За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим та призначено йому покарання: за ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, яке є його власністю; за пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115 КК - у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю; за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115 КК -у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, яке є його власністю. Відповідно до ст. 70 КК остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 37 000 грн та моральну шкоду - 600 000 грн.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за вчинені злочини за таких обставин.

ОСОБА_1, зі слів його покійного батька ОСОБА_3 та матері ОСОБА_4, було відомо про наявність у ОСОБА_5 непогашеної грошової заборгованості в сумі близько 4000 дол США перед його батьком. Не маючи будь-якого документального підтвердження грошової заборгованості і можливості звернення до ОСОБА_5 із цивільним позовом у судовому порядку, ОСОБА_1 вирішив зустрітися з останнім для обговорення питання повернення вищевказаного боргу.

В останніх числах липня 2016 року, точні дата і час в ході досудового розслідування встановлені не були, ОСОБА_1 декілька разів зустрівся з ОСОБА_5 та намагався домовитися про спосіб та час повернення боргу. На пропозиції ОСОБА_1. ОСОБА_5. відповів, що не має необхідної суми грошей, і не вказав конкретного часу погашення боргових зобов`язань.

Під час зустрічей із ОСОБА_5. ОСОБА_1 дізнався, що той проводить будівельно-ремонтні роботи на території свого домоволодіння, і дійшов висновку, що ОСОБА_5 повідомляє йому неправдиві відомості про відсутність грошей для повернення боргу та не має наміру його повертати. ОСОБА_1, не маючи законної можливості повернення грошей, вирішив шляхом розбійного нападу заволодіти цінним майном ОСОБА_5, за рахунок якого задовольнити свої боргові вимоги.

Так, ОСОБА_1 01 серпня 2016 року взяв із собою ніж і газовий балончик та близько 21:00 прибув до домоволодіння ОСОБА_5, розташованого на АДРЕСА_1 У період часу з 05:00 до 06:00 02 серпня 2016 року ОСОБА_1 переліз через паркан домоволодіння, сховався поблизу автомобіля і став чекати, коли ОСОБА_5 вийде з будинку.

Близько 07:45 ОСОБА_5 вийшов з будинку у двір домоволодіння та направився до свого автомобіля. Побачивши ОСОБА_5, ОСОБА_1 вийшов з місця, в якому переховувався, і почав до нього наближатися. ОСОБА_5, будучи обуреним несанкціонованою присутністю ОСОБА_1 на території свого домоволодіння, висловився на його адресу брутальною лайкою та вдарив ОСОБА_1 ногою в ділянку тулуба, від чого той впав на землю.

Піднявшись із землі і, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння майном ОСОБА_5 шляхом розбійного нападу, ОСОБА_1 умисно завдав ОСОБА_5 заздалегідь заготовленим ножем не менше трьох ударів у різні частини тіла. Потерпілий почав захищатися та кликати на допомогу. На його крики з будинку у двір вибігли його сестра ОСОБА_2 і дружина ОСОБА_6, які почали захищати ОСОБА_5 та відштовхувати від нього

ОСОБА_1 ОСОБА_1, усвідомлюючи, що його протиправні дії стали відомі третім особам, завдав ОСОБА_6 декілька ударів ножем у ділянку шиї, грудей та кінцівок. Після отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_6 побігла в будинок, щоб взяти для захисту вогнепальну зброю, яка належала її чоловіку.

У цей час ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_2 і, діючи з метою подолання її волі до опору, бризнув газовим балончиком їй в обличчя та завдав їй одного удару ножем у ділянку грудної клітки, заподіявши легкі та тяжкі тілесні ушкодження. Побачивши, що внаслідок удару ножем ОСОБА_2 спричинено тяжке тілесне ушкодження, ОСОБА_1 залишив її та побіг до ОСОБА_5 . Скориставшись цим, ОСОБА_2 підвелася із землі і забігла до житлового будинку, звідки почала телефоном викликати допомогу.

