На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_6 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 16 січня 2017 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів, арешту майна, процесуальних витрат і цивільних позовів.

Згідно з вироком 15 січня 2017 року близько 21:20у ОСОБА_6, який перебував за місцем свого проживання ( АДРЕСА_1 ), був у стані алкогольного сп`яніння, під час словесного конфлікту із ОСОБА_10 через несвоєчасну оплату останнім грошових коштів за проживання в кімнаті, яку винаймав у обвинуваченого, виник умисел, спрямований на його вбивство. Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_6, стоячи в коридорі під час конфлікту схопив у праву руку кухонний ніж і завдав ним потерпілому одного удару у грудну клітку справа в ділянку 6 міжребір`я, спричинивши сліпе непроникаюче колото-різане поранення. Після цього між ОСОБА_6 та ОСОБА_10, який намагався захищатися, у приміщенні коридору виникла бійка, у ході чого нападник з метою доведення свого злочинного умислу до кінця кухонним ножем, який він тримав у правій руці заподіяв потерпілому ще один удар, котрий спрямував у грудну клітку зліва в ділянку 4 міжребір`я, спричинивши потерпілому проникаюче колото-різане поранення з ушкодженням серця, від якого ОСОБА_10 впав на підлогу та втратив свідомість.

Близько 21:30 цього ж дня ОСОБА_11 і ОСОБА_12, які проживають за вищевказаною адресою, зайшли до квартири та на підлозі в коридорі виявили ОСОБА_10, що лежав без свідомості з колото-різаними пораненнями в ділянці грудей. ОСОБА_12 з мобільного телефону викликав лікарів швидкої медичної допомоги, які відвезли ОСОБА_10 у Вінницьку обласну клінічну лікарню ім. М. І. Пирогова, де потерпілий помер.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 07 квітня 2022 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді.

Обґрунтовуючи скаргу, посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке убачає в порушенні ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), зокрема, у зв`язку з тим, що слідчий безпідставно виніс постанову про залучення захисника на окрему процесуальну дію, а саме для виконання вимог ст. 290 КПК та надання для ознайомлення підозрюваному матеріалів кримінального провадження, вручення йому і захиснику обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, оскільки ця процесуальна дія не є виключним випадком, що є невідкладною. Такі дії слідчого адвокат розцінює, як порушення права на захист ОСОБА_6 .

Стверджує, що апеляційний суд не усунув неповноти судового розгляду, допущеної місцевим судом, яка виразилася в тому, що суд першої інстанції не вжив заходів щодо допиту свідка ОСОБА_13 (лікаря, який надавав медичну допомогу ОСОБА_10 ), а також безпідставно відмовив у одночасному допиті свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 з приводу розбіжностей у їх показаннях про наявність біти на місці події.

Крім іншого, захисник зазначає про істотне порушення вимог КПК (4651-17) внаслідок того, що обвинувачений під час апеляційного розгляду, який проводився в режимі відеоконференції, не брав участі в судових дебатах, адже зв`язок із ним обірвався, а після поновлення зв`язку суд перейшов до останнього слова обвинуваченого.

Додає, що під час апеляційного розгляду було порушено право обвинуваченого на відвід суддям, оскільки колегія суддів відмовила в розгляді відводу, заявленого ОСОБА_6 усьому складу суду, без виходу до нарадчої кімнати, зазначивши, що його підзахисний зловживає таким правом.

Стверджує, що апеляційний суд не надав оцінки тому факту, що в матеріалах провадження відсутня постанова про призначення групи прокурорів, а наявні лише постанови про зміну групи прокурорів, що, на думку захисника, також свідчить про істотне порушення вимог КПК (4651-17) .

Крім цього, касатор акцентує, що апеляційний суд не перевірив аргументів сторони захисту щодо невручення додатків до цивільного позову, які підтверджують витрати потерпілим.

Окремо захисник, посилаючись на практику Верховного Суду, наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводів сторони захисту щодо суворості призначеного ОСОБА_6 покарання та безпідставно не визнав обставиною, що пом`якшує покарання, щире каяття, оскільки ця обставина, як зазначає захисник, має місце й тоді, коли засуджений не погоджується із кваліфікацією своїх дій.

На підставі вищевикладеного адвокат ОСОБА_7 вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7, засуджений ОСОБА_6 підтримали подану касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 та представник потерпілого - адвокат ОСОБА_8 заперечували проти задоволення скарги, вважали її необґрунтованою, просили оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, визначення якої дано у ст. 410 КПКі на яку є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Разом із тим під час перегляду судового рішення судом касаційної інстанції не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.

Як випливає з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Ретельно проаналізувавши докази в їх сукупності, у тому числі пояснення ОСОБА_6 про його невинуватість, показання свідків, протоколи огляду місця події, висновки експертиз та інші наведені у вироку докази, суд дав їм належну оцінку, критичний аналіз окремих доказів належним чином мотивований.

