розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 30 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Победітель Лоєвського району Гомельської області Республіки Білорусь та мешканки м. Києва, раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 357 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 30 грудня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК, з призначенням покарання у виді обмеження волі на 1 рік.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_1 звільнено від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 357 КК, у зв`язку із закінченням строків давності.

Цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому їй обвинуваченні за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ОСОБА_1 вказаних кримінальних правопорушень.

Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.

Як встановив суд, ОСОБА_1 визнано винуватою у незаконному умисному знищенні офіційних документів в особистих інтересах за наступних обставин. 03 травня 2012 року ОСОБА_1, перебуваючи на посаді начальника Київського обласного центру фізичної культури і спорту "Інваспорт", видала наказ №119 про створення експертної комісії для проведення попередньої експертизи цінності документів. На підставі даного наказу 01 червня 2012 року експертною комісією було схвалено акт про вилучення для знищення документів за період з 01 січня 2007 року по 30 вересня 2010 року включно, а саме: знищення шістдесяти чотирьох особистих справ за період з 01 січня 2007 року по 30 вересня 2010 роки, шляхом їх спалення.

На підставі протоколу №1 та Акту від 01 червня 2012 року, ОСОБА_1 01 червня 2012 року видала наказ №160 про знищення документів, термін зберігання яких, начебто, минув та знищила дані документи, у тому числі розрахунково-платіжні відомості, строк зберігання яких відповідно до "Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5 (z0571-12) , становить 75 років.

Органом досудового слідства ОСОБА_1 також обвинувачувалась у тому, що вона, перебуваючи на посаді начальника Київського обласного центру фізичної культури і спорту "Інваспорт", що розташований в м. Києві на вул. Старосільська, 2, вчинила привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за наступних обставин.

У квітні 2007 року, у невстановлений час, начальник Київського обласного центру фізичної культури і спорту "Інваспорт" ОСОБА_1, перебуваючи на вул. Старосільска, 2, в м. Києві, будучи службовою особою та маючи на меті незаконне збагачення шляхом привласнення коштів державного бюджету, з корисливих спонукань, маючи в своєму розпорядженні грошові кошти в сумі 698 грн 48 коп., призначені для виплати заробітної плати ОСОБА_2, яка фактично в Київському обласному центрі фізичної культури і спорту інвалідів "Інваспорт" не працювала, привласнила вказані грошові кошти та звернула їх на свою користь, чим завдала державі матеріальної шкоди на суму в квітні 2007 року - на 698 грн 48 коп.; у травні 2007 року - на суму 819 грн 10 коп.; у червні 2007 року - 890 грн 84 коп.; у липні 2007 року - 1150 грн 00 коп., у серпні 2007 року - 1019 грн 20 коп., у листопаді 2007 року - 2111 грн 84 коп., у грудні 2007 року - 4242 грн 04 коп.; у березні 2008 року - 1266 грн 50 коп.; у квітні 2008 року -1085 грн 40 коп.; у травні 2008 року - 1088 грн 80 коп.; у червні 2008 року - 1138 грн 80 коп.; у липні 2008 року - 1188 грн 80 коп.; у серпні 2008 року - 1288 грн 80 коп.; у вересні 2008 року - 1494 грн 75 коп.

Крім того, у період часу з 08 листопада 2010 року по 10 листопада 2010 року в невстановлений час, ОСОБА_1, перебуваючи на посаді начальника Київського обласного центру "Інваспорт" у м. Києві на вул. Старосільська, 2 та будучи службовою особою, маючи на меті повторне незаконне збагачення шляхом привласнення коштів державного бюджету, з корисливих спонукань, маючи в своєму розпорядженні грошові кошти в сумі 740 грн 93 коп., призначені для виплати заробітної плати ОСОБА_3, останній ці гроші не видала, а з корисливих спонукань, повторно привласнила та звернула кошти на свою користь, чим завдала державі шкоду на суму 740 грн 93 коп.; з 06 грудня 2010 року по 09 грудня 2010 року - на суму 2397 грн 86 коп.; з 27 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року - 847 грн 26 коп.; з 07 лютого 2011 року по 09 лютого 2011 року - 1955 грн 51 коп.

