ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 545/972/19

провадження № 51-4649 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_10,

суддів ОСОБА_11, ОСОБА_12,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_13,

прокурора ОСОБА_14,

засудженого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_15,

розглянув у закритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170300000068, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Мала Перещепина Новосанжарського району Полтавської області, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 ), раніше судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 152 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 3 лютого 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 7 липня 2021 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 3 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 152 КК та призначено йому покарання:

- за ч. 1 ст. 129 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки;

- за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- за ч. 2 ст. 152 КК у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого більш суворим покаранням призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків приєднано невідбуту частину покарання за вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 3 листопада 2006 року з урахуванням ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 26 грудня 2018 року із застосуванням п. п. "г" п. 1 ч. 1 ст. 72 КК та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 30 днів.

За ухвалою Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2021 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено: в частині визнання засудженого винуватим за ч. 1 ст. 129 і ч. 2 ст. 186 КК та застосування положень ч. 1 ст. 70 КК вирок скасовано, а кримінальне провадження в цій частині закрито за відсутністю в його діях складу злочину. В іншій частині вирок суду залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 19 січня 2019 року близько 04:28 у потягу сполученням Полтава - Кобеляки - Ромодан зустрів потерпілу ОСОБА_2, 2000 року народження, яка направлялась до сел. Козельщина Полтавської області. Під час руху ОСОБА_1, скориставшись відсутністю інших громадян, зважаючи на молодий вік потерпілої, його перевагу у фізичній силі, демонструючи агресивну поведінку з метою її залякування, у вагоні потяга умисно, повторно, з корисливих спонукань, відкрито заволодів майном потерпілої - мобільним телефоном "Samsung Galaxy J8" вартістю 6673,10 грн, яким розпорядився на власний розсуд.

ОСОБА_1, позбавивши потерпілу можливості зателефонувати комусь та повідомити про його протиправні дії, демонструючи їй заховану в кишені куртки руку, наказав йти з ним до виходу з вагону потяга, погрожуючи зарізати її. Злякавшись, потерпіла через безпорадний стан вийшла з примусу засудженого з вагона потягу на станції Ткаченково та попрямувала з ним до лісу. При цьому ОСОБА_1 кілька разів повторив потерпілій, щоб поводила себе тихо, не кричала та виконувала його вказівки, неодноразово погрожуючи зарізати, викликав у неї відчуття страху за власне життя і реальні підстави побоюватись здійснення погроз вбивством.

Після цього ОСОБА_1, маючи злочинний умисел на вчинення дій сексуального характеру щодо потерпілої, користуючись перевагою в силі, ігноруючи прохання останньої припинити насильницькі дії, постійно здійснюючи психологічний тиск, подавив її волю, повторно вчинив з нею дії сексуального характеру, пов`язані з оральним проникненням у тіло потерпілої, без добровільної згоди останньої, після досягнутого, повторно здійснив з нею дії сексуального характеру, пов`язані з вагінальним проникненням у її тіло, без добровільної згоди потерпілої.

Надалі знову подавив волю потерпілої та примусив її поїхати разом із ним за місцем його проживання ( АДРЕСА_1 ), де повторно зґвалтував її.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення щодо нього на підставах невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, невідповідності призначеного йому покарання тяжкості злочину і його особі та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх доводів засуджений зазначає, що статеві стосунки з потерпілою були за її добровільною згодою, а суд першої інстанції:

- не надав жодного доказу того, що він ґвалтував ОСОБА_2, а також того, що він їхав із потерпілою в одному потягу, за наявності показань свідків, які не підтвердили його присутності в потягу, обґрунтував свої висновки показаннями потерпілої, яка відмовилась у суді першої інстанції відповідати на його запитання;

- не дав можливості його адвокату допитати потерпілу;

- не обґрунтував, як потерпіла, яка була зґвалтована з погрозою вбивства, поїхала з ґвалтівником у зворотному напрямку до нього додому, пройшла через вагон, у якому було багато людей, а у нього вдома, згідно з показаннями його матері, їла з ним за столом;

- не з`ясував розкладу руху потягу Полтава-Кременчук зі станції Полтава-Південна, хоча були явні суперечності у часі руху поїзду, на якому їхала потерпіла, і нападі на неї;

