Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м. Севастополя, Головного управління Державного казначейства України в м. Севастополі про відшкодування майнової та моральної шкоди,

У серпні 2007 року позивач звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м. Севастополя, Головного управління Державного казначейства України в м. Севастополі про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої дитині війни в 2007 році законом, що звужує його права, який визнано неконституційним.

При цьому посилався на те, що він відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має статус дитини війни та повинен отримувати підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Однак п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено дію ст. 6 зазначеного Закону, чим звужено його права. Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнано неконституційними.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив відшкодувати 1 233 грн. майнової шкоди та 500 грн. - моральної шкоди.

Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 29 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 31 січня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно з п. 2, п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України адміністративний суд - це суд загальної юрисдикції, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних спорів.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень КАС України (2747-15) цей Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2005 року за винятком, встановленим пунктом 2 цього розділу.

З матеріалів справи вбачається, що справа розглянута судами після 1 вересня 2005 року за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) .

Таким чином, суд, вирішивши по суті справу, помилково визнав, що виник цивільно-правовий спір і вимоги позивача повинні розглядатися за правилами позовного провадження з посиланням на норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) .

Ураховуючи вищевикладене та суть спору, колегія суддів вважає, що в цьому випадку виник публічно-правовий спір і вимоги позивача повинні були розглядатися за правилами, встановленими КАС України (2747-15) .

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в порядку цивільного судочинства - закриттю.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 29 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 31 січня 2008 року скасувати, а провадження в порядку цивільного судочинства закрити.

Ухвала оскарженню не підлягає.