Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач перебуваючи на обліку у центрі зайнятості отримав статус безробітного, у зв’язку з чим йому було призначено виплату допомоги по безробіттю. Однак відповідач протягом періоду перебування на обліку та отримуючи матеріальне забезпечення на випадок безробіття був зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа, що є підставою для стягнення з нього, незаконно отриманого матеріального забезпечення.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що з 01.03.2001 він був зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа, однак ще у 2003 році була проведена ліквідаційна процедура, у зв’язку з чим 16.12.2003 відповідача було знято з обліку платника податків, а в травні 2009 року було виключено з ЄДР. Отже, за час ліквідаційної процедури підприємницька діяльність не могла здійснюватись.

Дослідивши матеріали справи, суд -

ОСОБА_1 (надалі –відповідач) 08.02.1979 року народження, був зареєстрований як безробітний у Дарницькому районному центрі зайнятості 21.11.2008, що вбачається з персональної картки НОМЕР_1.

Згідно ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення"безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Наказом по Печерському районному центру зайнятості №11866/232 від 28.11.2008 відповідачу надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.

Відповідно до наказу №6355/99 від 28.05.2009 відповідачу було припинено виплату допомоги по безробіттю у зв’язку з призначенням виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості (пп.8 п.1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").

Як вбачається з свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єкта підприємницької діяльності–фізичної особи, відповідач 01.03.2001 був зареєстрований суб’єктом підприємницької діяльності у Дарницькій районній у місті Києві державній адміністрації. При цьому, 21.05.2009 реєстрацію відповідача було припинено на підставі ч. 2 "Прикінцеві положення" Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" (755-15) , який набрав чинності з 01.01.2004, у відповідності до приписів якої у разі внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки повинен провести відповідні реєстраційні дії.

01.06.2009 Дарницьким районним центром зайнятості було прийнято наказ №14 про повернення незаконно отриманих коштів безробітним Куїчем Дмитром Олексійовичем.

В ході судового процесу, судом було встановлено, що відповідач наприкінці 2003 року прийняв рішення про припинення підприємницької діяльності, і як свідчить наявна у справі копія довідки ДПІ у Дарницькому районі міста Києва №36192/9/19-005 від 19.12.2003, у зв’язку із ліквідацією за рішенням суб’єкта підприємницької діяльності, тобто відповідача, його було знято з обліку як платника податку з 16.12.2003 та видано довідку для подання до Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації.

Отже, починаючи з 16.12.2003 розпочато процедуру ліквідації відповідача у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" (755-15) , який набрав чинності з 01.01.2004, у зв’язку із чим відповідачем підприємницька діяльність не здійснювалась і доходи від неї не отримувались.

Також, згідно даних ДПІ у Дарницькому районі міста Києва відповідач доходів від підприємницької діяльності не отримував, не зважаючи на те, що був зареєстрований суб’єктом підприємницької діяльності–фізичною особою у Дарницькій районній у місті Києві державній адміністрації, що підтверджується довідкою №1105 від 25.05.2009 наявною у справі за період з 01.01.2008 до 31.03.2009 та за період з 28.11.2008 до 28.05.2009 - листом №42818/9/17-220 від 05.10.2009.

Позивачем не надано доказів отримання відповідачем доходу від підприємницької діяльності, внаслідок реєстрації 01.03.2001 суб’єктом підприємницької діяльності.

З цього приводу, слід відзначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення"для визнання особи безробітною повинні бути у наявності такі обставини, як відсутність заробітку або інші передбачені законодавством доходи, проте будь-які приписи щодо організаційно-правового статусу підприємця відсутні. Законом України "Про зайнятість населення" (803-12) встановлено, що до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців (п.б ч.3 ст.1).

Таким чином, судом встановлено, що відповідач у зазначений період через відсутність роботи не мав заробітку або інших передбачених законодавством доходів, самостійно не забезпечував себе роботою, тобто не відносився до зайнятого населення.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"від 02.03.2000 з наступними змінами і доповненнями, застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов’язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно ст. 31 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі: призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

А тому припинення виплати не надає однозначних підстав для стягнення раніше виплачених коштів допомоги по безробіттю.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача коштів –виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття у сумі 8615,72 грн.

З наведених позивачем підстав позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 2, 158- 163 КАС України, суд, –

В задоволені позову відмовити.

постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185- 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.