- не взяв до уваги, що потерпіла була у стані алкогольного сп`яніння та своєю поведінкою привертала увагу, сама підійшла до нього на станції, а не в потягу, добровільно пішла до нього додому, де відбувся статевий акт за добровільною згодою, вільно себе почувала у вітальні будинку, їла з ним, пила горілку;

- не вирішив клопотання про допит свідка ОСОБА_3, який бачив його біля свого помешкання близько 05:00;

- не зважив на суперечності у показаннях потерпілої, яка їх змінювала, щодо того, на якій станції вони зійшли;

- не звернув уваги, що жодна із експертиз не дала висновку про те, що до потерпілої було застосовано фізичне насильство;

- також неправильно вказав дату, з якої починається строк відбування покарання, що суперечить рішенню про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту, копію якого долучено до скарги;

- не обґрунтував призначення максимального покарання.

Засуджений також посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував доводів його апеляційної скарги.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали вимоги касаційної скарги прокурор заперечувала щодо їх задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням вищенаведеного не є предметом дослідження Суду доводи касаційної скарги засудженого про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового слідства, а саме про те, що суд першої інстанції:

- не надав жодного доказу того, що він їхав із потерпілою в одному потягу;

- не взяв до уваги суперечностей у показаннях потерпілої, яка їх змінювала, щодо того, на якій станції вони зійшли;

- не обґрунтував, як потерпіла поїхала з ним у зворотному напрямку до нього додому, пройшла через вагон, у якому було багато людей;

- не з`ясував розкладу руху потягу Полтава -Кременчук;

- не взяв до уваги, що потерпіла була у стані алкогольного сп`яніння.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції на обґрунтування винуватості ОСОБА_1 послався на показання:

- потерпілої ОСОБА_2, яка підтвердила факти сексуального насильства з боку ОСОБА_1, позбавлення її можливості спілкування з іншими особами, в тому числі у зв`язку з відібранням мобільного телефону, неможливість з її боку запобігти насильницьким діям обвинуваченого, наявність у неї тілесних ушкоджень;

- свідка ОСОБА_4 про те, що потерпіла їхала до нього в гості потягом в смт Козельщина та розмовляла з ним по телефону, потім він почув крики потерпілої о 04:28, чужий чоловічий голос і слова: "Заріжу тебе, якщо не будеш робити те, що я скажу", заперечення потерпілої, її благання не робити їй нічого поганого. Цю розмову він чув, поки телефон потерпілої не відключився. О 05:09 свідок зателефонував до поліції. Після події потерпіла була дуже в пригніченому емоційному стані, боялася, що засуджений знайде її та якимось чином буде впливати на неї, бо йому відома інформацію про неї та її родину. Крім того, 29 січня 2019 року о 22:17 з номеру НОМЕР_1 йому телефонував чоловік, який представився адвокатом, уточнив, хто він, та повідомив, що в апеляційному суді буде розгляд скарги на запобіжний захід у справі, де потерпілою є ОСОБА_2, і його буде допитано як свідка 30 січня 2019 року. Потім він (свідок) поспілкувався з потерпілою, і вони зрозуміли, що це телефонував засуджений. Розмова збережена в телефоні свідка;

- свідка ОСОБА_5, матері обвинуваченого, про те, що коли син привів додому потерпілу та усамітнювався в кімнаті, то в неї виникла підозра про протиправність його дій і вона вигнала його з дівчиною. Також додала, що був випадок, коли син і на неї зазіхав сексуально;

- свідка ОСОБА_6, провідника потягу Полтава-Кременчук-Ромодан, про те, що під час перевірки проїзних документів вона бачила в другому від кінця вагоні дівчину-студентку, що розмовляла по телефону, остання їхала одна. У потягу шість вагонів і на той час в ньому було всього 15 пасажирів. Коли вона повторно перевіряла квитки, то дівчини вже не було. Мабуть, вона зійшла на зупинці Писарівська чи Ткаченково;

- свідка ОСОБА_7, який детально пояснив про графік руху потягу та можливі причини відхилення від нього;

Дослідив суд першої інстанції й інші зібрані докази:

