Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Воєводино Груп» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним скасування податкового повідомлення -рішення №0001822204 від 11.04.2012р.

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Воєводино Груп» (далі по тексту також -Позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС (надалі -Відповідач) про визнання протиправним скасування податкового повідомлення -рішення №0001822204 від 11.04.2012р.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оспорюване податкове повідомлення рішення прийняте безпідставно, не відображає дійсних обставин справи, а відтак підлягає скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його необґрунтованості та безпідставності. В судовому засіданні надав пояснення, аналогічні письмовим запереченням, які містяться у матеріалах справи.

Відповідно до частини шостої ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 41, ч.6 ст. 128 КАС України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про те, що позов підлягає задоволенню, з огляду про наступне.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Позивача з питань дотримання податкового законодавства при фінансово -господарських взаємовідносинах з тов. «Укрдрім»за період з 01.04.11 по 31.05.11.

За результатами перевірки складено Акт № 75/22-4/36678643 від 27.03.2012 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Воєводино Груп» (код ЄДРПОУ 36678643) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрдрім» (код ЄДРПОУ 36302590) за період з 01.04.2011 року по 31.05.2011 року».

Як вбачається зі змісту Акту, Відповідачем під час перевірки виявлені такі порушення: п. 198.3., 198.6. ст.198, п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України в наслідок чого занижено податок на додану вартість за квітень-травень 2011 року на загальну суму 158167 грн.

На підставі зазначеного Акту, Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001822204 від 11.04.2012 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (код платежу 14010100) на суму основного платежу 158167,00 грн., фінансових санкцій на суму 1,00 грн.

Проаналізувавши матеріали даної адміністративної справи, дослідивши первинну документацію, надану в ході судового розгляду справи, суд прийшов до висновку про те, що висновки, викладені в Акті перевірки суперечать чинному законодавству України, не відображають фактичних обставин справи, а тому податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, Позивачем на письмовий запит ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС № 3033/10/23-310 від 27.02.2012 року до перевірки надано такі документи: договір на виконання робіт № 0511У від 18.05.2011 року; додаток № 1 до Договору на виконання робіт № 0511У від 18.05.2011 року; податкові накладні; банківські виписки; акти прийняття-здачі робіт.

Проте системний аналіз змісту Акту перевірки свідчить про те, що при проведенні документальної перевірки Відповідачем використовувалась лише інформація з баз даних ДПІ, а саме - Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, «TAX», «Аудит»та Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС № 115/23-3/36302590 від 07.03.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрдрім», Висновок почеркознавчого дослідження Центрального МРВ Управління СБУ у м. Києві від 03.02.2012 року № 28. Відтак не врахування Відповідачем даних, які містились у первинній документації та були визначальними при вирішенні питання щодо визначення правомірності формування податкового кредиту, є порушенням імперативних приписів чинного законодавства.

При цьому, доводи Відповідача про заниження ТОВ «Воєводино Груп»податку на додану вартість, викладені в Акті перевірки будуються виключно на даних, відображених у Акті ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС № 115/23-3/36302590 від 07.03.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрдрім»та Висновку почеркознавчого дослідження Центрального МРВ Управління СБУ у м. Києві від 03.02.2012 року № 28 (надалі - Висновок).

Згідно з Висновку підписи від імені ОСОБА_1 на первинних документах ТОВ «Укрдрім»ймовірно виконані однією особою, а підписи від імені ОСОБА_1 на картці із зразками підписів та відбитка печатки від 04.10.2010 року ймовірно виконані іншою особою. За таких обставин, контролюючий орган прийшов до висновку про те, що податкові накладні, що складені ТОВ «Укрдрім», не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту ТОВ «Воєводино Груп»суми ПДВ у розмірі 158167 грн. в бухгалтерському та податковому обліку.

Особливу увагу Суд звертає на те, що податкові накладні № 87 від 08.04.2011 року, № 194 від 27.04.2011 року. № 135 від 19.05.2011 року та № 120 від 18.05.2011 року взагалі не були предметом почеркознавчого дослідження, та не відображені у Висновку. Тобто, справжність підпису ОСОБА_1 на них не досліджувалася, а тому висновок висвітлений в Акті є лише надуманим та юридично необґрунтованим.

При цьому, в Акті перевірки міститься висновок про те, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Воєводино Груп» та ТОВ «Укрдрім»здійснюються поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правоздатності, фінансово-господарські відносини між ТОВ «Воєводино Груп»та ТОВ «Укрдрім» є фіктивним правочином, та таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

Такий висновок Відповідача спростовується імперативними приписами норм чинного законодавства.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Таким чином, твердження Відповідача про фіктивність правочинів є перевищенням наданих йому повноважень.

Щодо доводів Відповідача про не набуття належним чином цивільної правоздатності сторонами таких договорів (як Позивача, так і його контрагента), суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. При цьому, цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Як вбачається, чинне законодавство не надає такого поняття, як «не набуття належним чином цивільної правоздатності», а тим більше не визначає умови її настання та юридичні наслідки, а тому це твердження є необґрунтованим та не ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

Що стосується Акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрдрім» № 115/23-3/36302590 від 07.03.2012 року складений ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, Суд звертає увагу на те, що зустрічні звірки не є перевірками платника податків, а письмовий документ, який складається після проведення зустрічної звірки, відповідно до чинного законодавства не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі, і про реальність, повноту, достовірність господарських операцій такої особи, а також він не є носієм доказової бази по цих питаннях.

Крім того, слід зазначити, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог ст. 203 Цивільного Кодексу України: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним ( ч. 2 ст. 228 ЦК України).

При цьому, ухиляння однією із сторін двохстороннього договору від сплати податків за цим договором жодним чином не свідчить про порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (активні дії), оскільки об'єктивна сторона - несплата до бюджету відповідного податку міститься не в діях, а в бездіяльності, з чого випливає що висновок перевіряючих про наявність ознак фіктивності правочину укладеного ТОВ «Воєводино Груп» з ТОВ «Укрдрім», зроблений унаслідок хибного тлумачення норм матеріального права.

Відповідачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч. 1 ст. 204 ЦК України, в силу якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Водночас, в ході судового розгляду справи Судом встановлено, що на час здійснення правовідносин та виписки відповідних податкових накладних ТОВ «Укрдрім» знаходилося в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та було у встановленому законом порядку зареєстроване платником податку на додану вартість.

Відповідно ст.ст.181, 182 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.183 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 184.1. ст. 184 Податкового кодексу України, свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Згідно постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що до правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, належать: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до п. 188.1. ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Матеріалами справи підтверджено, що Позивачем сформовано податковий кредит звітних періодів виходячи із договірної (контрактної) вартості послуг, який складався із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за загальною ставкою протягом таких звітних періодів у зв'язку з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.2. ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача у день виникнення податкових зобов'язань та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.201.8. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку несе відповідальність за неналежне виконання податкових зобов'язань лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, Суд прийшов до висновку про те, що наявність податкових накладних, які містять усі необхідні реквізити, передбачені ст.201 Податкового кодексу України, які не визнано у встановленому порядку недійсними, і які відносяться безпосередньо до угоди, що укладеної між ТОВ «Воєводино Груп»з ТОВ «Укрдрім», вказує на правомірність віднесення Позивачем сум податку на додану вартість, сплачених у зв'язку з придбанням послуг, до складу податкового кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 128, 158, 161- 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС № 0001822204 від 11.04.2012 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (код платежу 14010100) на суму основного платежу 158167,00 грн., фінансових санкцій на суму 1,00 грн.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 1582 грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Воєдино Груп»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС.

постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.