розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 на постанову Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 23.04.2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 до Коровійської сільської ради Глибоцького району, Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району про визнання незаконними дій органів місцевого самоврядування, -

У січні 2012 року ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 звернулись до Сторожинецького районного суду Чернівецької області з адміністративним позовом до Коровійської сільської ради Глибоцького району, Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району про визнання незаконними дій органів місцевого самоврядування.

Сторожинецький районний суд Чернівецької області постановою від 23.04.2012 року у задоволенні вказаного позову відмовив.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог скаржники наголошували, що оскаржуваний акт відновлення меж на місцевості в натурі від 13.10.2011 року підписаний тільки представниками відповідних сільських рад, що беручи до уваги приписи ст. 158 Земельного Кодексу України, дає підстави стверджувати, що відповідачі не мала достатніх законних підстав самостійно та без залучення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішувати даний спір.

У судовому засіданні апелянт та його представник твердження апеляційної скарги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представники відповідачів у судове засідання не зявились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі- КАС) України (2747-15) , за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на замовлення Коровійської сільради, Глибоцького району було відновлено в натурі (на місцевості) адміністративну межу між Коровійською сільською радою, Глибоцького району та Великокучурівською сільською радою, Сторожинецького району про що складено відповідний акт від 13.10.2011 року.

Як свідчить зміст спірного акту, останній складено з приводу обмірів і відновлення в натурі адміністративної межі між Коровійською сільрадою та Великокучурівською сільрадою, на ділянці спірної території між с.Коровія, Глибоцького району та с.Годилів, Сторожинецького району.

Вказану межу відновлено по чотирьох межових знаках, які передані на зберігання представникам сільських рад.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог заявників, а відтак відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Так мотивуючи апеляційні вимоги скаржники посилаються на Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, яка затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року № 376 (z0391-10) (надалі Інструкція), як на правову підставу неможливості відновлення меж між селами Коровія та Годилів, окремо зауважуючи про те, що вказані межі не встановлювались про що свідчить лист виконкому Великокучурівської сільради від 16.11.2011 року.

Надаючи правову оцінку твердженням апелянта, колегія суддів виходить з того, що вказаною Інструкцією (z0391-10) передбачено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі межових знаків, на підставі раніше розробленої та затвердженої документації із землеустрою, а в разі відсутності такої документації, розробляється нова.

Як з'ясовано під час апеляційного розгляду, у даному випадку, встановлювались межі сільських рад с.Коровія, Глибоцького району та с.Великий Кучурів, Сторожинецького району, до складу якої входить і село Годилів, що підтверджується проектами формування території і встановлення меж Великокучурівської сільської ради, Сторожинецького району та Коровійської сільської ради, Глибоцького району.

При цьому, зазначене встановлення меж відбулось на підставі рішення Великокучурівської сільради від 22.02.1993 року та рішення Коровійської сільради від 18.03.1992 року, а із долучених до вказаних рішень відповідних викопіровок землекористувань цих сільрад досліджено, що спірна межа в районі вул.Коровійської закріплювалась, в зазначені роки, межовими знаками під №№ 16, 17, 18 та 19.

Як досліджено із викопіровки з плану територій с.Коровія Коровійської сільської ради, Глибоцького району та с.Годилів, Великокучурівської сільської ради, Сторожинецького району Чернівецької області, яка виготовлена по діючій системі координат, межа між цими сільрадами, пролягає по тих же межових знаках, якими в 1992-1993 роках вона закріплювалась і які відновлені згідно оскарженого позивачами акту від 13.10.2011 року.

З огляду на наведене, судова колегія не бере до уваги посилання апелянтів на наявність порушень при відновленні меж Коровійської сільської ради, Глибоцького району та Великокучурівської сільської ради, Сторожинецького району Чернівецької області, як і на протиправність дій відповідачів при складанні оскаржуваного акту, оскільки вказані межі відновлювались на підставі земельно-кадастрової документації, що визначено положеннями ст. 107 Земельного кодексу України.

При цьому, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянтів щодо порушення відповідачами приписів ст. 158 Земельного Кодексу України, оскільки у даному випадку, при відновленні меж земельних ділянок в натурі на місцевості крім представника ДП «Чернівецький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», який проводив обміри і відновлення меж сільських рад, були присутні також відповідальні посадові особи місцевого самоврядування та голови сільських рад, які є головними посадовими особами територіальних громад, в т.ч. територіальної громади до складу якої входять і скаржники.

Крім того, під час апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження посилання скаржників, що спільні дії відповідачів призвели до фактичної зміни межі населеного пункту с.Годилів по відношенню до земель Коровійської сільської ради, за межами с.Коровія, на що посилалися позивачі в позові як на підставу своїх вимог, оскільки як достовірно встановлено судом першої інстанції, та не заперечується скаржниками, межа с.Годилів не встановлювалась, а відповідно ця межа не могла і змінитись.

Безпідставними також на думку колегії суддів є посилання апелянтів щодо зобов'язання Великокучурівської сільської ради до встановлення межі між с.Годилів, Великокучурівської сільської ради, Сторожинецького району та землями за межами населеного пункту Коровійської сільської ради, оскільки результат розгляду будь-яких питань органом місцевого самоврядування які віднесені до його компетенції не може залежати від волі іншого органу, так як являється виключною компетенцією ради, яку вона реалізує самостійно, згідно статті 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», і при цьому орган місцевого самоврядування, відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 залишити без задоволення, а постанову Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 23.04.2012 року без змін.