- дані висновків експертів від 19 січня 2019 року № 53 та від 4 лютого 2019 року № 151, згідно з якими в потерпілої виявлено тілесне ушкодження у вигляді синця лобкової ділянки зліва, що могло утворитися від одноразової дії тупого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути пальці рук людини під час утримання або інші предмети з подібною характеристикою, можливо у строк та за обставин, указаних потерпілою, яке належить до легких тілесних ушкоджень. У мазках і тампонах з вмісту піхви, заднього проходу, з внутрішньої поверхні лівої гомілки виявлено сперматозоїди;

- дані висновку експерта від 3 квітня 2019 року № 440, згідно з яким у мазках та тампоні зі вмісту піхви ОСОБА_2, знайдена сперма без домішків крові, де виявлені антигени А та В. Ця сперма може походити від особи (осіб), крові та виділенням якої (яких) властиві виявлені антигени. Такий результат може бути отриманий за рахунок змішування вагінальних виділень ОСОБА_2, крові та виділенням якої властивий антиген В, та сперми ОСОБА_1, крові та виділенням якого властивий антиген А;

- дані акта первинної амбулаторної комісійної судової психолого-психіатричної експертизи від 11 березня 2019 року № 110, згідно з якими в досліджуваній ситуації потерпіла була здатна правильно сприймати, запам`ятовувати, розуміти характер та значення дій, які вчинив щодо неї ОСОБА_1, але її індивідуально-психологічні особливості (чутливість, образливість, низька контактність, боязкість, лякливість, плаксивість, невпевненість у собі, сором`язливість, легкість у підкорюваності авторитетам, відчуття слабкості та незахищеності) вплинули на її здатність чинити опір, здійснення цілеспрямованих дій зі збереженням самоконтролю, прогнозу можливих наслідків та стійкість до зовнішніх впливів і були підґрунтям для пасивно-підпорядкованого типу поведінки. Такий комплекс особистісних особливостей обумовив у ситуації протиправних дій щодо неї розвиток стану емоційної напруженості з дезорганізацією психічної діяльності, зниженням прогностичних можливостей та пасивністю поведінки;

- дані висновку експерта від 10 квітня 2019 року № 36, згідно з якими в період вчинення щодо потерпіла ОСОБА_2 насильницьких дій, вона перебувала в гострому стані фрустрації, на що вказує явно виражений характер фрустраційної ситуації (перевага сили чоловіка, відсутність надії на допомогу від сторонніх осіб, психологічний вплив з боку нападника), з іншого боку - це сильні переживання потерпілою негативних емоцій та тривалий час перебування в напруженій ситуації, фіксація на психотравмуючому характері події (можливої смерті чи скалічення), різке зниження активації, примітивна діяльність (у зв`язку із загостренням індивідуально-психологічних особливостей). Caме через загострення індивідуально-психологічних особливостей в умовах фрустрованої ситуації вона пасивно підкорялась волі нападника, виконуючі всі його дії, а погрози насильством сприймала як реальні. Відповідно до індивідуально-психологічних особливостей особи, характеру досліджуваної ситуації та психічного стану, підекспертна на момент вчинення з нею дій була здатна правильно розуміти характер та значення цих дій, однак у досліджуваній ситуації не була здатна в повній мірі чинити опір.

Доводи касаційної скарги засудженого про те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що жодною експертизою не підтверджено застосування до потерпілої фізичного насильства, є безпідставними, оскільки свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 місцевий суд, крім іншого, обґрунтував вищезазначеними даними висновків експертів від 19 січня 2019 року № 53, від 4 лютого 2019 року № 151.

Як убачається з вироку, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у зґвалтуванні потерпілої ОСОБА_2 ґрунтується на зібраних і досліджених доказах, яким суд дав відповідну оцінку.

З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції, який у своєму рішенні навів підстави, з яких апеляційні скарги засудженого та його захисника в частині оскарження ними факту зґвалтування потерпілої визнано необґрунтованими.