Смерть ОСОБА_2 не настала, оскільки ОСОБА_1, виконавши всі дії, спрямовані на доведення свого злочинного умислу до кінця, не довів його до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпіла сховалася в будинку, а потім їй своєчасно було надано кваліфіковану медичну допомогу.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1, бажаючи не дати ОСОБА_5 можливості втекти з місця події та повністю реалізувати свій злочинний умисел, наблизився до нього і продовжив завдавати йому численних ударів кулаками і ножем по тулубу, голові та кінцівках. Під час цього ОСОБА_1 і ОСОБА_5 перемістилися до ганку будинку, де ОСОБА_1 ножем завдав ОСОБА_5 декілька ударів у ділянку тулуба та одного удару у ділянку голови ззаду, від яких той впав на землю. З метою остаточного подолання волі потерпілого до опору та його вбивства ОСОБА_1 завдав йому одного удару ножем в ділянку правого ока, внаслідок чого ОСОБА_5 перестав подавати ознаки життя. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілий помер на місці їх заподіяння.

У момент, коли ОСОБА_1 завдав ОСОБА_5 останнього удару ножем, на ганок будинку вийшла ОСОБА_6 з травматичним пістолетом у руках, та спробувала здійснити постріли, але пістолет не вистрелив. Почувши металевий звук спуску курка з бойового зводу, ОСОБА_1 повернувся до ОСОБА_6, вибив з її рук пістолет і завдав останній декілька ударів ножем у ділянку шиї, грудей та кінцівок, внаслідок чого вона впала на землю. Бажаючи довести свій злочинний умисел, спрямований на вбивство ОСОБА_6, до кінця, ОСОБА_1 узяв у руки цеглину із землі та завдав нею не менше семи ударів у ділянку голови ОСОБА_6, внаслідок чого остання перестала подавати ознаки життя. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_6 померла на місці їх заподіяння.

Після цього ОСОБА_1 побачив, що ОСОБА_2 відсутня в тому місці, де він її залишив, і зрозумів, що, скоріш за все, вона сховалася в будинку, де також можуть бути і матеріальні цінності. ОСОБА_1 вирішив обшукати будинок, однак увійти до нього не зміг, оскільки вхідні двері були зачинені. Тоді ОСОБА_1 розбив скляні вхідні двері веранди, кинувши у них дерев`яний пень, що лежав у дворі і проник до будинку. У помешканні ОСОБА_1 не зміг відшукати матеріальні цінності й ОСОБА_2, яка сховалася у ванній кімнаті, і повернувся у двір домоволодіння.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1 підійшов до трупів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та зняв ювелірні прикраси.

Також ОСОБА_1 забрав собі зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 самозарядний травматичний пістолет "ПМР", серія та номер НОМЕР_1, споряджений сьома патронами, загальною вартістю 11 420 грн.

Внаслідок вчинення протиправних дій ОСОБА_1 заволодів майном потерпілих на загальну суму 43 207,86 грн, після чого зник з місця вчинення злочину з цим майном.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 16 квітня 2019 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 02 серпня 2016 року по 16 квітня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

За змістом касаційної скарги захисник Татунець В. В., не погоджуючись із судовими рішеннями, ухваленими щодо ОСОБА_1, через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати їх і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своєї позиції зазначає, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях та не підтверджуються належними і достатніми доказами. Вказує на те, що вилучені в ОСОБА_1 ювелірні вироби не були пред`явлені для впізнання родичам та не були досліджені експертами на наявність слідів крові на них. Стверджує про те, що висновок експерта від 03 серпня 2016 року, відповідно до якого в ОСОБА_1 встановлено тілесні ушкодження, суд першої інстанції не дослідив. Вважає, що дії підзахисного кваліфіковано неправильно, не встановлено корисливого мотиву злочину. Зазначає про те, що показання під час досудового розслідування ОСОБА_1 надав через застосування до нього недозволених методів ведення слідства, у зв`язку із чим такі докази слід визнати недопустимими. При цьому зазначає, що апеляційний суд не надав переконливих відповідей на доводи, викладені в апеляційній скарзі, а томувважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджений ОСОБА_1, не погоджуючись із постановленими щодо нього судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить скасувати їх і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Покликається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зокрема вказує на фальсифікацію матеріалів провадження. Зазначає, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 187 КК, та вважає, що його дії охоплюються складом злочинів, передбачених статтями 355, 356 КК. На його думку, судові рішення ґрунтуються на припущеннях. Стверджує, що в матеріалах справи наявні два ножі, однак не вказано, який саме ніж є знаряддям злочину. Зазначає, що не мав умислу на вбивство потерпілих. Крім того, вказує, що суди під час призначення йому покарання не в повній мірі врахували обставини, які пом`якшують покарання, а саме вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин та неправомірних дій потерпілого, з перевищенням меж крайньої необхідності, і те, що він раніше не судимий, утримує двох малолітніх дітей, має постійну роботу. Стверджує про ненадання прокурором доступу до матеріалів досудового розслідування. Вказує, що проголошення вироку та кримінальне провадження відбулося за відсутності його захисника. Також свої вимоги засуджений мотивує тим, що в матеріалах кримінального провадження відсутні звукозаписи судових засідань за 29 грудня 2016 року та 25 січня 2017 року, що є безумовною підставою для скасування судових рішень.