Зібрані у справі та належним чином досліджені в судовому засіданні докази доповнюють один одного та у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого правопорушення.

За встановлених фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_14 отримали належну правову оцінку за ч. 1 ст. 115 КК.

Суд дотримався вимог статей 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто відповідно до вимог КПК (4651-17) .

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, обвинувачений та його захисник подали апеляційні скарги з доповненнями, у яких, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону й невідповідність призначеного покарання внаслідок суворості, просили перекваліфікувати дії ОСОБА_6, та призначити йому мінімальне покарання.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 419 КПК, оскільки залишив без відповідної уваги доводи апеляційних скарг, є безпідставними.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, який перевіряється в апеляційному порядку, воно повинно відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Із приписів статей 7, 404, 419 КПК у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також аргументи, наведені сторонами під час апеляційного провадження, дати на них вичерпну відповідь.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи скарги з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7, відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах доводам,які аналогічні доводам касаційної скарги сторони захисту,обґрунтовано спростував їх, навів підстави, з яких дійшов такого висновку.При цьому відповідно до ст. 404 КПК частково задовольнив клопотання захисника про дослідження доказів. Водночас апеляційний суд не дав доказам іншої оцінки, ніж суд першої інстанції.

Порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

Висловлення захисником незгоди з тим, що місцевий суд не вжив заходів щодо допиту свідка ОСОБА_13 (лікаря, який надавав медичну допомогу померлому), а також, як уважає захисник, безпідставно відмовив у одночасному допиті свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11, стосується по суті неповноти судового розгляду, що, виходячи з вимог ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Однак апеляційний суд зазначив, що розбіжностей у показаннях свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 місцевий суд не знайшов, а тому проведення одночасного допиту цих свідків не було доцільним. Також, зважаючи на сукупність доказів, які свідчать про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні ним умисного вбивства ОСОБА_10, потреби в задоволенні клопотання сторони захисту про допит лікаря, який надавав медичну допомогу потерпілому, не було.

Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, про те, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки аргументам сторони захисту стосовно того, що слідчий безпідставно виніс постанову про залучення захисника до окремої процесуальної дії, а саме для виконання вимог ст. 290 КПК, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки, як зазначив апеляційний суд, обвинувачений та його захисник ОСОБА_7 були належним чином повідомлені про завершення досудового розслідування й надалі ознайомлені з матеріалами досудового розслідування, що підтверджується розписками. Призначення слідчим на стадії завершення досудового розслідування обвинуваченому захисника на окрему процесуальну дію за відсутності раніше призначеного захисника не є порушенням права ОСОБА_6 на захист. З таким висновком погоджується і Верховний Суд.

Між тим, колегія суддів звертає увагу, що, зазначаючи про таке, як уважає захисник, порушення, сторона захисту не обґрунтовує, яким чином залучення захисника на окрему процесуальну дію вплинуло на законність прийнятого рішення по суті, оскільки надалі ні обвинувачений, ні захисник ОСОБА_7 не були обмежені в правах щодо доступу до матеріалів та ознайомлення з ними.

Твердження сторони захисту про те, що в матеріалах провадження відсутня постанова про призначення групи прокурорів, спростовується цими ж матеріалами, зокрема в томі 1 на аркуші 147 наявна постанова про призначення групи прокурорів від 17 січня 2017 року, підписана заступником прокурора Вінницької області ОСОБА_15 .

Доводи сторони захисту про те, що апеляційний суд не перевірив аргументів скарги щодо невручення обвинуваченому і його захиснику додатків до цивільного позову, які підтверджують витрати потерпілого, колегія суддів уважає надуманими, оскільки в матеріалах провадження наявні розписки ОСОБА_6 від 27 квітня 2017 року та ОСОБА_7 від 03 травня 2017 року про отримання копії обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування і копії цивільного позову. Крім того, і обвинувачений, і його захисник неодноразово ознайомлювалися з матеріалами справи, де також вшитий цивільний позов потерпілого ОСОБА_16 з додатками. У свою чергу апеляційний суд зазначив, що погоджується з висновком місцевого суду про суму стягнутих витрат з обвинуваченого на користь потерпілого, адже вони документально підтверджені.

Верховний Суд критично розцінює доводи сторони захисту про те, що апеляційний суд порушив право обвинуваченого на відвід, виходячи з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 80 КПК за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, дізнавач, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов`язані заявити самовідвід.

За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 80 КПК).

Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду. Відвід повинен бути вмотивованим (частини 4-5 ст. 80 КПК).

Із матеріалів провадження видно, що адвокат ОСОБА_7, який діяв в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6, перед третім судовим засіданням подав заяву про відвід двом членам колегії - суддям ОСОБА_17 та ОСОБА_18 . Суд розглянув заяву відповідно до статей 75, 80 КПК та прийнято рішення про відмову в задоволенні заявленого відводу, що підтверджується ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року (т. 8, а. п. 190).