Зокрема, суд апеляційної інстанції дав оцінку доводам апеляційних скарг стосовно того, що про недоведеність винуватості засудженого свідчать показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- показання свідка ОСОБА_5 (матері засудженого) не ставлять під сумнів доведеність вини обвинуваченого;

- свідок ОСОБА_6 лише підтвердила факт перебування потерпілої в потягу, провідником у якому свідок була, чого фактично не заперечував і сам засуджений. Водночас суд апеляційної інстанції дійшов думки, що показання цього свідка спростовують твердження обвинуваченого про те, що у вагонах було багато пасажирів, адже свідок ОСОБА_6 зауважила, що у потягу у всіх шести вагонах було лише 15 пасажирів;

- показання свідка ОСОБА_7, помічника машиніста електропотягу, узгоджуються із загальним перебігом подій;

- свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 не були очевидцями подій і не підтвердили жодних обставин щодо вчиненого злочину, водночас суд першої інстанції звернув на них увагу в розрізі схильності ОСОБА_1 до скоєння саме такого злочину, у вчиненні якого він обвинувачується.

У касаційній скарзі засуджений посилається на те, що суд першої інстанції не дав можливості допитати потерпілу. Однак, як убачається з матеріалів провадження, зокрема із журналу судового засідання, потерпілу в суді було допитано 10 червня 2019 року, вона відповідала на питання учасників судового провадження, у тому числі й захисника ОСОБА_1 На питання ж обвинуваченого потерпіла відмовилась давати відповіді, скориставшись своїм правом, передбаченим п. 6 ч. 1 ст. 56 КПК. З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Засуджений, посилаючись у касаційній скарзі на те, що місцевий суд не вирішив його клопотання про допит свідка ОСОБА_3, який бачив його біля свого помешкання близько 5:00, не зазначає, яким чином це істотно вплинуло на законність та обґрунтованість постановленого судового рішення, притому що суд першої інстанції встановив, що потерпіла їхала в потягу, і він сам не заперечує, що потім вона перебувала за місцем його проживання.

Вказуючи в касаційний скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував його апеляційної скарги, ОСОБА_5 не зазначає, що саме не врахував суд.

Як убачається зі змісту вироку, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, місцевий суд враховував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який за місцем фактичного проживання характеризувався негативно, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, рецидив злочину, як на обставину, що обтяжує покарання засудженому.

Суд апеляційної інстанції, даючи оцінку доводам апеляційних скарг сторони захисту щодо суворості призначеного ОСОБА_1 покарання, звернув увагу на наведені у вироку його анкетні дані, згідно з якими він двічі притягувався до кримінальної відповідальності за законодавством України за вчинення аналогічних злочинів, жодна з указаних судимостей не погашена, злочин вчинив, не відбувши покарання. При цьому суд апеляційної інстанції також зазначив, що ОСОБА_1 вчиняв аналогічні злочини і в Російській Федерації.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що всі ці дані у сукупності свідчить про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_1 для оточуючих, його небажання відмовитись від продовження злочинної діяльності і потребу його ізоляції від суспільства на тривалий строк, а пом`якшення покарання в цій ситуації не буде відповідати меті покарання. Водночас суд апеляційної інстанції врахував, що з боку обвинуваченого не вбачається жодного (хоча б формального) розкаяння у вчиненому злочині.

Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції і зазначає, що відсутні підстави вважати несправедливим призначене ОСОБА_1 максимальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 152 КК, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, який віднесений законом до тяжких, даних про його особу, негативні характеристики за місцем фактичного проживання, рецидиву злочину, вчинення засудженим правопорушення до відбуття покарання за скоєння аналогічних злочинів.

У касаційній скарзі засуджений посилається на те, що суд неправильно визначив дату, з якої починається строк відбування покарання. Зокрема, згідно з вироком суду строк покарання засудженому обчислюється з моменту його затримання у цьому провадженні - з 19 січня 2019 року. Втім сам засуджений стверджує, що після його затримання щодо нього було обрано міру запобіжного заходу у виді домашнього арешту. Разом з тим ОСОБА_1 не зазначає, яким чином порушено його права та яке рішення повинен прийняти суд касаційної інстанції у зв`язку з цим, при тому, що згідно з п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК під час постановлення вироку приймається рішення про залік досудового тримання під вартою, а не перебування під домашнім арештом.

З огляду на викладене, в касаційній скарзі засудженого не наведено доводів про допущення судами таких порушень КПК (4651-17) , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, або спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності його винуватості у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, правильності кваліфікації його дій та відповідності призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого.

За таких обставин Суд дійшов висновку про те, що відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 3 лютого 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 7 липня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12