Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 750/10880/21

провадження № 51-3105км22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 15 липня 2022 року у кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Чернігів від 13 січня 2022 року

ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 - залишено без розгляду.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави вартість проведених у справі експертиз у розмірі 22 718,16 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів.

За цим вироком установлено, що 09 жовтня 2020 року, близько 02:01, ОСОБА_7 керував автомобілем марки "RENAULT" модель "MEGANE SCENIC" реєстраційний номер НОМЕР_1, у м. Чернігові по вул. Рокосовського, на ділянці дороги з одностороннім рухом зі сторони вул. 1-го Травня в напрямку вул. Доценка.

Рухаючись у вказаному напрямку, по крайній лівій смузі проїзної частини дороги, поряд з будинком № 42-А по вул. Рокосовського у м. Чернігові, перевищуючи дозволену у населених пунктах швидкість руху транспортних засобів, а також таку, що дозволяє в темну пору доби зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги, порушуючи вимогу, яка зобов`язує водіїв триматися правого краю проїзної частини, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, не зменшив швидкість та не зупинив транспортний засіб, не надавши дорогу пішоходу ОСОБА_9, який переходив по нерегульованому пішохідному переходу проїзну частину вулиці Рокосовського, справа наліво відносно напрямку руху автомобіля ОСОБА_7, і здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 .

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_9 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням його смерті.

У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_7 порушив вимоги п. п. 1.3, 1.5, 1.7, 2.3 (б), 11.2, 11.5, 12.2, 12.4, 18.1 Правил дорожнього руху України, що стало причиною та умовою настання події даної дорожньо-транспортної пригоди.

Чернігівський апеляційний суд вироком від 15 липня 2022 року вирок місцевого суду за апеляційними скаргами представника потерпілої та представника публічного обвинувачення в частині призначеного покарання скасував. Ухвалив новий вирок, за яким ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни

Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через його суворість

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував вирок місцевого суду і призначив покарання у виді позбавлення волі без застосування положень ст. 75 КК при цьому не навів переконливих мотивів свого рішення.

Також при визначенні виду і розміру покарання апеляційний суд не в повній мірі врахував обставини, які мають значення при призначенні покарання визначені

ст. 65 КК. Зокрема підзахисний повністю визнав себе винуватим у скоєному, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, надавав постійно матеріальну допомогу потерпілому під час його лікування на стаціонарі, не заперечував фактичних обставин справи, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, виключно позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину, одружений, має сталі соціальні зв`язки, на обліках у психіатра та нарколога не перебуває.

Крім того, потерпіла відмовилася від цивільного позову, згідно висновку органу пробації виправлення підзахисного можливе без позбавлення або обмеження волі, він добровільно відшкодував завдану шкоду, обставини, які обтяжують покарання відсутні.

Також захисник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на таку обставину, як відсутність порушень правил дорожнього руху з боку потерпілого оскільки судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції проводився в порядку визначеному ч. 3 ст. 349 КПК і така обставина не встановлювалася.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги і просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_10 заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника і просила її відхилити, посилаючись на те, що призначене ОСОБА_7 покарання повною мірою відповідає загальним засадам, визначеним ст. 65 КК, та його особі.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, думку прокурора та перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню на таких підставах.

Зі змісту ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК (4651-17) ), якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, утому числі на показаннях засудженого, який визнав винуватість у інкримінованому йому діянні.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи захисника щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з іспитовим строком відповідно до ст. 75 КК, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

На реалізацію принципу, встановленого частиною другою статті 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України (2341-14) щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.

З матеріалів провадження убачається те, що апеляційний суд, за результатами розгляду апеляційних скарг прокурора та представника потерпілої, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й розміру покарання засудженому, та ухвалюючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині визначеного покарання та призначення покарання за вчинене кримінальне правопорушення, яке останній має відбувати реально, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, який до адміністративної і кримінальної відповідальності не притягувався, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, висновок органу пробації, згідно якого ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства в тому числі для окремих осіб оцінено як низький, виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе за умов здійснення органом інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, щодо необхідності для виправлення та запобігання вчиненню ним повторних кримінальних правопорушень, думку потерпілої, яка підтвердила часткове відшкодування матеріальної та моральної шкоди, її позицію щодо визначення засудженому покарання у виді реального позбавлення волі та конкретні обставини кримінального правопорушення. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який визнав обставинами, що пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне часткове відшкодування завданої шкоди та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 і 76 ККта зазначив, що суд належним чином не обґрунтував висновки про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства. При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що ОСОБА_7 умисно і свідомо грубо порушив Правила дорожнього руху і в межах міста перевищив швидкість руху керованого ним автомобіля, що фактично не залишило шансів на життя для пішохода ОСОБА_9, на позицію потерпілої ОСОБА_8, яка наполягала на задоволенні своєї апеляційної скарги та призначенні ОСОБА_7 покарання без звільнення від нього з випробуванням, непоправність наслідків кримінального правопорушення - у виді смерті потерпілого. При цьому Суд вказав, що обставини, які пом`якшують покарання та характеризують особу ОСОБА_7, впливають тільки на розмір покарання в межах санкції норми кримінального закону, за якими ОСОБА_7 визнаний винуватим, проте не є визначальними для застосування покарання не пов`язаного з позбавленням волі.

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК, тобто керуючи транспортним засобом він порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, яке відповідно до положень ст. 12 КК є тяжким кримінальним правопорушенням. При цьому хоча по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, проте об`єктом посягання являється життя іншої людини та наслідком вчинення якого є смерть людини.

Колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, який на підставі наведених даних дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання без застосування положень ст. 75 КК, яке він має відбувати реально в межах санкції ч. 2 ст. 286 цього Кодексу.

Крім цього, слушними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне часткове відшкодування завданої шкоди та відсутністю обставин, що обтяжують покарання є обставинами, які враховуються під час призначення покарання, однак не свідчать про істотне зниження ступені тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Таким чином, апеляційний суд правильно зазначив, що звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК не сприяє меті покарання та недостатнє для його виправлення і попередження нових злочинів.

Стаття 75 КК наділяє суд дискреційними повноваженнями при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років визначити, належним чином врахувавши характер вчиненого злочину, відомості про особу винного та інші обставин справи, чи можливе виправлення засудженого без реального відбування покарання.

У цьому кримінальному провадженні при призначенні покарання суд апеляційної інстанції врахував обставини, які відповідно до закону мають значення, й не встановив обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, а тому відсутні підстави для застосування інституту звільнення від відбування основного покарання з випробуванням.

Беручи до уваги сукупність наведених обставин, колегія суддів не має сумнівів стосовно того, що визначена засудженому форма відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства зі строком покарання, мінімально встановленим санкцією ч. 2 ст. 286 КК, є справедливим і виваженим заходом примусу, який забезпечить виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

У зв`язку з цим оскаржуване судове рішення колегія суддів вважає законним, обґрунтованим і мотивованим, а також таким, що відповідає вимогам статей 370, 419, 420 КПК. Захисник у касаційній скарзі переконливо не обґрунтовує і не вказує, на підставі яких даних про особу засудженого, можна зробити висновок про можливість його виправлення без відбування реального покарання, до того ж дані про його особу, на які посилається захисник, не є безумовними і не підтверджують можливості застосування положень ст. 75 КК.

Касаційні доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на таку обставину, як відсутність порушень правил дорожнього руху з боку потерпілого, є неприйнятними, оскільки у даній конкретній справі це не впливає на законність прийнятого рішення.

Враховуючи викладене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_6 колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 15 липня 2022 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3