Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛР Глобус" (далі по тексту-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва ДПС (далі по тексту-відповідач-1), Державної податкової адміністрації України (далі по тексту–відповідач-2) про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.02.2011р. №№ 0000212370/0, 000202370/0 та рішення про результати розгляду скарги від 11.07.2011 р. № 12521/6/25-0115.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем-1, у порушення норм податкового законодавства України, були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, а відповідачем-2 прийняте протиправне рішення за результатами розгляду скарги позивача на оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача-1, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідачі проти позову заперечували, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі та на виконання вимог податкового законодавства України, просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2011 р. було закрито провадження у даній справі в частині позовних вимог щодо скасувати рішення Державної податкової адміністрації України за результатом розгляду скарги від 11.07.2011 р. № 12521/6/25-0115.

Зазначена ухвала була оскаржена позивачем до Київського апеляційного адміністративного суду, у зв’язку з чим 31.08.2011 р. в судовому засіданні заявлено клопотання про зупинення провадження у справі. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2011 р. провадження у справі було зупинено до прийняття рішення Київським апеляційним адміністративним судом.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2012 р. скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.08.2011 р., якою, в тому числі, закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасувати рішення Державної податкової адміністрації України за результатом розгляду скарги від 11.07.2011 р. № 12521/6/25-0115, у зв’язку з чим ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2012 р. провадження у справі було поновлено.

20.08.2012 р. відповідач в судове засідання не з’явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Відповідачем-1 була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2010 р.

Перевіркою було встановлено, що позивачем у перевіряємий період укладено договір від 28.06.2007 р. б/н про відкриття кредитної лінії на суму 140 000 000 доларів США з "HYPO REAL ESTATE BANK ІNTERNATIONAL AGA" (ФРН) (Організатор) та "FLINT NOMINEES LIMITED" Сполучене Королівство (Лондон) (Кредитний агент). Згідно п.3.1 Договору позивач як позичальник використовує всі суми, отримані за кредитною лінією в цілях і в рахунок витрат на придбання. Придбання означає придбання, в ході низки операцій з купівлі-продажу позичальником компаній –Ділайт, Ділайт Сіті, Ділайт Плюс і Столиця. Тобто кредит був отриманий для придбання корпоративних прав (акцій, часток) зазначених компаній.

Перевіркою також встановлено, що грошові кошти, отримані за вказаним кредитним договором, були внесені позивачем до статутного фонду компаній Ділайт, Ділайт Сіті, Ділайт Плюс і Столиця, тобто, фактично, позивач є засновником зазначених компаній. Придбання позивачем корпоративних прав є разовою фінансовою операцією, спрямованою на встановлення контролю над компаніями Ділайт, Ділайт Сіті, Ділайт Плюс і Столиця, отже не являється господарською діяльністю, оскільки не носить постійного характеру.

Таким чином, відповідач-1 дійшов висновку, що використання позивачем кредитних коштів за договором від 28.06.2007 р. б/н не пов’язано з його господарською діяльністю, а тому проценти, які позивач сплачує за кредитом та курсові різниці, не можуть включатись до складу валових витрат підприємства.

Крім того, в ході перевірки було встановлено, що в перевіряємому періоді, позивач мав взаємовідносини з ПП "Мережа будівельних фахівців" та ТОВ "Аурумніка".

При здійсненні перевірки задекларованого податкового кредиту позивача за грудень 2008 року, липень 2009 року та опрацюванні Системи автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, встановлено завищення сум податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2008 року всього на суму 5 434,00 грн. та за липень 2009 року всього на суму 33 145,00 грн.

Так, ПП "Мережа будівельних фахівців" стан платника податків –запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання); до податкових органів не звітує; кількість працюючих за І квартал 2009 р. –1 особа; інформація щодо наявності основних та обігових фондів відсутня; свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 30.01.2009 р.; податкові зобов’язання по взаємовідносинам з позивачем - не задекларовані. ТОВ "Аурумніка" –стан платника –припинено (ліквідовано, закрито); до податкових органів не звітує; кількість працюючих за І квартал 2010 р. –3 особи; інформація щодо наявності основних та обігових фондів відсутня; свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 21.10.2010 р.; податкові зобов’язання по взаємовідносинам з позивачем - не задекларовані.

