розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 4 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100040016407, за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився в м. Москва Російської Федерації, зареєстрований на АДРЕСА_1, проживає на АДРЕСА_2, раніше судимого - 15 червня 2007 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; 3 жовтня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 395 КК до покарання у виді арешту на строк 3 місяці, звільнений по відбуттю покарання 23 грудня 2013 року,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 3 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2020 року ОСОБА_6 засудженого за ч. 2 ст. 125 ККдо покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 186 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Цим вироком також засуджено ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 125, ч. 3 ст. 186 КК, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не переглядаються.

Прийнято рішення щодо цивільного позову, процесуальних витрат та речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у скоєнні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, та відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаному з проникненням у житло, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, за таких обставин.

Так, 9 грудня 2017 року приблизно о 16 год ОСОБА_6 разом з ОСОБА_8, знаходячись у під`їзді біля квартири АДРЕСА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, побачили ОСОБА_9, котрий проживає у квартирі АДРЕСА_4 вказаного будинку. Між ними розпочався конфлікт з приводу порушення ОСОБА_6 та ОСОБА_8 громадського порядку, під час якого ОСОБА_9 зробив два постріли вгору з газового револьверу. Після чого, ОСОБА_6 разом з ОСОБА_8 нанесли потерпілому ОСОБА_9 численні удари по голові та тулубу, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Потім вони, незаконно проникнувши до квартири потерпілого, затягнули його туди та, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою, при цьому усвідомлюючи, що їх дії є помітними, відкрито викрали майно ОСОБА_9, а саме: наручний годинник та газовий револьвер, заподіявши йому матеріальну шкоду на загальну суму 1 750 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 4 листопада 2021 року вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо нього та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано ухвалив обвинувальний вирок, оскільки не повністю дослідив всі обставини справи, при цьому наявні в матеріалах кримінального провадження докази є недостатніми для доведення його винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 3 ст. 186 КК. Зазначенні обставини, на думку засудженого, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який в порушення вимог статей 404, 419 КПК всіх доводів апеляційної скарги захисника не перевірив, не дав обґрунтованих відповідей на них, безпідставно залишив без задоволення клопотання захисника про повторне дослідження доказів та необґрунтовано залишив вирок щодо ОСОБА_6 без змін.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу в повному обсязі.

Захисник ОСОБА_7 підтримав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 та просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7, в якій порушувалися питання неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, відсутності у матеріалах кримінального провадження достатніх доказів для доведення винуватості останніх у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, апеляційний суд, не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу, та навівши докладні мотиви прийнятого рішення, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без змін.

Так, апеляційний суд, переглядаючи вирок у межах доводів поданої апеляційної скарги, обговорив наведені у ній доводи, перевірив обставини, встановлені судом першої інстанції, проаналізував докази, надав їм оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення.

При цьому суд апеляційної інстанції належним чином обґрунтувавши рішення, дійшов правильного висновку, що досліджені судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК та покладені в основу вироку докази, а саме: показання потерпілої ОСОБА_10, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, самих ОСОБА_6 та ОСОБА_8, дані протоколів слідчих дій, висновку судової експертизи та інших письмових документів у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 3 ст. 186 КК за обставин, вказаних у вироку.

Такий висновок суду апеляційної інстанції достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які апеляційний суд належним чином перевірив та змістовно навів в ухвалі.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які би у контексті приписів статей 85, 86, 87 КПК свідчили про необхідність визнання доказів недопустимими або неналежними, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Одночасно надана ОСОБА_6 власна версія подій була ретельно перевірена апеляційним судом і визнана такою, що не підтверджена належними та допустимими доказами.

При цьому суд апеляційної інстанції переконався у безпідставності тверджень ОСОБА_6 та його захисника, які аналогічні доводам касаційної скарги засудженого, щодо відсутності в нього умислу на побиття потерпілого та викрадення його майна.

З такими висновками апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції оскільки немає підстав вважати їх сумнівними чи необґрунтованими, так як у суді першої інстанції спростовано твердження ОСОБА_6 про те, що потерпілий ОСОБА_9 сам вдарився головою об стінку та втратив свідомість, а належні потерпілому пістолет та наручний годинник ОСОБА_6 підняв з підлоги у під`їзді. Натомість встановлено, що в той день засуджений мав конфлікт з ОСОБА_9, який переріс у бійку, а характер і множинність забоїв та черепно-мозкова травма, виявлені у потерпілого, явно свідчать про нанесення йому ударів.

Крім того, після скоєного ОСОБА_6, побачивши, що потерпілий втратив свідомість, швидку медичну допомогу не викликав, натомість, скориставшись тим, що двері до квартири ОСОБА_9 незамкнені, незаконно проник до його житла та викрав майно потерпілого, що переконливо свідчить про спрямованість його дій саме на особисте збагачення.

З огляду на це, є необґрунтованими доводи, вказані у касаційній скарзі ОСОБА_6 щодо недоведеності його винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено.

Також є неприйнятними твердження засудженого ОСОБА_6 про те, що апеляційний суд, порушуючи ст. 404 КПК, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання захисника про повторне дослідження доказів і порушив принцип безпосередності дослідження доказів, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто, сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує апеляційний суд досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у місцевому суді. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Крім того, обґрунтована відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені не повністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні клопотання захисника про повторне дослідження доказів, не знайшов передбачених ч. 3 ст. 404 КПК підстав, які би покладали на апеляційний суд такий обов`язок, а захисником таких підстав не було наведено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції, відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 не підлягає задоволенню.

Разом з цим, колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 433 КПК, приходить до висновку про те, що апеляційний суд не застосував відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_8 закон, який підлягав застосуванню, а саме: положення статей 49, 74 КК.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 вчинили 9 грудня 2017 року.

Відповідно до положень ст. 12 КК з урахуванням змін, внесених Законом України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII (2617-19) , вказане кримінальне правопорушення належить до кримінальних проступків, максимальне покарання за яке встановлене санкцією ч. 2 ст. 125 КК у виді обмеження волі на строк до 2 років.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки.

За приписами ч. 5 ст. 74 КК особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.

Ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 постановлено 4 листопада 2021 року, тобто з моменту вчинення ними кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, до моменту набрання вироком законної сили минуло понад три роки, що залишилося поза увагою апеляційного суду.

Оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_8 жодних клопотань про звільнення їх від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК у зв`язку із закінченням строків давності не заявляли, при цьому заперечували свою винуватість у скоєнні ними вказаного кримінального проступку, тому вони підлягають звільненню від призначеного покарання на підставах, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК, а судові рішення щодо них - зміні відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК.