліку, оскільки в книзі протоколів засідань житлової комісії військової частини 9932 м.Івано-Франківськ дані про перебування його на квартирному обліку відсутні.

Також, слід зазначити, що так як, позивач перевівшись до іншого гарнізону за власною ініціативою, не зазначив про збереження черги в наказі про переведення, а також не звернувся з рапортом про зарахування на квартирний облік з 1998 по 2009 роки, то підстав для збереження черги на квартирному обліку позивачу не було.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання житлової комісії надати йому житлове приміщення, колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до п. 4.4 Інструкції - військовослужбовці забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання за рішенням житлової комісії органу Державної прикордонної служби, яке затверджується начальником цього органу. Списки розподілу житлової площі по органу Державної прикордонної служби з необхідними документами надсилаються на погодження до Адміністрації Держприкордонслужби та перевіряються на відповідність чинному законодавству в управлінні правового забезпечення. Рішення (пропозиції) Адміністрації Держприкордонслужби є остаточними і обов'язковими для розгляду житловими комісіями органів Державної прикордонної служби. А отже, без відповідного рішення Адміністрації Держприкордонслужби житлова комісія Чернівецького прикордонного згону не має права розподілити жодне житлове приміщення.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необгрунтованості та такими, що не підлягають задоволенню вимог позивача про відшкодування втрат у зв'язку з найманням житла та відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке.

Відповідно до чинного законодавства здійснення оренди житла колишнім військовослужбовцям не передбачено, як і не передбачено здійснення виплати компенсації за піднайом житла такими категоріями осіб.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 (v0004700-95) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. А також, у суді необхідно з'ясувати чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при відповідному виді правовідносин.

Законом України «Про Державну прикордонну службу України» (661-15) та Положенням про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від15.02.2005 № 116, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2005 р. за № 294/10574 (z0294-05) , відшкодування моральної шкоди не передбачено.

Таким чином, в зв'язку з тим, що позивач не надав належного документального підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходив, а за їх відсутності суду не видається можливим встановити їх наявність та розмір, дана вимога позивача є також необгрунтованою.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що позивачем не доведено правомірності позовних вимог, не надано достатніх обґрунтувань, які б дали змогу суду переконатись в їх законності, натомість відповідачем виконано обов'язок доказування правомірності своїх дій, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Відповідно до ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.