Крім того, засуджений ОСОБА_1 заявив клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційні скарги засудженого та його захисника представник потерпілих ОСОБА_7 просить судові рішення залишити без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 і його захисник Татунець В. В. просили задовольнити касаційні скарги, скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор Сингаївська А. О. просила касаційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Зі змісту касаційних скарг засудженого та його захисника вбачається, що вони не погоджуються з наданою судами доказам оцінкою та заперечують правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження, що на підставі статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом за ст. 94 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Наведених вище вимог закону судидотрималися.

Суд першої інстанції, ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було висунутеобвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази доводять наявність у діях ОСОБА_1 складу злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115 КК. З позицією місцевого суду погодився й апеляційний суд.

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, а саме: показань потерпілої ОСОБА_2, яка докладно пояснила обставини вчинених кримінальних правопорушень; потерпілого ОСОБА_8, який повідомив, що його тітка ОСОБА_2 зателефонувала йому і повідомила, що вона стікає кров`ю, а ОСОБА_1 вже двох убив; фактичними даними, що містяться в протоколах огляду та додаткового огляду місця події від 02 серпня 2016 року, відповідно до яких у дворі домоволодіння виявлено трупи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з ознаками насильницької смерті та знайдено кухонний ніж; даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, на яких потерпіла ОСОБА_2 упізнала ОСОБА_1 як особу, яка заподіяла смерть ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; даних протоколу проведення слідчого експерименту від 04 серпня 2016 року, під час якого ОСОБА_1 розповів та відтворив обставини вчинених ним злочинів на місці події; даних протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_2 від 01 вересня 2016 року, під час якого потерпіла розповіла та показала, яким чином ОСОБА_1 вчинив кримінальні правопорушення; даних висновків судово-медичних експертиз від 03, 18 серпня та 09 вересня 2016 року про кількість, характер, локалізацію, ступінь тяжкості виявлених у потерпілих тілесних ушкоджень; та іншими доказами, зміст яких наведено у вироку та які узгоджуються між собою, доповнюють один одного щодо обставин вчинених ОСОБА_1 злочинів та у сукупності підтверджують його винуватість у пред`явленому обвинуваченні, визнаному судом доведеним.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 .

При цьому суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено, суд правильно вирішив питання про їх належність та допустимість.

Викладені у касаційній скарзі доводи захисника про те, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 187, пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 6 ч. 2 ст.115 КК є неправильною, необґрунтовані.

Так, учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв`язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також, коли виник корисливий мотив-до початку чи під час вчинення цього злочину. У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном, тобто ч. 4 ст.187 цього Кодексу.

Так, встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини кримінального провадження свідчать про те, що саме під час вчинення розбою в ОСОБА_1 виник умисел на вбивство потерпілих.

Як установили суд першої інстанції та апеляційний суд, про наявність корисливого мотиву свідчить факт неодноразового пред`явлення ОСОБА_1 нібито матеріальних вимог до ОСОБА_5 та його поведінка після вчинення злочину, а саме проникнення до будинку для відшукання матеріальних цінностей і заволодіння золотими прикрасами шляхом зняття їх з трупів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . На підтвердження цього суди покликалися на показання потерпілої ОСОБА_2, яка в судовому засіданні пояснила, що ювелірні вироби, які були на потерпілих, у будинку не зберігалися, оскільки вони носили їх на собі. Крім того, під час оглядусудово-медичними експертами трупів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було встановлено відсутність жодних золотих прикрас. Отже, мотивом позбавлення життя потерпілих, який виник саме під час розбійного нападу, а не після нього, було бажання засудженого отримати матеріальні блага для себе, тому його дії за ч. 4 ст. 187, пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 6 ч. 2 ст.115 КК кваліфіковано правильно.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_1 саме у вчиненні інкримінованих йому злочинів, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Безпідставними є доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції не дослідив висновку експерта від 03 серпня 2016 року, відповідно до якого в ОСОБА_1 встановлено тілесні ушкодження, оскільки ці доводи спростовуються звукозаписом судового засідання від 05 квітня 2018 року.

