ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 263/13128/18
провадження № 51-3202 км 19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого
ОСОБА_7 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 7 червня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22018050000000195, за обвинуваченням
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Георгіївка Мар`їнського району Донецької області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 263-1, ч. 3 ст. 258 КК України,
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця м. Мар`їнки Донецької області, зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_2, адреса останнього місця проживання - АДРЕСА_3 ), раніше неодноразово судимого, останній раз - за вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2016 року за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3; ч. 2 ст. 28,
ч. 1 ст. 263; ч. 3 ст. 258 КК.
Судове рішення щодо засудженого ОСОБА_8 в касаційному порядку не оскаржується.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком від 26 грудня 2019 року Іллічівським районним судом м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_7 засуджено: за ч. 1 ст. 258-3 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна, що належить йому на праві приватної власності; ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; ч. 3 ст. 258 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна, що належить йому на праві приватної власності.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна, що належить йому на праві приватної власності.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою змінено на особисте зобов`язання, його звільнено з-під варти в залі суду та покладено на нього виконання обов`язку, передбаченого п. 1 ч. 5 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 28 березня 2018 року по 26 грудня 2019 року включно
з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання речових доказів, арешту і судових витрат у кримінальному провадженні.
Засуджений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_6 оскаржили зазначений вирок до апеляційного суду.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 7 червня 2021 року відмовив засудженому ОСОБА_7 і його захиснику - адвокату ОСОБА_6 у поновленні строку на апеляційне оскарження вироку Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2019 року та повернув їх апеляційні скарги.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного суду від 7 червня 2021 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Стверджує, що строк апеляційного оскарження він пропустив із поважних причин, оскільки не мав можливості своєчасно і з використанням правової допомоги оскаржити вирок суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої доводи, вказує, що в день ухвалення вироку він не був звільнений з-під варти, а переданий із залу суду працівникам контррозвідки Служби безпеки України для проведення 29 грудня 2019 року в рамках реалізації домовленостей стосовно обміну полоненими. У період часу з 26 по 29 грудня 2019 року до моменту обміну він був позбавлений волі, і його місцезнаходження не було відоме. Зазначає, що 15 червня 2020 року під час перебування на непідконтрольній Україні території його без складання протоколу було затримано та доставлено до Маріупольського слідчого ізолятора, після чого він подав на вирок апеляційну скаргу та просив поновити строк на його оскарження.
Засуджений вказує, що він не мав фізичної можливості своєчасно, із використанням правової допомоги оскаржити вирок суду першої інстанції.
Засуджений вважає, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків, що в своїх клопотаннях про поновлення строку на апеляційне оскарження не наведено жодних обставин, які об`єктивно унеможливлювали подання апеляційної скарги у встановлені законом строки.
Крім того, вказує, що вирок суду першої інстанції було проголошено 26 грудня 2019 року за відсутності захисника засудженого - адвоката ОСОБА_9, участь якої була обов`язковою, і копії вироку захисник не отримала. Засуджений вважає, що було порушено його право на захист.
Засуджений зазначає, що апеляційний суд не виконав вимоги Верховного Суду, викладені в постанові від 3 березня 2021 року.
За таких обставин рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні клопотань про поновлення строку на апеляційне оскарження та повернення апеляційних скарг засуджений вважає незаконним.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 підтримали подану касаційну скаргу.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з приписами статті 370 КПК ухвала апеляційного суду повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Положеннями ч. 2 ст. 395 КПК передбачено, що апеляційна скарга на вирок суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а згідно з ч. 3 цієї статті, для особи яка перебуває під вартою строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо вона подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде для його поновлення.
При цьому ч. 1 ст. 117 КПК встановлено, що строк виконання процесуальних дій поновлюється лише у тому випадку, якщо він пропущений із поважних причин.
Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. У кожній справі суд має перевірити, чи наводить особа, яка заявляє клопотання про поновлення строків на оскарження судового рішення, такі підстави.
