Апеляційний суд, після перегляду вироку суду першої інстанції в апеляційному порядку, змінив вирок районного суду в частині вирішення цивільного позову шляхом збільшення розміру суми стягнення із засудженого на користь потерпілої в рахунок відшкодування моральної шкоди з 25 000 грн на 35 000 грн.

У поданих касаційних скаргах сторона захисту: засуджений та його захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело, крім іншого, до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, просять оскаржувані судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:

- Про правильність застосування судами у даному кримінальному провадженні закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 122 КК України;

- Стосовно доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушеннях належними та допустимими доказами;

- Про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановлені судами своїх рішень у даному кримінальному провадженні;

- Щодо обґрунтованості вирішення апеляційним судом у провадженні цивільного позову в частині розміру суми стягнення із засудженого на користь потерпілої в рахунок відшкодування останній моральної шкоди.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Сихівського районного суду м. Львова від 10 грудня 2021 року

ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.

Цим же вироком вирішено пред`явлений потерпілою у провадженні цивільний позов та ухвалено стягнути із засудженого на користь потерпілої 1138, 05 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 25 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 22 травня

2020 року приблизно о 23:00, перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2, на ґрунті особистих неприязних відносин, керуючись умислом на спричинення тілесних ушкоджень, що виник раптово, з метою заподіяння фізичного болю, в ході конфлікту з потерпілою ОСОБА_8, умисно наніс їй удар кулаком правої руки в ділянку обличчя, в подальшому, схопив потерпілу руками за шию та стиснув її. Після цього, вдарив потерпілу кулаком в спину та сильно штовхнув її ногою, від чого вона впала на землю. В результаті протиправних дій засудженого, потерпілій заподіяно легкі тілесні ушкодження та закриту травму лівої половини грудної клітки, що супроводжувалось накопиченням повітря в плевральній порожнині, що належить до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 липня 2022 року вирок

районного суду змінено в частині вирішення цивільного позову. Стягнуто із

засудженого на користь потерпілої 35 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті вирок районного суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах сторона захисту: засуджений та його захисник просять скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело, крім іншого, до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, надаючи свою оцінку фактичним обставинам у даному кримінальному провадженні, засуджений та його захисник стверджують, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно кваліфікували дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки він заподіяв потерпілій лише легкі тілесні ушкодження, а тому його дії не охоплюються диспозицією норми кримінального закону, якою встановлена кримінальна відповідальність за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Також вказують на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду.

Суть доводів касаційних скарг сторони захисту зводиться до того, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України ґрунтуються на недопустимих доказах, а саме:

- протоколі слідчого експерименту від 28 липня 2020 року за участю засудженого та потерпілої, оскільки він не містить особистого підпису засудженого, що може свідчити про існування зауважень з його боку в ході проведення відповідної слідчої дії;

- висновку експерта додаткової судово-медичної експертизи № 303 від

22 березня 2021 року у зв`язку з тим, що дані, які містяться у ньому не доводять наявність у потерпілої тілесного ушкодження саме середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, через те, що на лікуванні потерпіла перебувала лише з 23 по 29 травня 2020 року із наявним поліпшенням здоров`я вже 25 травня 2020 року.

Вказують, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскільки безпідставно відхилив клопотання сторони захисту, зокрема про допит судово-медичного експерта та не дав власної оцінки усім обставинам даного кримінального провадження з огляду на приписи статей 22, 23, 94, 95 КПК України.

До того ж, на думку захисника, апеляційний суд безпідставно збільшив розмір стягнутої із засудженого на користь потерпілої моральної шкоди з 25 000 грн до 35 000 грн. Крім цього, вважають, що ухвала апеляційного суду належним чином не мотивована та не відповідає вимогам КПК України (4651-17) .

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційні скарги

засудженого та його захисника не подавалися.

У судовому засіданні прокурор виступив проти задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню з таких мотивів.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оспорювання стороною захисту установлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Про правильність застосування судами у даному кримінальному провадженні закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 122 КК України.

Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у спричинені потерпілій умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 .

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

У свою чергу, відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Положеннями ст. 84 КПК України передбачено те, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Статтею 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне й об`єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.