Твердження захисника стосовно того, що вилучені в ОСОБА_1 ювелірні вироби не були пред`явлені для впізнання родичам та не були досліджені експертами на наявність слідів крові на них, є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції ці речові докази не поклав в основу обвинувального вироку.

Доводи засудженого про те, що в матеріалах справи наявні два ножі, однак не вказано, який саме ніж був знаряддям злочину, стосуються фактичних обставин кримінального провадження, а тому не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Покликання засудженого ОСОБА_1 про відсутність у нього умислу на вбивство потерпілих спростовується встановленими фактичними обставинами, що підтверджені доказами, яким місцевий суд у порядку ст. 94 КПК дав оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, та сукупність яких оцінив з точки зору достатності та взаємозв`язку і прийняв обґрунтоване рішення про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальнуі вольову. Інтелектуальна-це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків.

Вольова- наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Про намір на позбавлення життя свідчить умисне спричинення ушкоджень у життєво важливі органи потерпілому, в результаті чого настає його смерть.

Суди правильно врахували, що про наявність умислу в ОСОБА_1 свідчить обрання ним знаряддям вчинення злочинукухонного ножа, газового балончика та цеглини. Зміна засудженим знаряддя злочину і застосування для заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій цеглини були зумовлені тим, що під час завдання потерпілому ОСОБА_5 удару в око, лезо ножа зігнулося, що позбавило ОСОБА_1 можливості завдавати проникаючі поранення тіла. Засуджений цілеспрямовано завдавав ударів усім трьом потерпілим у життєво важливі органи - голову, обличчя, шию, груди, тулуб та кінцівки. Значення має також кількість ударів. Згідно з висновком експерта від 09 вересня 2016 року № 1549-С/16 причиною смерті ОСОБА_5 стала гостра кровотеча, внаслідок численних колото-різаних поранень голови, шиї, грудної клітки з пошкодженням обох легенів та правого плеча. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 03 вересня 2016 року смерть ОСОБА_6 настала в результаті черепно-мозкової травми, яка супроводжувалася численними переломами кісток черепа, внутрішньочерепними крововиливами, забоєм речовини головного мозку. Свої протиправні дії винний не припиняв, доки потерпілі не перестали виявляти ознак життя. Після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 засуджений проник до їх будинку з метою відшукання матеріальних цінностей, однак не зміг їх знайти та зняв ювелірні прикраси з трупів. Тому, враховуючи усі з`ясовані обставини справи, суди правильно встановили, що ОСОБА_1 мав умисел на заподіяння смерті ОСОБА_5, ОСОБА_6 та замах на умисне вбивство ОСОБА_2 .

Доводи укасаційній скарзі з доповненнями засудженого про те, щойого дії слід кваліфікувати за статтями 355 або 356 КК, а не за ч. 4 ст. 187 цього Кодексу, є такими, що не заслуговують на увагу.

Відповідно до диспозиції ст. 187 КК відповідальність за цією нормою закону настає за напад з метою заволодіння чужим майном, що був поєднаний як із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, так і з погрозою застосування такого насильства.

При цьому оцінка небезпечності насильства, яке виявляється у погрозі,повинна проводитися не стільки на суб`єктивному сприянні небезпечності потерпілим, скільки на об`єктивних критеріях і з урахуванням дійсності, реальності й характеру можливого насильства, коли така погроза не викликає сумніву щодо небезпечності дій винної особи.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_1 здійснив напад на потерпілого з метою заволодіння його майном.

Такі дії засудженого з урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, показань потерпілої ОСОБА_2, які є послідовними та узгоджуються з іншими матеріалами справи, підтверджують факт вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК .

Відмежовуючи примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань від розбою, слід виходити з того, що при вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ст. 355 КК, винний не посягає на чуже майно. Він примушує потерпілого виконати свій юридичний обов`язок, що випливає з цивільно-правових зобов`язань. Під час вчинення цього злочину посягання на власність відсутнє, більше того, винний шляхом примушування може прагнути поновити порушені з вини потерпілого відносини власності. Таким чином, вимога під час вчинення злочину, передбаченогост. 355 КК, як вже зазначалося, може мати правомірний характер.

При цьому жодних доказів на підтвердження того, що між потерпілим ОСОБА_5 та засудженим ОСОБА_1 існували цивільно-правові відносини,судами не встановлено.

