розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Укрдорхім" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В жовтні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Укрдорхім" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ, податковий орган або відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року задоволено адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Укрдорхім". Не погодившись з прийнятим рішенням, Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Вінницької області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представники позивача в судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги у зв'язку з чим просили залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін, виходячи з наступного.

Так, Вінницьким окружним адміністративним судом встановлено, що в період з 10.09.2012 року по 11.09.2012 року, на підставі наказу № 2123/22 від 07.09.2012 року, Вінницькою ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку TOB "Будівельна група Укрдорхім" (код ЄДРПОУ 36364841) з питань правильності обчислення сум податку на додану вартість по взаємовідносинах з TOB "Лугпромстройсантехмонтаж" (код ЄДРПОУ 35554567) за грудень 2010 року. Результати перевірки оформлено актом № 2144/22/36364841 від 17.09.2011року.

Вищевказаний акт перевірки поштою направлено керівнику об'єкту контролю - ТОВ "Будівельна група Укрдорхім" для ознайомлення.

Позивач, не погоджуючись із вказаними висновками акту перевірки, 21.09.2012 року за вих. № 10 надав письмові заперечення. Відповіддю від 28.09.2012 року за № 38481/2202/10 погоджено результати перевірки, визнано висновки акту законними, а тому на підставі виявлених порушень, 03.10.2012 року Вінницькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0001602310 (форма "Р"), яким збільшено позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 13 855, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 11 084, 00 грн. та за штрафними санкціями - 2771, 00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що правочини товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Укрдорхім" з іншими контрагентами підтверджені податковими накладними, які містять всі реквізити, передбачені Податковим кодексом України. Позивач на момент здійснення господарських операцій знаходився на податковому обліку як платник ПДВ, його свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення цих господарських операцій не було анульоване. Первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Колегією судів встановлено, що 06.12.2010 року Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту в особі заступника міністра Глущенко С.В. (Замовник) з однієї сторони та TOB "Будівельна група Укрдорхім" в особі директора Яушева Р.В. (Виконавець) з другої сторони та організації Міський стадіон "Шахтар" в особі директора стадіону Грязєва С.М. уклали договір про улаштування майданчика та забезпечення його функціонування від 06.12.2010 року № 192/5. Згідно п. 1.1 договору, Замовник доручає, а Виконавець здійснює для Організації улаштування спортивного майданчика з штучним покриттям (асфальтобетоном) 40x20 м.

Крім того, 06.12.2010 року між TOB "Будівельна група Укрдорхім" та TOB "Лугпромстройсантехмонтаж" укладено договір субпідряду № 8/12, відповідно до п. 1.1 якого Замовник (TOB "Будівельна група Укрдорхім") доручає, а Субпідрядник (TOB "Лугпромстройсантехмонтаж") приймає на себе зобов'язання виконати роботи, а саме: "влаштування асфальтного покриття спортивного майданчику 40x20 по вул. Шахтарської Дивізії, б/н, м. Брянка, Луганської області".

Згідно п. 1.3 вищевказаного договору, Замовник доручає Субпідряднику виконання робіт, визначених у п.1.1. даного Договору, на підставі договору підряду від 06.12.2010 року №192/5, у якому Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту в особі заступника міністра Глущенко С.В. виступає як Генпідрядник.

Одночасно, згідно п.2.1. договору № 8/12 від 06.12.2010 року, договірна ціна робіт, доручених для виконання Субпідряднику, складає 70 000, 99 гривень, у т.ч. ПДВ -11 666, 83 гривень.

На виконання вказаного договору, TOB "Лугпромстройсантехмонтаж" виконані взяті на себе зобов'язання за договором субпідряду №8/12 від 06.12.2010 року, про що свідчить акт б/н приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року.

В свою чергу, ТOB "Будівельна група Укрдорхім" здійснено оплату наданих послуг по договору субпідряду №8/12 від 06.12.2010 року на загальну суму 70 000, 99 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №222 від 21.12.2010року, №247 від 29.12.2010 року, а також угодою між сторонами договору про зарахування зустрічних однорідних вимог б/н від 07.12.2010 року.

Відповідно п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним ранспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до п. п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього ж Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

На виконання умов заключених договорів, ТОВ "БГ Укрдорхім" виписано податкову накладну № 66 від 21.12.2010 року, а TOB "Лугпромстройсантехмонтаж" - податкову накладну № 32748 від 31.12.2010 року. Також сторонами було підписано акт виконаних робіт б/н від 21.12.2010 року за наслідками виконання п.2.5 договору субпідряду №8/12 від 06.12.2010 року.

17.12.2010 року комісією, замовником - Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту, в особі заступника Міністра Глущенка С.В., Виконавцем - TOB "Будівельна група Укрдорхім" в особі директора Яушева Р.В., з затвердженням директором міського стадіону "Шахтар" Грязєва С.М. складено акт введення майданчика в експлуатацію з вказівкою на відповідність його технічним вимогам.

Частина 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) визначає поняття "первинний документ", зокрема це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. У відповідності ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Так, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, законодавством чинним на момент укладення правочину визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року (v0009700-09) було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентів правочинів.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України (435-15) ).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Позивачем до суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, які підтверджують факт поставки товарів та послуг, банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару. Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, може бути в адміністративній справі доказом вчинення особою діяння, спрямованого на ухилення від сплати податків.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.