16 жовтня 2012 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) ОСОБА_1 (далі по тексту -позивач, ОСОБА_1) через Домницький виправний центр управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі по тексту -відповідач, Деснянське РУГУ), в якому просить: зобов'язати відповідача провести розрахунок при звільненні позивача, а саме сплатити: 37 152,72 грн. - заборгованість по заробітній платі; 14 670,00 грн. -заборгованість за затримку розрахунку при звільненні; 2 970,24 грн. -компенсація за втрату доходів у зв'язку з порушенням виплати заробітної плати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-14139/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 05 листопада 2012 року.

В судове засідання 05 листопада 2012 року позивач не прибув з причин відбування покарання в Домницькому виправному центрі управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області; відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття позивача або його представника та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 05 листопада 2012 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Відповідно до наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві 16 вересня 2011 року №561о/с "Щодо особового складу" згідно з пунктом 67 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено у запас Збройних Сил України старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, з 19 вересня 2011 року на підставі вироку Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2011 року.

Листом від 12 березня 2012 року №46/370, адресованому начальнику Домницького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області стосовно заяви ОСОБА_1, відповідач повідомив, що з 03 лютого 2010 року по день звільнення грошове забезпечення не нараховувалось у зв'язку з відстороненням від службових обов'язків на період проведення службового розслідування.

Позивач вважає, що не нарахування заробітної плати за період відсторонення від виконання службових обов'язків суперечить приписам Кодексу законів про працю України (322-08) , Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ" (3460-15) та наказу Міністерства внутрішніх справ від 31 грудня 2007 року №499 (z0205-08) "Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу"; у зв'язку з не здійсненням розрахунку при звільненні відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та компенсацію у зв'язку з порушенням виплати заробітної плати.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, виходячи з того, що позивач пропустив строк звернення до суду, а на час відсторонення від виконання службових обов'язків до моменту звільнення виплата грошового забезпечення не повинна здійснюватись.

Окружний адміністративний суд міста Києва частково погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 17 лютого 2010 року №139о/с ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових обов'язків на період проведення службового розслідування.

Судом на підставі письмових заперечень відповідача, довідки про доходи, листа Деснянського РУГУ від 12 березня 2012 року №46/370 встановлено, що грошове забезпечення позивачу не нараховувалось та не виплачувалось з 03 лютого 2010 року по день звільнення -19 вересня 2011 року.

Відповідно до статті 17 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (3460-15) (далі по тексту -Дисциплінарний статут, в редакції, чинній на момент відсторонення позивача від виконання службових обов'язків) передбачено, що особа рядового або начальницького складу, щодо якої проводиться службове розслідування, може бути відсторонена від посади із збереженням посадового окладу, окладу за спеціальне звання, надбавок за вислугу років та безперервну службу, інших виплат і надбавок.

Рішення про відсторонення особи рядового або начальницького складу від посади можуть приймати начальники, яким надано право прийняття на службу або призначення цієї особи на посаду, шляхом видання письмового наказу.

Тривалість відсторонення від виконання службових обов'язків за посадою не повинна перевищувати часу, передбаченого для проведення службового розслідування.

Згідно з підпунктом 3.5.2 пункту 3.5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 (z0205-08) (далі по тексту -Інструкція, в редакції, чинній на момент відсторонення позивача від виконання службових обов'язків) визначено, що особа рядового і начальницького складу, щодо якої проводиться службове розслідування, може бути відсторонена від виконання службових обов'язків за займаною посадою зі збереженням посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років та інших надбавок і доплат.

Рішення про відсторонення особи від посади можуть приймати начальники, яким надано право прийняття на службу або призначення її на посаду, шляхом видання письмового наказу.

Наведені правові норми вказують, що на період відсторонення від виконання службових обов'язків за відстороненою особою зберігається посадовий оклад, оклад за спеціальне звання, надбавки за вислугу років та безперервну службу, інші виплати і надбавки.

Відповідно до пункту 1.6 Інструкції (z0205-08) грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Таким чином, не нарахування та не виплата відповідачем за місцем служби ОСОБА_1 грошового забезпечення в період відсторонення від виконання службових обов'язків суперечить вимогам Дисциплінарного статуту (3460-15) та вказаної вище Інструкції (z0205-08) .

Стаття 116 Кодексу законів про працю України встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З огляду на викладене вище, вбачається, що відповідач не виплатив позивачу всіх сум, що належать йому від місця служби, в день звільнення, відтак, має місце затримка розрахунку при звільненні, яка у свою чергу передбачає виплату позивачу середнього заробітку з дня звільнення по день фактичного розрахунку.

Стаття 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" встановлює, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі (2050-14) слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача провести розрахунок при звільненні та сплатити заборгованість по заробітній платі, заборгованість за затримку розрахунку при звільненні та компенсацію за втрату доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати є доведеними та підлягають задоволенню.

Разом з тим, що стосується зобов'язання відповідача сплатити конкретно визначені суми, то суд вважає необґрунтованим такі вимоги, оскільки наведений позивачем розрахунок базується на даних листа Деснянського РУГУ від 12 березня 2012 року №46/370 про середньомісячне грошове забезпечення; водночас відповідач надав до матеріалів справи довідку про недійсність довідки від 12 березня 2012 року №46/370, виданої ОСОБА_1 та довідку про доходи від 01 листопада 2012 року з новими даними, що спростовують наведений позивачем розрахунок.

Таким чином, за відсутності у суду повноважень здійснювати розрахунок сум належних позивачу виплат, позовні вимоги в частині зобов'язання Деснянського РУГУ сплатити позивачу конкретні суми, а саме: 37 152,72 грн. - заборгованість по заробітній платі; 14 670,00 грн. -заборгованість за затримку розрахунку при звільненні; 2 970,24 грн. -компенсація за втрату доходів у зв'язку з порушенням виплати заробітної плати, не підлягають задоволенню.

В частині дотримання позивачем строків звернення до адміністративного суду, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України визначає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В межах спірних правовідносин судом встановлено порушення відповідачем законодавства про оплату праці в частині невиплати належної позивачу заробітної плати, а тому, на думку суду, з позовом про стягнення належної йому заробітної плати позивач може звернутись до суду без обмеження будь-яким строком.

Суд враховує висновки рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 (v004p710-12) , що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Водночас звертає увагу, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Деснянське РУГУ розрахувалось з ОСОБА_1

За таких підстав, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом в межах строків, передбачених Кодексом законів про працю (322-08) в Україні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність не неврахування та не виплати позивачу грошового забезпечення за період відсторонення від виконання службових обов'язків з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, однак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Зобов'язати Деснянське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві провести розрахунок при ОСОБА_1 та сплатити заборгованість по заробітній платі, заборгованість за затримку розрахунку при звільненні та компенсацію за втрату доходів у зв'язку з порушенням виплати заробітної плати.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185- 187 Кодексу адміністративного судочинства України.