За результатами перевірки складено акт від 01.02.2011 р. № 40/1-23-70-35234901, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.1.32. ст.1, пп.5.5.1. п.5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 51515444,00 грн., у тому числі по періодам: 4 квартал 2008 року–8267004,00 грн., 1 квартал 2009 року-4 834812,00 грн., 2 квартал 2009 року–2836720,00 грн., 3 квартал 2009 року-5966737,00 грн., 4 квартал 2009 року–7519929,00 грн., 1 квартал 2010 року–7513729,00 грн., 2 квартал 2010 року-7509019,00 грн., 3 квартал 2010 року-7067494,00 грн.; пп.7.2.3. п.7.2., пп.7.4.1, пп.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.4. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 23.06.1997 р. №233/2037 (z0233-97) , в результаті чого позивачем завищено податковий кредит у сумі 38579,00 грн., в т.ч. за грудень 2008 року-5434,00 грн., за липень 2009 року-33145,00грн., а також завищено суму ПДВ, яка включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (р.22.2. Декларації з ПДВ) за липень 2009 року у розмірі 33145,00 грн.; п.1.3. наказу ДПА України від 16.01.2008 р. № 28 "Про затвердження Порядку подання звітів про утримання та винесення то бюджету податку на доходи нерезидентів" щодо неподання звітів про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидента у вигляді процентів за користування позикою компанії London Regional GROUP FININANCE LIMITED" (Великобританія) за 3 квартали 2008 року, за 2008 рік, за І квартал 2009 року, за півріччя 2009 року, за 3 квартали 2009 року, за 2009 рік, за І квартал 2010 року, за півріччя 2010 року та за 3 квартали 2010 року.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки від 01.02.2011 р. № 40/1-23-70-35234901, позивачем були подані до відповідача-1 заперечення та зауваження до зазначеного акту, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки від 01.02.2011 р. № 40/1-23-70-35234901 щодо встановлених порушень, були залишені без змін.

На підставі акта перевірки від 01.02.2011 р. № 40/1-23-70-35234901, відповідачем-1 були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми "Р": від 23.02.2011 р. №0000212370/0, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 38 579,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 9 645,00 грн. від 23.02.2011 р. № 000202370/0, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 51 515 444,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 12 878 861,00 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача-1, позивач використовуючи, надане йому ст.56 Податкового кодексу України право адміністративного оскарження рішень податкових органів, звертався зі скаргами до Державної податкової адміністрації у м. Києві та Державної податкової адміністрації України, за результатами розгляду яких, рішеннями про результати розгляду скарг, оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача-1 були залишені без змін, а скарги - без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

У зв’язку з тим, що перевірка позивача проводилась за період до набрання чинності Податковим кодексом України (2755-17) (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до пп.1.11.1. п.1.11. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" фінансовий кредит –це кошти, які надаються банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

Згідно пп.1.32. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п.5.1, пп.5.5.1. п.5.5. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами)

протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, податковим законодавством чітко визначено, що для підтвердження включення витрат, пов’язаних з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами), необхідно доведення використання кредитних коштів у власній господарській діяльності.

Аналогічна позиція закріплена у Постанові Верховного Суду України (колегії суддів судової палати в адміністративних справах) від 04.12.2007 р., в якій зазначено, що невід’ємною ознакою наявності підставі для віднесення процентів, виплачених за кредитними договорами до складу валових витрат підприємства є використання кредитних коштів для здійснення господарської діяльності.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

В той же час, перевіркою було встановлено, що отримання позивачем кредитних коштів та віднесення до складу валових витрат відсотків, жодним чином не вплинуло на збільшення його оподатковуваного прибутку та доходу від таких операцій. Зазначене свідчить про те, що отримані за кредитним договором кошти не використовувались позивачем для здійснення господарської діяльності, отже віднесення їх до складу валових витрат підприємства є помилковим.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп.7.5.1. п.7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв’язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов’язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Аналогічні положення закріплені в ст.198 Податкового кодексу України.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" (996-14) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно ст.9 зазначеного закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) , первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Крім того, пунктом 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 166 (z0250-97) (зі змінами та доповненнями) визначено, що платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає в декларації, а дані, наведені ним в декларації, мають відповідати даним його бухгалтерського обліку, оскільки фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 (z0233-97) , сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Позивачем не надано суду жодних первинних документів, які б підтверджували дійсність та, взагалі, існування його взаємовідносин з контрагентами ПП "Мережа будівельних фахівців" та ТОВ "Аурумніка", по яким позивачем був сформований податковий кредит, відповідно, за грудень 2008 року в розмірі 5 434,00 грн. та за липень 2009 року в розмірі 33 145,00 грн.

Відповідно до ч.1,4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи, свідчить про те, що відповідач-1, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) та Законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає висновки відповідача-1 про заниження позивачем податку на прибуток та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість обґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення законними.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.