розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Кіцманського районного бюро технічної інвентаризації, державного реєстратора Кіцманського районного бюро технічної інвентаризації ОСОБА_5 за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ОСОБА_4 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Кіцманського районного бюро технічної інвентаризації, державного реєстратора Кіцманського районного бюро технічної інвентаризації ОСОБА_5, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року відмовлено в задоволенні даного позову.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказану постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Мотивами апеляційної скарги особа, яка її подала, зазначає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи.

Позивач в судове засідання 31 травня 2012 року не з"явився, однак надіслав електронне повідомлення (вх.№26720/12 від 30 травня 2012 року), в якому повідомив про свою відсутність під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Зважаючи на відсутність з боку позивача будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, а також враховуючи, що судом участь позивача в судовому засіданні не визнавалась обов"язковою, колегія суддів прийшла до висновку щодо можливості апеляційного розгляду справи без його участі.

Представник відповідача та третя особа з вимогами апеляційної скарги не погодились, оскільки вважають, що постанова суду, прийнята за наслідками розгляду справи в суді першої інстанції, є законною та обгрунтованою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін, з наступних підстав.

Відповідно до обставин справи, згідно з Свідоцтвом про право особистої власності на будинковолодіння від 20 червня 2000 року право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_6

На підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 червня 2000 року право власності від ОСОБА_6 перейшло до ОСОБА_4 Вказане свідоцтво зареєстровано в Кіцманському РБТІ 26 червня 2000 року та проведено запис в Реєстровій книзі №2, стор.295 за реєстровим номером 295.

12 грудня 2000 року між ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено мирову угоду, яку затверджено ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області по справі №2-558/2000 за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності за заповітом. Відповідно до вказаної мирової угоди ОСОБА_4 виділено 48/100 ідеальної долі будинковолодіння, а ОСОБА_7 та ОСОБА_3 - відповідно по 26/100 частки домоволодіння.

19 лютого 2008 року ОСОБА_7 звернулась до Кіцманського РТБІ із заявою про реєстрацію права власності за зазначеною мировою угодою, на підставі якої державний реєстратор ОСОБА_5 внесла запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_7 52/100 ідеальної частки будинковолодіння.

Вважаючи, що державним реєстратором, в порушення вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно №7/5 від 07 лютого 2002 року (z0157-02) , безпідставно зареєстровано за ОСОБА_7 право власності на 52/100 ідеальної частки будинковолодіння, позивач звернувся до суду з даним позовом. про скасування рішення державного реєстратора від 19 лютого 2008 року.

Встановивши необгрунтованість та безпідставність заявлення позову позивачем, судом першої інстанції відмовлено в його задоволенні.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про безпідставність апеляційної скарги та законність рішення суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. №7/5 (z0157-02) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Тимчасове положення), державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно з п.3.1 Тимчасового положення (z0157-02) реєстратор з моменту прийняття заяви розпочинає її розгляд та доданих до неї документів, зокрема: установлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкт нерухомості, інших підстав для відмови в реєстрації прав; перевіряє угоди, які відповідно до чинного законодавства України не були нотаріально посвідчені; приймає рішення про реєстрацію прав власності чи про відмову в реєстрації прав власності; видає витяги з Реєстру прав або відмовляє у наданні таких витягів.

Після прийняття рішення реєстратором та внесення запису до Реєстру прав на правовстановлювальних документах робиться відмітка (штамп) про реєстрацію відповідних прав, видається витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа.

Відповідно до п.3.3 у реєстрації прав на нерухоме майно може бути відмовлено, якщо:

- заявлене право не є таким, що підлягає реєстрації відповідно до цього Положення;

- об'єкт нерухомого майна розташований на території, реєстрацію прав власності на якій здійснює інше БТІ;

- із заявою про реєстрацію прав власності на нерухоме майно звернулась особа, яка не може бути заявником відповідно до цього Положення;

- подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства;

- заявлене право вже зареєстроване;

- не проведено інвентаризаційних робіт або вони проведені не тим БТІ, яке здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно;

- право власності на нерухоме майно виникло на підставі договорів відчуження, за наявності інформації про накладення арешту на відчуження об'єктів нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна;

- право власності на нерухоме майно, що перебуває у податковій заставі, виникло без дотримання встановленого порядку відчуження;

- відчуження нерухомого майна відбулося без отримання витягу з Реєстру прав або строк його дії закінчився;

- при укладенні угод між юридичними особами, які нотаріально не посвідчені, не надано правовстановлювальний документ попереднього власника.

З урахуванням наведених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, встановивши обставини справи, дослідивши подані документи, а також зважаючи на те, що підставою для звернення ОСОБА_7 до Кіцманського РТБІ із заявою про реєстрацію права власності послугувала мирова угода, затверджена ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2000 року, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції та вважає, що у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови у реєстрації права власності на нерухоме майно. А відтак дії державного реєстратора по реєстрації цього майна є правомірними.

Що ж стосується тверджень позивача про безпідставність реєстрації державним реєстратором права власності за ОСОБА_7 на частку 52/100 ідеальної частки будинковолодіння, судом першої інстанції вірно встановлено, що при проведенні запису про реєстрацію права власності відповідач дійсно допустила технічну помилку і замість здійснення запису 26/100 часток, вчинила запис 52/100. Однак в подальшому, вказана помилка виправлена, запис анульовано і зареєстровано за ОСОБА_7 право власності на 26/100 ідеальної долі будинковолодіння.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора від 19 лютого 2008 року про реєстрацію права приватної спільної часткової власності, як і про зобов'язання державного реєстратора внести запис до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з припиненням права власності у ОСОБА_7 на нерухоме майно, а саме 52/100 ідеальної частки будинковолодіння, колегія суддів вважає необгрунтованими та безпідставно заявленими.

Зважаючи на встановлене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Кіцманського районного бюро технічної інвентаризації, державного реєстратора Кіцманського районного бюро технічної інвентаризації ОСОБА_5, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - без змін.