Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша Дніпровська Інвестиційна Компанія"- звернувся до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.01.2012 №00011503.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що висновки викладені в акті камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток (про виявлення помилок (порушень) від 16.12.2011 №209/15-3 не відповідають чинному законодавству, не мають належного обґрунтування на підставі чого податкове повідомлення-рішення від 03.01.2012 №00011503 є неправомірним та підлягає скасуванню.

Відповідач –Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби –проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав викладених у письмових запереченнях та зазначив, що підставою для нарахування грошового зобов’язання стало те, що Позивач протиправно відобразив у декларації з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2011 року суму від’ємного значення з цього податку за 2010 рік.

Відповідач явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду справи.

25.06.2012 в судовому в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження у зв’язку з неявкою в судове засідання представника відповідача. Представники позивача та проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що представник відповідача в судове засідання не прибув хоча й був належним чином повідомлена про час, дату та місце судового розгляду, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток (про виявлення помилок (порушень) ТОВ "Перша Дніпровська Інвестиційна Компанія"результати якої оформлено Актом від 16.12.2011 №209/15-3 (далі –акт перевірки).

У вказаному Акті перевірки Відповідач, зокрема, дійшов висновків про порушення Позивачем: п. 3 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств у 2011 році" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) , оскільки Позивач відобразив у декларації з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2011 року суму від’ємного значення з цього податку за 2010 рік.

На підставі висновків Акту перевірки Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.01.2012 №00011503, яким зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств в сумі 34269278,0 грн.

За результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення. Скарги позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення –без змін.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що позивачем при складанні податкової декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року порушено ст. 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме: неправомірно визначено р.06.6 декларації (від’ємне значення об’єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду), що призвело до завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року.

Така позиція відповідача є необґрунтованою виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України (2755-17) (Особливості справляння податку на прибуток підприємств) розділ III (податок на прибуток підприємств) цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Таким чином, до 01 квітня 2011 року, при визначені доходів і витрат платники податків керувалися нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , який діяв до 01 квітня 2011 року.

Так, згідно п.6.1. ст. 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо об’єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від’ємне значення об’єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від’ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Відповідно до п.22.4. ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. У 2011 році сума від’ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від’ємне значення об’єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Згідно пункту 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Податкового кодексу України (2755-17) пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об’єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від’ємне значення, то сума такого від’ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від’ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення.

Обмеження витрат, що мають бути враховані у складі валових витрат ІІ кварталу 2011 року, зазначена законодавча норма не містить.

Згідно п. 7.3 ст. 7 Податкового кодексу України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Крім цього, слід звернути увагу, що ст.139 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Так, зазначений перелік не містить такого поняття як "від’ємне значення об’єкта оподаткування за підсумками першого кварталу без врахування від’ємного значення, що увійшло до складу першого кварталу 2011 року з 2010 року".

Так, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (995_004) від 20 березня 1952 р. (надалі - "Перший протокол Конвенції"), учасником якої є Україна, визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна, а саме: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права."

Для розуміння цієї вимоги щодо податків варто звернутися до рішень Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини щодо положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) мають в Україні значення одного із джерел права.

Відповідно до ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У Рішенні Європейського суду з прав людини (п. 49) у справі Щокін проти України від 14 жовтня 2010 (остаточне від 14 січня 2011) Суд вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з статку безперечно є втручанням до майнових прав заявника гарантованих статтею 1 fcpnoro протоколу Конвенції.

Таке втручання за Конвенцією (995_004) може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах передбачених законом. Так, в п. 50-51 згаданого рішення Європейський суд зазначає:

Таке втручання за Конвенцією (995_004) може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах передбачених законом. Так, в п. 50-51 згаданого рішення Європейський суд зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою статті 1 Протоколу 1 є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути Законним"

Друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції (995_004) .

Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні (див. Бейлер про Італії, №33202/96, ECHR 2000-1)".

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Судом враховано, що 01.07.2012 набув чинності Закону України від 24.05.2012, № 4834-VI (4834-17) "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм", яким встановлено, що пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується: у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи викладене, суд оцінює відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення законодавству чинному на час його ухвалення.

Відповідно до пп.4.1.4. п.4.1. ст.4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відображення у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року в рядку 06.6 (від’ємне значення об’єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду (від’ємне значення рядка 07 податкової декларації за попередній звітний (податковий) період або від’ємне значення об’єкта оподаткування за І квартал 2011 року) є правомірним та таким, що відповідає визначеним законодавчим вимогам.

Проте, відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (2755-17) .

При цьому абзацами 1, 2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Позивачем на підтвердження правомірності від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток подано суду:

- копії договорів оренди від 15.09.2008 №2009-ПДІК, від 19.10.2007 №1/10-07;

- копії договорів про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та надання комунальних та інших послуг від 20.02.2006 №ВТ 3, від 19.07.2005 №ВТ 11;

- копії кредитних договорів з додатками від 09.03.2005, від 14.03.2006;

- копії кредитних договорів з додатками від 23.06.2008, від 28.06.2009;

- копії виписок з особового рахунку;

- копію журналу-ордеру і відомості по рахунку 661 розрахунки за заробітною платою за період з 01.01.2005-31.03.2011;

- копію оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 за період з 01.01.2005-31.03.2011.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано належних в розумінні ст. 44 Податкового кодексу України доказу на підтвердження правильності визначення від’ємного значення об’єкту оподаткування встановленого у податковій декларації за 1 квартал 2011 року, отже суд приходить до висновку, що при декларуванні від’ємного значення об’єкту оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду, в рядок 06.6 податкової декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року позивач безпідставно включив валові витрати задекларовані у податковій декларації з податку на прибуток за І квартал 2011 року.

Враховуючи, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження правильності визначення від’ємного значення об’єкту оподаткування встановленого у податковій декларації за І квартал 2011 року, оскільки відповідно до вимог абз 2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту, суд дійшов висновку, що позивачем у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за ІІ квартал 2011 року безпідставно відображено від’ємне значення з податку на прибуток за 2010 рік, суд приходить до висновку про правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 03.01.2012 №00011503.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб’єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, довів правомірність прийнятого ним рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Дніпровська Інвестиційна Компанія" задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69- 71, 94, 160- 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185- 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України