Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення й за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним і вселення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 листопада 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Очеретяною І.А., вона придбала у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Незадовго перед цим її син, ОСОБА_5, уклав шлюб із відповідачкою. Вона дозволила сину з дружиною тимчасово поселитися в придбаній нею квартирі, в якій вони не були зареєстровані в якості осіб, які постійно там проживають. Після розлучення її син добровільно виселився зі спірної квартири, а ОСОБА_2 залишилася мешкати в ній. Позивачка неодноразово пропонувала відповідачці звільнити належну їй квартиру, але вона від цього відмовляється. До шлюбу із сином ОСОБА_2 мешкала у квартирі АДРЕСА_2, де значиться зареєстрованою до теперішнього часу. Позивачка просила усунути перешкоди в користуванні належною їй на праві приватної власності квартирою, виселити ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позов про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та вселення, обгунтовуючи вимоги тим, що в період шлюбу з ОСОБА_5 за їхні спільні кошти купили квартиру АДРЕСА_1. Для придбання квартири вона позичила 15 000 доларів США у своєї подруги - ОСОБА_6 Після придбання квартири її чоловік та його мати ввели її в оману, що квартиру можуть конфіскувати у зв'язку з порушеннями правил торгівлі її чоловіком, тому вони оформили квартиру на матір чоловіка. Після розлучення її чоловік стверджував, що вона разом із дитиною й далі будуть мешкати у квартирі, в якій вона й залишилась проживати, зробила ремонт за власні кошти. ОСОБА_2 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 20 листопада 2003 року, вселити її із сином, ОСОБА_3, до спірної квартири.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2008 року первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Усунено ОСОБА_1 перешкоди в користуванні належною їй на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_2 Виселено ОСОБА_2 з неповнолітнім сином - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2008 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним залишено без змін, в іншій частині рішення суду скасовано, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд іншим складом суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, змінити рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вимог про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та вселення, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не уточнив підстав заявлених вимог за первісним позовом, не врахував вимог ст. 156 ЖК України при вирішенні зустрічного позову в частині вселення, не з'ясував висновку органу опіки та піклування щодо забезпечення житлом і умов проживання малолітньої дитини- інваліда, а тому передав справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

З такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Підстави для скасування рішення суду в апеляційному порядку та передачі справи на новий розгляд визначені ст. 311 ЦПК України, проте таких підстав в ухвалі апеляційного суду не наведено.

Відповідно до правил ст. 309 ЦПК України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, визначено як підставу для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення або зміни рішення судом апеляційної інстанції, а не направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи та відповідно до ст. 338 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2008 року скасувати, справу передати до апеляційного суду на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.