Крім того, у вказані періоди часу, ОСОБА_1, перебуваючи на посаді начальника Київського обласного центру "Інваспорт", будучи службовою особою, маючи на меті незаконне збагачення шляхом повторного привласнення коштів державного бюджету, з корисливих спонукань, внесла до платіжних відомостей на виплату заробітної плати, які являються офіційними документами, що засвідчують факт та мають юридичне значення, завідомо неправдиві відомості, а саме: за відповідні місяці, поставила в графі " ОСОБА_3 " "Розписка в одержанні" свій підпис, видаючи його за підпис ОСОБА_3 .

Вказані дії ОСОБА_1 досудовим слідством кваліфіковані за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати як вирок суду першої інстанції, так і ухвалу апеляційного суду, призначити розгляд провадження в суді першої інстанції. Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що суди дійшли безпідставного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК, та необґрунтовано виправдали її. Крім того, зазначає про істотні порушення кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції, а саме: ст. ст. 404, 412, 419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор частково підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджена ОСОБА_1 та її захисник Горлач Р.М. просили залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а судові рішення щодоОСОБА_1 без зміни, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Мотиви Суду

Заслухавши учасників провадження та перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить із обставин, встановлених у вироку.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеність винуватостіОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК, юридична кваліфікація її дій та звільнення від призначеного за цим законом покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності, у касаційній скарзі прокурора не оспорюються, а тому не є предметом розгляду касаційного суду.

Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи прокурора про істотні порушення кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 .

Так, згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення кримінального процесуального закону.

При цьому ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК (4651-17) , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно з положеннями ст. 370 КПК як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Як зазначено у ст. 374 КПК, у мотивувальній частині виправдувального вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, і з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Із цього випливає, що суд при розгляді провадження повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.

За змістом положень ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор, не погоджуючись із висновком суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК, подав на цей вирок апеляційну скаргу.

Свою позицію прокурор мотивував невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки вони були зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження, і без належного з`ясування дійсних обставин події. При цьому, на думку прокурора, суд першої інстанції не мотивував, чому надає перевагу одним доказам перед іншими та не враховує окремі докази.

Внаслідок чого, прокурор просив скасувати виправдувальний вирок суду першої інстанції та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК, та призначити їй за цим законом відповідне покарання.

Зі змісту ухвали вбачається, що апеляційний суд, хоч і виклав доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, втім, залишаючи скаргу без задоволення, не зазначив мотивованих підстав з яких її визнано необґрунтованою.

При цьому апеляційний суд передчасно погодився з висновками суду першої інстанції, належним чином не перевіривши всіх матеріалів провадження, обмежився перерахуванням доказів, на які є посилання у вироку, загальним формулюванням про правильність висновків суду першої інстанції щодо невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їй злочинів, не розкрив суті зібраних у провадженні доказів, не проаналізував їх у контексті з конкретними доводами апеляційної скарги та не розглянув доводи прокурора щодо наявності в матеріалах провадження достатніх та допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 .

Так, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції без належної оцінки залишився висновок судово-почеркознавчої експертизи №342/тдд від 03 вересня 2013 року та ілюстративні таблиці до нього, з яких вбачається, що підпис в графі " ОСОБА_3 " "Розписка в одержанні" на платіжній відомості №67 на виплату заробітної плати за листопад 2010 року виконаний не ОСОБА_3, а ОСОБА_1 ; підпис в графі " ОСОБА_3 " "Розписка в одержанні" на платіжній відомості №63 на виплату заробітної плати за жовтень 2010 року виконаний не ОСОБА_3, а ОСОБА_1 ; підпис в графі " ОСОБА_3 " "Розписка в одержанні" на платіжній відомості №73 на виплату заробітної плати за грудень 2010 року виконаний не ОСОБА_3, а ОСОБА_1 ; підпис в графі " ОСОБА_3 " "Розписка в одержанні" на платіжній відомості №3 на виплату заробітної плати за січень 2011 року виконаний не ОСОБА_3, а ОСОБА_1 . (т.2 а.п. 232-242).

