розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040440000900, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Орлянське Василівського району Запорізької області, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 28 червня 2018 року близько 11:30, перебуваючи на межі домоволодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, після конфлікту з потерпілим ОСОБА_2 обійшов останнього ззаду, обхопив правою рукою за шию, а лівою - за ліву руку в ділянці плеча та із силою відштовхнув від себе, чим заподіяв йому легкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Сенька С.М. залишено без задоволення, а вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2019 року - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що місцевий суд допустив неповноту та однобічність судового розгляду, надав неправильну оцінку обставинам кримінального провадження, не допитав ряду ключових свідків, проігнорував та не розглянув його клопотання, поклав в основу вироку як доказ його винуватості дані слідчого експерименту, проведеного з порушенням вимог ст. 240 КПК України. Вважає, що вказані обставини перешкодили суду постановити законне та обґрунтоване рішення. Крім того, зазначає, що суддя Ребров С.О. відповідно до ст. 76 КПК України не мав права брати участь у кримінальному провадженні щодо нього, оскільки під час досудового розслідування розглядав відвід іншого судді у цьому ж кримінальному провадженні.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу засудженого потерпілий ОСОБА_2 вказує про необґрунтованість такої скарги, просить відмовити в її задоволенні.

У судовому засіданні прокурор Кузнецов С.М. заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого, зазначивши, що підстав для її задоволення немає, а тому просив судові рішення залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412- 414 КПК України.

У касаційній скарзі засуджений вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

Суд зробив висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину на підставі показань потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які були очевидцями події, та свідка ОСОБА_6 .

Разом з тим, місцевим судом як доказ винуватості ОСОБА_1 досліджено, співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у: заяві ОСОБА_2 про вчинення щодо нього кримінального правопорушення; протоколах огляду місця події від 25 липня 2018 року, 18 серпня 2018 року та 14 вересня 2018 року; протоколі слідчого експерименту від 27 липня 2018 року; висновку судово-медичної експертизи № 2302е від 30 липня 2018 року; додатковому висновку судово-медичної експертизи № 2303е від 30 липня 2018 року.

Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .

Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України, а саме заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення, є правильною.

Під час касаційного розгляду колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як і не встановлено підстав для визнання таких доказів недопустимими.

Зокрема, колегія суддів не вбачає підстав вважати недопустимим доказом протокол слідчого експерименту від 27 липня 2018 року, про що засуджений вказує у своїй скарзі, та вважає, що вказану слідчу дію проведено з дотриманням вимог процесуального законодавства, а зміст протоколу відповідає положенням статей 104, 240 КПК України.

У касаційній скарзі, окрім іншого, засуджений посилається на неповноту та однобічність судового розгляду, що полягає у допиті лише частини заявлених свідків, ігнорування його клопотань, неправильну оцінку обставин у кримінальному провадженні, що перешкодило суду постановити законне та обґрунтоване рішення.

В ході перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що докази та показання свідків були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях.

А тому колегія суддів вважає неспроможними доводи касаційної скарги засудженого в цій частині, оскільки з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, не вправі здійснювати переоцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами, які встановлені судами попередніх інстанцій.

Ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 370 КПК України.

Згідно з вимогами ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Апеляційний суд, здійснюючи в порядку апеляційної процедури перевірку доводів апеляційної скарги засудженого ОСОБА_1, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, надав їм відповідну оцінку та вмотивував прийняте рішення.

Під час касаційного розгляду встановлено, що суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1, ретельно перевірив доводи апеляційної скарги засудженого, проаналізував та надав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави необґрунтованості таких доводів.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про те, що суддя Ребров С.О. відповідно до ст. 76 КПК України не мав права брати участь у кримінальному провадженні щодо нього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, 28 вересня 2018 року надійшов до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 29 вересня 2018 року головуючим у вказаному кримінальному провадженні визначено суддю Бровченка В.В. Ухвалою судді від 01 жовтня 2018 року призначено на 08 жовтня 2018 року підготовче судове засідання у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 .

Обвинувачений ОСОБА_1 04 жовтня 2018 року подав до суду повідомлення про недовіру судді Бровченку В.В., у зв`язку з чим у судовому засіданні 08 жовтня 2018 року суддею було заявлено самовідвід.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 09 жовтня 2018 року заяву про самовідвід передано для розгляду судді Реброву С.О.

Ухвалою судді Реброва С.О. від 09 жовтня 2018 року самовідвід судді Бровченка В.В. задоволено, а кримінальне провадження передано до канцелярії суду з метою проведення повторного автоматизованого розподілу для визначення складу суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу від 10 жовтня 2018 року головуючим у кримінальному провадженні визначено суддю Реброва С.О., який у подальшому постановив обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 .

Таким чином, колегія суддів вважає надуманими твердження засудженого про те, що ухвала судді Реброва С.О. від 09 жовтня 2018 року про задоволення самовідводу судді Бровченка В.В. постановлена під час досудового розслідування, що у свою чергу виключає повторну участь судді Реброва С.О. під час розгляду кримінального провадження по суті.

Ураховуючи викладене та з огляду на те, що в ході касаційного розгляду не встановлено порушень вимог статей 76, 81 КПК України, про що засуджений наголошує у своїй скарзі, доводи в цій частині, на переконання колегії суддів, є безпідставними.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.