Стосовно матеріалів даного кримінального провадження, то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, висновок про доведеність винуватості засудженого, обґрунтовано зробив на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, мотивуючи своє рішення про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, суд першої інстанції послався на показання потерпілої ОСОБА_8, яка під час її допиту у суді першої інстанції розказала про те, що у травні 2020 року у неї вдома, в ході конфлікту засуджений ОСОБА_6 хапав її за зап`ястя та обличчя, на прохання покинути помешкання не реагував. У подальшому, наніс їй удар в ліве підребер`я і вона впала з ліжка, також вдарив її ногою, внаслідок чого відчула різкий біль, не могла самостійно встати та попросила викликати швидку медичну допомогу. Із завданих ОСОБА_6 ударів один був сильним, а інші - спричинили синці. Зазначила, що в лікарні у неї встановили забій лівого ребра, пробиття лівої легені та можливе утворення тріщини. Також наголосила, що після виписки зі стаціонару ще певний час лікувалась амбулаторно, їй було важко ходити та продовжувався запальний процес.

Слід зазначити, що допит потерпілої судом першої інстанції було проведено у відповідності до вимог КПК України (4651-17) , її показання є логічними та підтверджуються іншими належними доказами у кримінальному провадженні. Причин обмовляти потерпілою засудженого не було встановлено, а тому суд не мав підстав не довіряти показанням, які потерпіла надала суду.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань потерпілої на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, з чим погоджується і колегія суддів.

Водночас судом першої інстанції в основу обвинувального вироку було покладено досліджені письмові докази, зокрема:

- висновок експерта додаткової судово-медичної експертизи № 303 від 22 березня 2021 року згідно з яким, ОСОБА_8 перебувала на стаціонарному лікуванні в період з 23 травня по 29 травня 2020 року в 1 хірургічному відділенні КНП "КЛШМД м. Львова" з діагнозом: "Забій грудної клітки. Травматичний лівобічний пневмоторакс", з приводу чого їй було проведене оперативне лікування - дренування плевральної порожнини, що підтверджено результатами рентгенообстеження органів грудної клітки за 23 травня 2020 року. Під час проведення первинної судово-медичної експертизи в червні 2020 року у

ОСОБА_8 були виявлені синці: на обличчі, шиї, руках, правій сідниці. Вказані тілесні ушкодження утворились від дії тупих предметів та тупих предметів з обмеженою поверхнею, могли виникнути 22 травня 2020 року, як вказує ОСОБА_8, і не були небезпечними для життя в момент їх спричинення. Закрита травма лівої половини грудної клітки, що супроводжувалось накопиченням повітря в плевральній порожнині, відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я. Синці відносяться до легкого тілесного ушкодження. Судово-медичних даних про утворення тілесних ушкоджень у потерпілої внаслідок падіння з висоти власного зросту немає. На тілі ОСОБА_8 не відобразились характерні індивідуальні ознаки предметів, якими були заподіяні ушкодження (т. 1 а. п. 142-145);

- дані протоколу проведення слідчого експерименту від 28 липня 2020 року за участю засудженого та потерпілої й відеозапису цієї слідчої дії, в ході якого засуджений детально розповів та показав на місці обставини за фактом спричинення тілесних ушкоджень потерпілій, що відбулися 22 травня 2020 року приблизно о 22:30 у приміщенні квартири

АДРЕСА_2, в тому числі відтворив механізм своїх насильницьких дій та завдання ударів потерпілій, їх спрямованість. Так, засуджений, серед іншого, вказав про те, що в ході словесного конфлікту з потерпілою правою рукою наніс їй удар в обличчя, схопив її руками за шию та почав стискати. Коли потерпіла прилягла на диван, вдарив її рукою та ногою, від чого остання впала з ліжка. В подальшому викликав їй швидку медичну допомогу. Потерпіла ОСОБА_8 вищевказане не заперечила та додатково зазначила, що після сварки із засудженим лежала на дивані і дивилась телевізор, а він був позаду неї. В певний момент відчула удар в спину, впала на підлогу, а також відчула дуже сильний біль (т. 1 а. п. 126-130).

Отже, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 122 КК України, з таким висновком погоджується і колегія суддів.

Колегією суддів не встановлено даних про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій засудженого.

Стосовно доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушеннях належними та допустимими доказами.

Згідно з положеннями статей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України (4651-17) , для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання.

Щодо доводів касаційних скарг сторони захисту про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту за участю засудженого та потерпілої, оскільки він не містить особистого підпису засудженого, що може свідчити про існування зауважень з його боку в ході проведення відповідної слідчої дії, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 240 КПК України метою слідчого експерименту є перевірка і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Згідно відеозапису від 28 липня 2020 року, слідчий експеримент було проведено у присутності понятих і за участю засудженого та потерпілої з метою відтворення обставин вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення. У ході проведення зазначеної слідчої дії засуджений відтворив механізм, кількість та спрямованість нанесення ударів потерпілій. При цьому відеозапис здійснювався безперервно, права учасникам були роз`яснені, зауважень до протоколу ніхто з них не подавав (т. 1 а. п. 126-130).