Зокрема, зазначивши в своїй ухвалі, що обвинувачення ОСОБА_1 ґрунтується на показаннях свідків, результатах проведення доступів до речей і документів, обшуках та висновку почеркознавчої експертизи №342/тдд від 03 вересня 2013 року, апеляційний суд зазначив, що "критично оцінює" цей висновок та ілюстративні таблиці до нього, не мотивувавши при цьому свого рішення.

Також, не обґрунтовуючи, чому надає перевагу одним доказам перед іншими, апеляційний суд взяв до уваги висновок експертів №15184/15185/15186/14-32 від 15 січня 2015 року (який фактично не спростовує висновку судово-почеркознавчої експертизи №342/тдд від 03 вересня 2013 року), відповідно до якого встановити чи виконані підписи в графі " ОСОБА_3 " "Розписка в одержанні" на платіжних відомостях на виплату заробітної плати самою ОСОБА_3, або іншою особою не виявилось за можливе (т.10 а.п.159-170).

Втім, за змістом кримінального процесуального закону, суд має оцінити докази з боку належності та допустимості. Докази, які не відповідають вищевказаним критеріям, повинні бути визнані недопустимими та виключеними із сукупності доказів, покладених в основу судового рішення. З метою з`ясування належності і допустимості доказів суд має здійснити аналіз змісту кожного доказу з точки зору його повноти, несуперечливості, логічної послідовності, порівняння доказу з іншими зібраними доказами, дослідження джерел доказів, а також одержання інших доказів про ті ж обставини кримінального провадження.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також причини неврахування окремих доказів. Так, одним з проявів невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження законодавець визначив випадок, коли "за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші" (п. 3 ч. 1 ст. 411 КПК).

Оцінка належності, допустимості та достовірності доказів мала б дозволити апеляційній інстанції оцінити їх достатність для ухвалення судом першої інстанції законного рішення. Так, питання про достатність належних, допустимих і достовірних доказів є надзвичайно важливим у їх оцінці, оскільки дозволяє суду апеляційної інстанції встановити неповноту, неточність та суперечності в доказовому матеріалі. Апеляційна інстанція має з`ясувати, чи достатньо було у розпорядженні суду першої інстанції доказів для того, щоб ухвалити законне рішення.

Втім, як вбачається зі змісту ухвали, не проаналізувавши та не перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора про доведеність винуватості ОСОБА_1 в інкримінованих їй злочинах, фактично відкинувши один висновок експертизи та взявши до уваги інший, апеляційний суд допустився ще й неприйнятних припущень зазначивши, що "суду не зрозуміло, на підставі яких фактичних даних орган досудового слідства виділив з числа осіб, які мають відношення до отримання грошових коштів - заробітної плати замість ОСОБА_2 та ОСОБА_3, особу ОСОБА_1, якій пред`явив обвинувачення, а інших осіб визнав непричетними до вчинення інкримінованих ОСОБА_1 злочинів, включивши їх до числа свідків", чим явно вийшов за межі висунутого обвинувачення.

Отже, зважаючи на наведене, касаційний суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції з достатньою повнотою не перевірив доводи прокурора, вичерпних та конкретних відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу і оцінки обставин, на які він посилався. Колегія суддів апеляційного суду зосередилась виключно на висновках суду першої інстанції, та обмежилась переліченням доказів, які наведені у вироку, не проаналізувавши їх у контексті з доводами прокурора. Достатньо обґрунтованих мотивів залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення, так само як і спростування обставин, на які він посилався, в ухвалі не навів.

Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК при розгляді апеляційної скарги прокурора і дійшов передчасного висновку стосовно законності вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1, залишивши його без змін.

Допущені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду прийняти законне і обґрунтоване судове рішення, що у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати у зв`язку з невідповідністю її вимогам ст. 419 КПК, з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Під час апеляційного перегляду слід усунути зазначені порушення, повно та всебічно перевірити доводи поданої на вирок апеляційної скарги, та постановити рішення, яке буде відповідати вимогам закону.