За змістом кримінального закону, самоправство - це самовільне всупереч установленому законом порядку вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями було заподіяно значну шкоду інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника.

Об`єктом злочину виступає встановлений законодавством порядок реалізації громадянами своїх прав та обов`язків тощо. Самовільне вчинення будь-яких дій це здійснення особою свого дійсного або удаваного права чи вчинення інших дій усупереч встановленому порядку і без законних повноважень. Дійсним визнається право, яким особа володіє на підставі закону, договору чи на іншій підставі, однак це право реалізується з порушенням порядку. Під удаваним слід розуміти право, стосовно належності якого собі винна особа помиляється. Насправді цим правом суб`єкт не володіє.

Доводи засудженого про необхідність перекваліфікації його дій зі ст. 187 на ст. 356 КК є безпідставними, оскільки у доказах, зібраних у кримінальному провадженні та досліджених судом першої інстанції, відсутні дані про наявність у діях ОСОБА_1 самоправства щодо майна, яке належало потерпілому.

З урахуванням зазначеного за встановлених судом обставин дії ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 187, пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115 КК кваліфіковано правильно.

Щодо доводів у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 про те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні звукозаписи судових засідань за 29 грудня 2016 року та 25 січня 2017 року, що є безумовною підставою для скасування судових рішень, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до вимог п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

Суд звертає увагу на те, що у ст. 412 КПК законодавець визначив, що невід`ємною властивістю поняття "істотність порушення вимог кримінального процесу" є його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Отже, аналізуючи вищезазначені норми кримінального процесуального закону, необхідно з`ясувати, як неповне фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів вплинуло на законність ухваленого судом рішення, при цьому треба виходити з "рівня істотності" відхилень від вимог норми кримінального процесуального права.

Відповідно до наявного у матеріалах кримінального провадження акта від 25 січня 2017 року, підписаного керівником апарату суду, помічником судді та секретарем судового засідання, в ході прослуховування звукозаписів судових засідань від 29 грудня 2016 року і від 25 січня 2017 року було встановлено, що вони не відтворюються та копії не збереглися (т. 1, а. п. 94).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 29 грудня 2016 року відбулося підготовче судове засідання, під час якого було вирішено питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 і задоволено клопотання представника потерпілої про відкладення підготовчого судового засідання, а 25 січня 2017 року було вирішено питання про призначення кримінального провадження до судового розгляду. (т. 1 а. п. 77-78, 89,90).

На підставі викладеного та системного аналізу зазначених норм права, передбачених кримінальним процесуальним законом, зважаючи на незначний обсяг інформації, а також ступінь значимості для вирішення справи проведених у судовому засіданні процесуальних дій,інформація про які виявилася відсутньою на технічних носіях, Суд робитьвисновок, що відсутність у матеріалах провадження технічного носія інформації за 29 грудня 2016 року та 25 січня 2017 року не перешкодила суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому не може визнаватисяістотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і таким, що може потягнути за собою наслідки, визначені п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою 24 листопада 2016 року в постанові № 5-1кс(15)16.

Крім того, в матеріалах провадження наявні журнали судових засідань, зокрема, і датовані 29 грудня 2016 року та 25 січня 2017 року, а також технічні носії інформації, на яких зафіксовано всі процесуальні дії, проведені на стадії судового розгляду зі всіма етапами (допит обвинуваченого, свідків, потерпілих, дослідження документів, судові дебати, останнє слово обвинуваченого).

За певних обставин відсутність звукозапису окремого судового засідання може бути підставою для скасування судових рішень, якщо сторона, яка покликається на цю обставину, доведе, що це істотно вплинуло або могло вплинути на законність та вмотивованість судового рішення. Засудженийукасаційній скарзі не вказав, яким чином відсутність технічного запису зазначених судових засідань вплинула на вирішення справи по суті.

Неспроможними є твердження засудженого про те, що проголошення вироку та кримінальне провадження відбулося за відсутності його захисника.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 371 КПК вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд.

Частинами 1 та 2 ст. 376 КПК передбачено, що судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз`яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження, а крім того, копія цього вироку негайно має бути вручена учасникам судового провадження.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, після закінчення судових дебатів та останнього слова обвинуваченого суд видалився до нарадчої кімнати і повідомив, що вирок буде проголошено 25 травня 2018 року, однак строк перебування суду в нарадчій кімнаті продовжився до 29 травня 2018 року. Після виходу з нарадчої кімнати суд першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 376 КПК негайно проголосив вирок. Проголошення відбулосяза участю прокурора, обвинуваченого та потерпілих. Копії вироку було вручено 29 травня 2018 рокувсім учасникам судового процесу, зокрема і захиснику.