Колегія суддів зазначає, що у даному конкретному кримінальному провадженні відсутність підпису засудженого в кінці протоколу проведення слідчого експерименту від 28 липня 2020 року за його участю з урахуванням того, що відбувалась безперервна відеофіксація даної слідчої дії не є тим істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що зумовлює визнання його недопустимим доказом.

Тому твердження про протилежне спростовуються наведеним вище.

Стосовно доводів сторони захисту щодо недопустимості як доказу висновку експерта додаткової судово-медичної експертизи № 303 від 22 березня 2021 року у зв`язку з тим, що дані, які містяться у ньому не доводять наявність у потерпілої тілесного ушкодження саме середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, через те, що на лікуванні потерпіла перебувала лише з 23 по 29 травня 2020 року із наявним поліпшенням здоров`я вже 25 травня 2020 року, колегія суддів наводить наступні мотиви.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Вимоги до змісту висновку експерта закріплені у ст. 102 КПК України.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих; проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості.

До того ж, судово-медичний експерт, оцінюючи строки порушення анатомічної цілості тканини і органів та їх функцій, виходить із звичайної їх тривалості, навіть у тих випадках, коли потерпілий не звертався за медичною допомогою. Якщо тривалість цього порушення, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру тілесного ушкодження і не підтверджується об`єктивними відомостями, судово-медичний експерт відзначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості, виходячи із звичних термінів.

Колегією суддів під час перевірки матеріалів даного кримінального провадження встановлено те, що висновок експерта ґрунтується на відомостях, які експерт сприймав під час вивчення матеріалів, що були надані йому для проведення дослідження. У висновку зазначено матеріали, які використовувались при проведенні експертизи, а також зазначено коли, де, ким та на якій підставі проведено експертизу, місце і час проведення експертизи. Експерт був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків, невиконання інших обов`язків. У ході дослідження було надано відповіді на поставлені на вирішення експертизи питання.

При цьому як слідує з дослідженого судом першої інстанції висновку експерта додаткової судово-медичної експертизи № 303 від 22 березня 2021 року, то у ньому відображено характер ушкоджень з медичної точки зору, їх локалізація і властивості, термін спричинення ушкоджень, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень із зазначенням кваліфікаційної ознаки, зокрема те, що у потерпілої наявна закрита травма лівої половини грудної клітки, що супроводжувалось накопиченням повітря в плевральній порожнині та відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я. Судово-медичних даних про утворення тілесних ушкоджень у потерпілої внаслідок падіння з висоти власного зросту немає.

До того ж, опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були ним використані, як вимога до змісту висновку експерта, містить посилання на те, що потерпіла перебувала на стаціонарному лікуванні в період з 23 травня по

29 травня 2020 року в 1 хірургічному відділенні КНП "КЛШМД м. Львова" з діагнозом: "Забій грудної клітки. Травматичний лівобічний пневмоторакс", з приводу чого їй було проведене оперативне лікування - дренування плевральної порожнини, що підтверджено результатами рентгенообстеження органів грудної клітки за 23 травня 2020 року, а потім перебувала на амбулаторному лікуванні у лікуючого лікаря. При цьому експерт посилається на дані попередніх судово-медичних експертиз, які було проведено у даному кримінальному провадженні щодо одного об`єкта дослідження.

Таким чином, згідно зазначеного висновку експерта у потерпілої були встановлено тілесні ушкодження, зокрема тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

З урахуванням наведеного, доводи касаційних скарг сторони захисту щодо недопустимості як доказу висновку експерта додаткової судово-медичної експертизи

№ 303 від 22 березня 2021 року у зв`язку з тим, що дані, які містяться у ньому не доводять наявність у потерпілої тілесних ушкоджень саме середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, через те, що на лікуванні потерпіла перебувала лише з 23 по 29 травня 2020 року із наявним поліпшенням здоров`я вже

25 травня 2020 року є необґрунтованими, спростовуються наведеним вище та матеріалами даного кримінального провадження.

Таким чином, судом першої інстанції було надано належну оцінку висновку експерта додаткової судово-медичної експертизи № 303 від 22 березня 2021 року з точки зору належності, допустимості і достовірності, висновок експерта аргументований з наукової точки зору та не суперечить іншим доказам у даному кримінальному провадженні. З таким висновком суду першої інстанції погодився апеляційний суд і погоджується колегія суддів.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85- 87 КПК України свідчили про необхідність визнання судами першої та апеляційної інстанцій доказів недопустимими або неналежними не встановлено.