Апеляційний суд, на думку колегії суддів Верховного Суду, зазначених вимог не дотримався.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 1 ст. 258-3 КК, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК, за ч. 3 ст. 258 КК.
Апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, зокрема, послався на:
- журнал судового засідання від 23 грудня 2019 року, яким підтверджується, що в цей день судовий розгляд був здійснений за участю обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_7, захисників ОСОБА_10, ОСОБА_9, прокурора ОСОБА_11 та завершений негайно виходом складу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення за вказаним кримінальним провадженням, про що оголошено присутнім в залі судового засідання.
- журнал судового засідання від 26 грудня 2019 року, яким підтверджується, що судом за участю обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_7, захисника ОСОБА_10, прокурора ОСОБА_11 був проголошений вирок щодо обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_7
- письмові розписки обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 26 грудня 2019 року про отримання ними особистих паспортів громадян України, якими підтверджується, що після проголошення вироку обидва обвинувачені були звільнені з-під варти в залі суду відповідно до резолютивної частини вироку, а саме зміни судом обом обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою на особисте зобов`язання до набрання вироком чинності, та обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були повернуті документи, що посвідчують їх особи, які знаходились в матеріалах кримінального провадження.
- письмові розписки обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 26 грудня 2019 року, якими підтверджується, що одразу ж після проголошення вироку вони отримали копію зазначеного вироку.
Також судом апеляційної інстанції були досліджені та оцінені письмові документи, які були витребувані ним під час розгляду клопотань про поновлення строку апеляційного оскарження вироку, а саме лист Об`єднаного центру з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях № 33/8-2525кт від 07 червня 2021 року, яким підтверджується, що в рамках реалізації п.6 Комплексу заходів щодо виконання Мінських домовленостей (забезпечення звільнення і обмін всіх заручників і незаконно позбавлених на основі принципу "всіх на всіх") 23 вересня 2019 року обвинувачений ОСОБА_7 надав добровільну згоду та був залучений до участі в процесі взаємного звільнення осіб. В період з 23 вересня 2019 року по 29 грудня 2019 року обвинувачений ОСОБА_7 постійно спілкувався з представниками Міжнародного комітету Червоного Хреста, вимоги ст. 63 Конституції України в частині отримання права обвинуваченого ОСОБА_7 на захист не порушувались.
29 грудня 2019 року в рамках взаємного звільнення за власним бажанням обвинувачений ОСОБА_7 перемістився на тимчасово окуповану територію Донецької області.
- заяву обвинуваченого ОСОБА_7 про надання згоди від 23 вересня 2019 року, яка була додана до вказаного вище листа, якою підтверджується, що він особисто надав свою добровільну згоду на: участь в процесі взаємного звільнення осіб; переміщення на тимчасово окуповану територію; підготовку клопотань про розгляд кримінальної справи без його участі; обмеження у зв`язку із необхідністю забезпечення його особистої безпека; зміну міри запобіжного заходу під особисте зобов`язання; застосування процедури помилування.
Також обвинувачений ОСОБА_7 надав особисту згоду на тимчасові обмеження щодо вільного переміщення та необхідності знаходитись у визначеному місці під час участі в процесі.
Також судом апеляційної інстанції були досліджені протокол про затримання особи (копія), взяття під варту від 14 червня 2020 року, складений оперуповноваженим СКП Мар`їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_12, у присутності двох понятих ОСОБА_13 та ОСОБА_14, яким підтверджується, що 14 червня 2020 року о 16:40 год ОСОБА_7 було затримано та доставлено до Мар`їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області, підстава затримання - розпорядження про виконання вироку Іллічівського районного суду м. Маріуполь Донецької області від 26 грудня 2019 року.
На підставі вищевикладеного апеляційний суд дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_7 мав можливість своєчасно оскаржити вирок у строк, встановлений законом, проте цього не зробив, враховуючи, що з моменту винесення ухвали суду першої інстанції пройшов доволі тривалий строк, більш ніж 10 місяців, тож поновлення процесуального строку зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не є переконливими, може порушити принцип правової визначеності.