Згодом 07 квітня 2022 року, під час апеляційного розгляду, обвинувачений ОСОБА_6 повторно заявив відвід колегії суддів з тих же підстав, з яких відвід заявляв його захисник ОСОБА_7 .

У свою чергу апеляційний суд, керуючись ч. 4 ст. 81 КПК, якою передбачено, що, якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду, що було прийнято судом. Указане підтверджується звукозаписом судового засідання, тому підстав уважати порушеним право ОСОБА_6 на відвід у колегії суддів немає.

Посилаючись на істотне порушення вимог КПК (4651-17) , захисник стверджує, що його підзахисний під час апеляційного розгляду, який проводився у режимі відеоконференції, не брав участі в судових дебатах, оскільки зв`язок з ним обірвався, а після поновлення зв`язку суд перейшов до останнього слова обвинуваченого. Колегія суддів критично розцінює ці доводи, виходячи зі звукозапису судового засідання від 07 квітня 2022 року.

Так, відповідно до вказаного звукозапису обвинувачений ОСОБА_6 виступив у судових дебатах після свого захисника, при цьому в часі його не було обмежено. Потім колегія суддів надала можливість виступити у судових дебатах представнику потерпілого та прокурору. Під час їхніх виступів відеозв`язок із ОСОБА_6, який перебував на відео, після відновлення якого, відповідно до вимог ст. 405 КПК колегія суддів надала останнє слово обвинуваченому. Тому підстав вважати, що під час апеляційного розгляду було порушено права ОСОБА_6 в колегії суддів немає.

Доводи сторони захисту про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Як убачається з оскарженого судового рішення, апеляційний суд, залишаючи вирок без змін, зазначив, що місцевий суд правомірно врахував особливу тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на диспансерному наркологічному і психоневрологічному обліках не перебуває, вік обвинуваченого, стан його здоров`я, а саме те, що ОСОБА_6 встановлено діагноз "корінцевий синдром, зумовлений остеохондрозом грудного і поперекового відділу хребта, цефалгічний синдром змішаного генезу; атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ст. СН І"; відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та наявність обставини, що його обтяжує, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Також суд узяв до уваги висновок амбулаторної судово-наркологічної експертизи від 09 лютого 2017 року № 24, відповідно до якого ОСОБА_6 не виявляє ознак наркоманії та алкоголізму, виявляє ознаки зловживання алкоголем, примусового лікування не потребує; висновок судово-психіатричної експертизи від 30 січня 2017 року № 36, згідно з яким в період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, ОСОБА_6 на хронічне психічне захворювання не страждав, перебував поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На час проведення експертизи ОСОБА_6 на хронічне психічне захворювання не страждав, перебував поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, виявляв захисну форму поведінки, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медчиного характеру ОСОБА_6 не потребував. В момент вчинення інкримінованого йому діяння ОСОБА_6 у стані фізіологічного афекту не перебував.

Колегія суддів уважає необґрунтованим висловлення незгоди захисником, який при цьому посилається на практику Верховного Суду із тим, що апеляційний суд не визнав обставиною, яка пом`якшує покарання щире каяття.

Так, у справі, на яку посилається адвокат ОСОБА_7, Верховний Суд указав, що незгода засудженого з кваліфікацією його дій є правом особи та не впливає на щирість розкаяння, осуд своєї поведінки та відчуття жалю щодо вчинених протиправних дій дещо відрізняється від провадження щодо ОСОБА_6, оскільки в тому провадженні (справа № 334/5670/18) суд встановив, що засуджений визнав вину у скоєному, вибачився перед потерпілою, що вона підтвердила в судовому засіданні 23 жовтня 2018 року під час її допиту, аналогічно як і у поданих на адресу Суду запереченнях, усвідомлював, що смерть потерпілого настала від його дій та під час судових засідань від цього не відмовлявся.

Водночас у цьому провадженні щодо ОСОБА_6 суди зазначили, що невизнання вини обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, розцінюється як спосіб його захисту від пред`явленого обвинувачення.

Таким чином, призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим унаслідок суворості чи недостатнім для досягнення мети покарання, про що доречно зазначили суди як першої, так і апеляційної інстанцій.

Доводи захисника в касаційній скарзі є аналогічними його доводам, що були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який ретельно перевірив та проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, на яких визнав ці доводи необґрунтованими, та не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції правильно встановити обставини вчиненого.

Перегляд судового рішення в апеляційному порядку здійснено з урахуванням положень кримінального процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає приписам ст. 419 КПК.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК, у тому числі й тих, на які вказував захисник у своїй касаційній скарзі, Суд не встановив, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого не допущено, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.