Враховуючи наведене, посилання засудженого на те, що проголошення вироку суду відбулося за відсутності його захисника, на думку колегії суддів, не є тим істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що тягне за собою скасування вироку та не впливає на законність його ухвалення.

Твердження засудженого в касаційній скарзі про те, що судовий розгляд у судахпершої та апеляційної інстанційбув проведений без участі захисника, є безпідставними. Захисник надавав засудженому допомогу протягом досудового розслідування та здійснював активний захист останнього під час судового провадження в суді першої інстанції та в апеляційному суді.

Не заслуговують на увагу і доводи засудженого про невиконання стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК, оскільки вони спростовуються протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування, відповідно до якого ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами в повному обсязі (т. 1, а. п. 28). Будь-яких заяв чи клопотань про те, що йому не надали доступ і не ознайомили з матеріалами кримінального провадження, ОСОБА_1 під час судового провадження не заявляв.

Покликання захисника про застосування до ОСОБА_1 недозволених методів слідства та психотропних препаратів під час досудового розслідування були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій, які належним чином перевірили ці твердження та дійшли мотивованого висновку про їх безпідставність.

Крім того, аналогічні доводи засудженого були предметом розгляду апеляційного суду, який ретельно перевірив та проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, на яких визнав ці доводи необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції підтвердив правильність висновків місцевого суду першої інстанції, який здійснив ретельне дослідження доказів і надав обґрунтовану оцінку доводам засудженого.

Доводи ОСОБА_1 щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статей 50, 65 ККособі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують іобтяжують.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Положеннями ст. 64 КК передбачено, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі засудженому ОСОБА_1 призначено на виконаннявимог статей 50, 64, 65КК.

Відповідно до мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 остаточне покарання за ч. 4 ст. 187, пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115 КК у виді довічного позбавлення волі, врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів, конкретні обставини їх вчинення, особу обвинуваченого, який раніше не був судимий, задовільно характеризується за місцем проживання, позитивно характеризується за місцем роботи, одружений, утримує двох малолітніх дітей, має постійне місце роботи і проживання, був звільнений з військової служби у зв`язку з розладами психіки та поведінки внаслідок вживання канабіноїдів.

Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, конкретні обставини вчинення злочинів, які відповідно до ст. 12 КК належать до особливо тяжких, суспільно небезпечні наслідки їх вчинення - настання смерті двох людей, мотиви та цілі вчинення злочинів- користь і протиправне позбавлення життя двох осіб, відсутність будь-яких обставин, які пом`якшують покарання, суд призначив засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі.При цьому врахував і думку потерпілих, які наполягали на суворому покаранні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про неможливість призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, вважає справедливим застосування щодо нього виняткової міри покарання-довічного позбавлення волі. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно неспівмірним вчиненим протиправним діянням унаслідок суворості.

Доводи засудженого про неврахування під час призначення покарання таких пом`якшуючих обставин, як вчинення злочинів внаслідок збігу тяжких сімейних обставин та неправомірних дій потерпілого, з перевищенням меж крайньої необхідності, є безпідставними, оскільки ці доводи були предметом перевірки місцевого та апеляційного судів та не були підтверджені.

Суд першої інстанції на підставі безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку про відсутність у діях обвинуваченого пом`якшуючих покарання обставин, а апеляційний суд, у свою чергу, погодився з таким твердженням. Не встановив їх за матеріалами кримінального провадження й суд касаційної інстанції.

Обставини, на які засуджений покликається в касаційній скарзі як на підстави для твердження про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, були враховані місцевим судом під час призначення покарання. Ці обставини не є безумовними і достатніми для зміни чи скасування судових рішень.

Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала узгоджується з положеннями статей 370, 419 КПК, а тому твердження захисника про порушення судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального закону є безпідставними.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, у тому числі й тих, на які вказували засуджений і його захисник у своїх касаційних скаргах з доповненнями, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, Суд не встановив.

Що стосується клопотання засудженого ОСОБА_1 проумовно-дострокове звільнення його від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, то ці питання вирішуються в порядку статей 537, 539 КПК місцевим судом за клопотанням засудженого, його захисника, в межах територіальної юрисдикції якого він відбуває покарання, відповідно до вказаних статей.