Вказано, що наведені в клопотаннях засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 причини пропуску засудженим ОСОБА_7 строку апеляційного оскарження вироку, на думку суду апеляційної інстанції, є неповажними, оскільки зазначені ними обставини не перебували за межами волевиявлення засудженого ОСОБА_7 та об`єктивно не перешкоджали йому в реалізації його права на апеляційне оскарження вироку суду у порядку та строки, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Проте, колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з висновками апеляційного суду про відсутності поважних підстав для пропуску обвинуваченим строку на апеляційне оскарження. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі та повинні їй відповідати. В Основному законі зафіксовано основні засади судочинства, його відповідні положення є складовою частиною кримінального процесуального законодавства України, поряд із міжнародними договорами, що обов`язкові для України, та іншими законами, про що йдеться у частині 2 статті 1 КПК. Принцип законності у кримінальному провадженні вимагає застосовувати кримінальне процесуальне законодавство України з урахуванням практики ЄСПЛ та передбачає застосування загальних засад кримінального провадження у випадках, коли положення КПК України (4651-17) не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, що зазначено у частині 6 статті 9 КПК.
Статтею 7 КПК установлено загальні засади кримінального провадження, серед яких, зокрема, визначені принцип верховенства права рівність перед законом і судом, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, оскільки в кожній справі національні суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності) (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03; п. 41, рішення у справі "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року, заява № 32053/13, п. 47). Сама концепція "поважних причин" не є чіткою. За таких обставин для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника (рішення у справі "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року, заява № 32053/13, п. 48).
Водночас перевірка підстав для поновлення процесуальних строків має врівноважуватися забезпеченням належного доступу до правосуддя, що також є одним із основоположних принципів верховенства права, гарантованих ч. 2 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24 КПК.
Як убачається з матеріалів провадження, апеляційним судом не взято до уваги та не надано оцінки доводам ОСОБА_7 та захисника, які стверджували, що вирок суду щодо ОСОБА_7 було проголошено в судовому засіданні 26 грудня 2019 року, його було звільнено з під варти і 29 грудня 2019 року в рамках реалізації домовленостей стосовно обміну полоненими передано на непідконтрольну Україні територію, тобто ОСОБА_7 відразу після звільнення з-під варти судом перебував під контролем правоохоронних органів, а в подальшому - під контролем органів на тимчасово окупованій непідконтрольній Україні території, але 12 червня 2020 року на цій території його було затримано та доставлено до Маріупольського слідчого ізолятора, що було встановлено у даному кримінальному провадженні касаційним судом у постанові Верховного Суду від 3 березня 2021 року. У цей час ОСОБА_7 не мав можливості звернутися за захистом та правовою допомогою, а лише 18 червня 2020 року ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2019 року.
Тому висновки апеляційного суду про не наведення в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження жодних обставин, які об`єктивно унеможливлювали вчинення засудженим ОСОБА_7 такої процесуальної дії, як подання апеляційної скарги на вирок, у передбачений законом строк, не ґрунтуються на матеріалах справи.
Апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про відсутність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що немає поважних причин для поновлення строку для апеляційного оскарження не є належним мотивуванням відмови у поновленні строку на апеляційне оскарження.
Викладені у касаційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_7 доводи щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції є обґрунтованими, а оскаржена ухвала апеляційного суду про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_7 про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
За таких обставин суд апеляційної інстанції, повертаючи ОСОБА_7 його апеляційну скаргу, діяв усупереч вимогам чинного кримінального процесуального закону, тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді апеляційного суду - скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Донецького апеляційного суду від 7 червня 2021 року в частині відмови засудженому ОСОБА_7 в задоволенні клопотань у поновленні строку на апеляційне оскарження вироку Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2019 року та повернення апеляційної скарги скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
У решті вказану ухвалу залишити без зміни.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3