У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України у складі:
Головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Пшонки М.П.,
Лихути Л.М.,
Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування
моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення
Сквирського районного суду від 16 червня 2006 року та ухвалу
апеляційного суду Київської області від 26 січня 2007 року,
в с т а н о в и л а :
В грудні 2005 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання
зобов"язання за договором, а також трьох процентів річних від
простроченої суми та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на
неповернення відповідачем отриманої за договором суми в
обумовлений строк та заподіяння їй цим моральних переживань.
Рішенням Сквирського районного суду від 16 червня 2006 року,
залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області
від 26 січня 2007 року, позов задоволено частково. Стягнуто з
ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 22 832 грн. 70 коп. боргу за договором
позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення виконання грошового зобов"язання, а також три
проценти річних від простроченої суми в розмірі 1 270 грн. 36 коп.
В задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати зазначені
судові рішення в частині задоволення позову та ухвалити нове
рішення про відмову в позові, посилаючись на їх необгрунтованість
та порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши
матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія
суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до
задоволення частково.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
під час
ухвалення рішення суд серед іншого вирішує такі питання: 1) чи
мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення,
та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані
(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для
вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які
правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка
правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині вимоги про
стягнення боргу за договором позики з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення його виконання та трьох
процентів річних від простроченої суми, суд першої інстанції, з
чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач, який
прострочив виконання грошового зобов"язання за укладеним з
позивачкою договором позики, на вимогу останньої зобов"язаний
сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції
за весь час прострочення, а також три проценти річних від
простроченої суми.
Однак, погодитися з таким висновком не можна.
Відповідно до змісту ст. 169 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 року, який був чинним на час виникнення спірних
правовідносин, грошове зобов"язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов"язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній
валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за
офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
Судом встановлено, що в травні 2000 року між сторонами було
укладено договір позики, за яким позивачка передала відповідачу 3
000 доларів США та 3 000 гривень, а той зобов"язався повернути
таку ж суму до серпня 2003 року, однак свого зобов"язання не
виконав.
Згідно зі ст. 214 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 року
боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на
вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або
договором не встановлений інший розмір процентів.
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це
показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари
та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а
ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то
норми ст. 214 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 року щодо сплати
боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються
лише на випадки прострочення виконання грошового зобов"язання, яке
визначене договором у гривні.
Суд на зазначене уваги не звернув, не розмежував грошових
зобов"язань відповідача перед позивачкою у гривні, борг за яким
сплачується з урахуванням встановленого індексу інфляції, та в
іноземній валюті, борг за яким визначається за офіційним курсом
цієї валюти на день його сплати.
Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального
права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно
до ч. 2 ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
є підставою для скасування
ухваленого рішення з направленням справи на новий розгляд.
Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції
і не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344
ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів Судової палати у цивільних
справах Верховного Суду України,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Сквирського районного суду від 16 червня 2006 року в
частині вимоги про стягнення суми боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання
грошового зобов"язання та трьох процентів річних від простроченої
суми, а також ухвалу апеляційного суду Київської області від 26
січня 2007 року про залишення рішення суду першої інстанції в цій
частині без змін скасувати та передати справу в цій частині на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді: Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
М.П. Пшонка
Я.М. Романюк