З урахуванням наведеного, доводи касаційних скарг сторони захисту про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій є безпідставними.

Також колегія суддів вважає, що під час розгляду кримінального провадження, судами першої та апеляційної інстанцій всі клопотання учасників процесу були розглянуті у відповідності до вимог КПК України (4651-17) , а тому не має підстав вважати наявність порушень вимог статей 10, 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав під час дослідження обставин кримінального провадження. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Тому доводи сторони захисту про протилежне є безпідставними.

За таких обставин, у цьому кримінальному провадженні суд дослідив і з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1

ст. 122 КК України.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судами приписів статей 84, 91, 94 КПК України в касаційних скаргах не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.

Щодо тверджень сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції,переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскільки безпідставно відхилив клопотання сторони захисту, зокрема про допит судово-медичного експерта та не дав власної оцінки усім обставинам даного кримінального провадження з огляду на приписи статей 22, 23, 94, 95 КПК України, то колегія суддів зазначає такі мотиви.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих стороною обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України, повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У даній справі такої умови апеляційний суд не встановив. Сам по собі факт непогодження з висновками суду, не є підставою для допиту судово-медичного експерта для з`ясування питань пов`язаних з проведеною додатковою судово-медичною експертизою № 303 від 22 березня 2021 року. Тому, при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, сторона захисту не вказала підстав, передбачених ст. 404 КПК України, для допиту судово-медичного експерта з метою надання пояснень стосовно проведеної додаткової судово-медичної експертизи № 303 від 22 березня 2021 року, апеляційним судом їх встановлено не було. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою такого доказу, даною районним судом.

При цьому переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, в тому числі і тим на які сторона захисту послалася у своїх касаційних скаргах, обґрунтовано спростував їх, навів підстави, з яких дійшов такого висновку.

Щодо обґрунтованості вирішення апеляційним судом у провадженні цивільного позову в частині розміру суми стягнення із засудженого на користь потерпілої в рахунок відшкодування останній моральної шкоди.

Стосовно доводів захисника, наведених у касаційній скарзі про безпідставне збільшення апеляційним судом розміру суми стягнутої із засудженого на користь потерпілої моральної шкоди з 25 000 грн до 35 000 грн, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК Україницивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Також у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України (4651-17) , і при цьому застосовуються норми ЦК України (435-15) .

Згідно із положеннями п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, й дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Встановивши доведеність винуватості ОСОБА_6, суд першої інстанції, задовольнив частково позовні вимоги потерпілої ОСОБА_8, крім іншого, стягнув із засудженого на її користь 25 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, потерпілою було подано апеляційну скаргу в якій вона просила, окрім іншого, задовольнити її цивільний позов в повному обсязі, зокрема стягнути із засудженого на її користь 100 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку суд перевірив, зокрема доводи, викладені потерпілою щодо вирішення цивільного позову, у зазначеній апеляційній скарзі, і, приймаючи рішення про зміну розміру стягнутої із засудженого на користь потерпілої моральної шкоди, апеляційний суд визначив невідповідність розміру стягнутої моральної шкоди на користь потерпілої, у зв`язку із чим її розмір було збільшено з 25 000 грн до 35 000 грн.

При цьому, як убачається з мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції, щодо визначення та обґрунтування розміру відшкодування моральної шкоди потерпілій було встановлено судом з достатнім урахуванням характеру вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, глибини та тривалості моральних та фізичних страждань потерпілої, пов`язаних з вчиненням щодо неї протиправних дій засудженим, зокрема те, що внаслідок отриманих травм у потерпілої порушено її звичайний спосіб життя, уклад та побут у зв`язку з тривалим лікуванням і реабілітацією, посттравматичний емоційно-психологічний стан потерпілої. Також виходячи при цьому з вимог розумності, виваженості та справедливості, суд врахував конкретні обставини провадження та докази досліджені і оцінені в судовому засіданні, діяв на власний розсуд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду і вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди було визначено із засад розумності, виваженості та справедливості з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілої, конкретних обставин справи, наслідків вчиненого кримінального правопорушення і вважати його необґрунтовано завищеним підстав не має.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження, колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Інші доводи, викладені в касаційних скаргах сторони захисту та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, то касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника має бути залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 10 грудня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 липня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 - без задоволення.