Постанова

Іменем України

21 травня 2020 року

м. Київ

справа № 202/3076/18

провадження № 51-238км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,

прокурора Піх Ю.Г.,

захисника

(в режимі відеоконференції) Іванової Т.М.,

засудженого

(в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Іванової Т.М. на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040000000406, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3186,52 грн та 288 456 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 13 квітня 2018 року близько 17:30, керуючи автомобілем Chevrolet Aveo, д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по вул. Березинській від вул. Миколи Міхновського у напрямку вул. Марії Лисиченко в м. Дніпрі, виїхав на регульоване перехрестя вул. Березинської з Донецьким шосе на зелений сигнал світлофора і зупинився за ним, перед перехрещенням проїзних частин, оскільки попереду утворився затор. Порушуючи вимоги пунктів 1.3., 1.5., 2.3. "б", 8.7.3., 8.10. Правил дорожнього руху, ОСОБА_1 продовжив рух прямо вже на червоний сигнал світлофора, виїхав на перехрестя та допустив зіткнення з велосипедистом ОСОБА_2, який рухався назустріч та повертав ліворуч на Донецьке шосе, внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, гематом та перелому скроневої кістки.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Іванової Т.М. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень у частинах призначення покарання та вирішення цивільного позову, просить призначити новий розгляд у суді першої інстанції, а також скасувати арешт, накладений на автомобіль засудженого. Зазначає, що місцевий суд не дослідив усіх доказів у кримінальному провадженні, дійшов передчасного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Захисник вважає, що суд обґрунтував вирок недопустимими доказами - висновками судових експертиз, які проведено з порушеннями та які містять суттєві недоліки. Суд безпідставно завищив суму моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, пославшись лише на висновок судово-психологічної експертизи, в якому визначено тільки можливий орієнтовний розмір компенсації потерпілому, при цьому суд не врахував того, що потерпілий - велосипедист - теж грубо порушив правила дорожнього руху, за що його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Крім цього, суд не залучив до розгляду страхову компанію, неправильно визначив розмір відшкодування матеріальної шкоди, стягнув з обвинуваченого витрати на ремонт велосипеда, вартість квитків на поїзд та благодійні внески, зроблені потерпілим, не вирішив питання про повернення автомобіля засудженому. Апеляційний суд безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів (відеозапису ДТП), не надав їм права виступу в судових дебатах і, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи скарги, через що ухвала цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

У запереченні на касаційну скаргу потерпілий ОСОБА_2 вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржені судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається захисник у касаційній скарзі, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував, зокрема, показаннями, даними в суді обвинуваченим, який не заперечував факту зіткнення на перехресті з потерпілим та визнав вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, показаннями потерпілого ОСОБА_2 щодо обставин ДТП, даними протоколів слідчих дій, відеозаписом ДТП з камер відеоспостереження, висновками судових експертиз та іншими письмовими доказами.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК.

Всупереч доводам захисника докази у кримінальному провадженні були досліджені місцевим судом у засіданнях 02 жовтня 2018 року, 01 березня 2019 року та інших, що підтверджується відповідними журналами та аудіозаписами (т. 2, а.п. 3, 101). При цьому суд досліджував докази не тільки сторони обвинувачення, а й сторони захисту, і надав оцінку діям обвинуваченого та потерпілого.

Безпідставними є доводи Іванової Т.М. щодо необхідності визнання недопустимими доказами окремих висновків експертів, якими суд обґрунтував вирок.

Так, висновок від 21 травня 2018 року № 1442е з дотриманням вимог статей 101, 102 КПК склала судово-медичний експерт комунального закладу "Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи" ДОР" Пушкова О.В., яка є кваліфікованим експертом із відповідною освітою та стажем роботи, згідно вимог Закону України "Про судову експертизу" (4038-12) , ст. 69 КПК, внесена до реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК. Сторона захисту не була позбавлена можливості заявити перед судом клопотання про виклик експерта для допиту та роз`яснення висновку, зокрема й з`ясувати питання, яку медичну документацію використовував експерт та інші, однак таким правом не скористалась.

Указаним вище вимогам КПК (4651-17) та Закону України "Про судову експертизу" (4038-12) відповідає і висновок судово-психологічної експертизи № 24056 від 22 грудня 2018 року, а сторона захисту за наявності підстав, передбачених ст. 332 КПК, мала можливість заявити клопотання про призначення повторної (додаткової) експертизи.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що суд залучив до справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, ПРаТ "Страхова компанія "УНІКА", а тому протилежні доводи захисника є необґрунтованими (т. 1, а.п. 93-94).

Місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, і призначив ОСОБА_1 справедливе покарання, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і дані про особу обвинуваченого. Доводів на обґрунтування того, яких даних не врахував суд і в чому полягає несправедливість призначеного ОСОБА_1 покарання через надмірну суворість, у касаційній скарзі захисника не наведено.

Питання повернення засудженому речового доказу - автомобіля Chevrolet Aveo, д.н.з. НОМЕР_1, як правильно зазначив апеляційний суд, може бути вирішене у порядку статей 537, 539 КПК.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З огляду на вказану норму процесуального закону апеляційний суд обґрунтовано відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів (відеозапису ДТП), оскільки захисник та обвинувачений не обґрунтували, чому цей доказ місцевий суд дослідив не повністю або з порушеннями.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув апеляційну скаргу захисника й обвинуваченого і дійшов правильного висновку, що вирок місцевого суду в частинах доведення винуватості та призначення покарання відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Разом із тим, слушними є доводи касаційної скарги в частині неправильного вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 .

Так, відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Частиною 5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно зі ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку, в числі іншого, зазначаються підстави для задоволення цивільного позову. При цьому виходячи із законодавчих положень у своєму рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.

Приймаючи у межах кримінального провадження рішення в частині, що стосується цивільного позову, суд першої інстанції наведених вимог не дотримався.

Задовольняючи позовні вимоги потерпілого (з урахуванням попередніх змін і доповнень), місцевий суд у вироку формально зазначив, що цивільний позов потерпілого підлягає задоволенню, не перевірив усіх вимог позивача, не оцінив наданих ним доказів відповідно до ст. 94 КПК, не обґрунтував та не вмотивував свого рішення в частині вирішення цивільного позову відповідно до вимог статей 370, 374 КПК.

Попри те, що на вказані порушення закону захисник Іванова Т.М. та обвинувачений ОСОБА_1 посилалися в апеляційний скарзі, суд апеляційної інстанції не усунув їх із використанням усіх процесуальних можливостей, не дослідив змісту доказів, не проаналізував їх, не зіставив відображених у них конкретних фактичних даних, яких також не зазначив в ухвалі. Замість цього суд обмежився твердженням про те, що цивільний позов вирішено судом першої інстанції за правилами, встановленими в КПК (4651-17) , з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав такого рішення.

При визначенні розміру суми, яку необхідно стягнути із засудженого у рахунок відшкодування заподіяної потерпілому моральної шкоди, місцевий суд констатував, що її встановлено з урахуванням вимушених змін звичайного способу його життя й зусиль, які необхідно буде докласти для відновлення здоров`я. Обґрунтовуючи своє рішення, суд послався на висновок судово-психологічної експертизи № 24056 від 22 грудня 2018 року, згідно з яким встановлено можливий орієнтовний розмір грошової компенсації потерпілому за завдані страждання - 72 розміри мінімальної заробітної плати за завдані страждання на момент винесення відповідного рішення суду.

Однак суд не врахував, що згідно ч. 10 ст. 101 КПК висновок експерта не є обов`язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, і вказаний вище висновок психологічної експертизи не звільняв суд від необхідності обґрунтувати та вмотивувати своє рішення в частині цивільного позову виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, рішення суду про стягнення із засудженого (як цивільного відповідача) саме 288 456 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди не можна визнати таким, що повною мірою відповідає вищезазначеним критеріям. Місцевий суд не повною мірою врахував ступінь винуватості потерпілого ОСОБА_2, котрий, керуючи велосипедом, грубо порушував Правила дорожнього руху, оскільки здійснював лівий поворот на дорозі, яка має більш ніж одну смугу для руху в кожному напрямку, й унаслідок ДТП був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (т. 1, а.п. 88).

Крім того, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди в повному обсязі, місцевий суд взагалі не мотивував свого рішення в цій частині, не виклав змісту позовних вимог, не спростував доводів сторони захисту, і не навів обґрунтованих мотивів своїх висновків.

Тому вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК

У свою чергу суд апеляційної інстанції в ухвалі переконливо не спростував доводів захисника та обвинуваченого про необґрунтоване стягнення з останнього відповідних сум, не дав відповідей на аргументи скаржників про безпідставне задоволення цивільного позову.

Таким чином, ухвала апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Оскільки суд касаційної інстанції в силу ч. 1 ст. 433 КПК є судом права, а не факту, він не уповноважений досліджувати докази безпосередньо, давати їм оцінку з точки зору достовірності, то допущені порушення неможливо виправити на стадії касаційного провадження.

За таких обставин з урахуванням того, що оскаржені вирок та ухвала в частинах, які стосуються вирішення цивільного позову, було постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, згадані рішення в цих частинах на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Іванової Т.М. задовольнити частково.

Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_2, призначити у цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк В.В. Наставний С.В. Яковлєва