розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 травня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 1 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140110002503, за обвинуваченням

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), такої, що судимості не мала,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України (далі-КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини.

Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 травня 2018 року ОСОБА_2 засуджено за частиною 1 статті 125 КК та призначено покарання у виді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.

ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строку давності, а кримінальне провадження стосовно неї закрито.

Цивільний позов потерпілої задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання з речовими доказами.

Згідно з установленими судом обставинами ОСОБА_2 визнано винуватою та засуджено за те, що вона 11 листопада 2015 року близько 15:25, перебуваючи на площадці поблизу ТЦ "Максимус", що розташований на вул. П. Орлика, 11 у м. Дрогобичі, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин вчинила конфлікт із ОСОБА_1, під час якого, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, умисно завдала потерпілій ударів руками в обличчя та шию, внаслідок чого відповідно до висновку експерта № 659 від 12 листопада 2015 року заподіяла їй ушкодження у вигляді синців на підборідді та правій щоці, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 1 листопада 2019 року вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 травня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі потерпіла вказує на незаконність вказаних судових рішень. Посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність підстав для закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності та неправильне вирішення цивільного позову щодо стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили мотиви вчинення кримінального правопорушення, що призвело до неправильної кваліфікації дій винної особи, оскільки, на думку потерпілої, неправомірні дії ОСОБА_2 слід було кваліфікувати за частиною 1 статті 296 КК.

Крім того, потерпіла зазначає, що вид та розмір призначеного ОСОБА_2 покарання у виді штрафу є недоцільними, оскільки фінансові витрати вплинуть на матеріальний стан її родини, а саме на неповнолітню дитину, а громадські роботи сприяли б перевихованню обвинуваченої.

Також не погоджується потерпіла з тим, що сплинули строки притягнення винної до кримінальної відповідальності, вказуючи на те, що ОСОБА_2 весь час намагалась ухилятися від розгляду справи у суді, посилаючись на стан здоров`я дитини, а також змінювала захисників, таким чином зловживаючи своїм правом на захист намагаючись уникнути покарання за вчинене.

Цивільний позов про стягнення моральної шкоди, на думку потерпілої, також неправильно вирішений, оскільки суди повною мірою не дослідили характеру правопорушення, глибини моральних і душевних страждань, а також приниження честі та гідності потерпілої, до яких призвели протиправні дії засудженої.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви суду.

Як убачається з касаційної скарги потерпілої, вона не погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_2, оскільки вважає, що остання повинна понести покарання не за заподіяння їй тілесних ушкоджень, а за вчинення стосовно неї хуліганських дій, обґрунтовуючи таку позицію відсутністю мотиву.

Однак такі доводи потерпілої є неспроможними, оскільки суд не може виходити за межі пред`явленого обвинувачення, а доводи про відсутність мотиву вчиненого протиправного діяння спростовуються встановленими фактичними обставинами. Так, ОСОБА_2 хоча і не визнала своєї вини, однак у своїх показаннях зазначила, що їй повідомили про зникнення її контейнера, а біля її торгового місця торгувала ОСОБА_1, з якою вже склалися неприязні стосунки.

Свідки, які були присутні під час конфлікту чітко вказали, що ОСОБА_2 підбігла до потерпілої, почала її бити та неадекватно себе поводити з останньою, такі події підтверджують наявність конфлікту між ними.

Таким чином, доводи потерпілої про кваліфікацію дій засудженої за статтею 296 КК не знайшли свого підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження, оскільки для юридичної оцінки діяння за цією статтею обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема мотиву явної неповаги до суспільства.

А за відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.

Суд апеляційної інстанції також належним чином перевірив такі доводи апеляційної скарги потерпілої та надав відповідь щодо мотиву вчинення кримінального правопорушення та меж висунутого обвинувачення.

Доводи потерпілої про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення через його недоцільність колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на

покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді штрафу, врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відноситься до злочинів невеликої тяжкості, його наслідки, характер та ступінь участі особи у вчиненні протиправного діяння, дані про особу засудженої, яка раніше не судима, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває. Обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, відсутні.

Урахувавши всі зазначені обставини у сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначити засудженій покарання у виді штрафу.

Апеляційний суд при розгляді апеляційної скарги потерпілої дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначив вид та розмір призначеного покарання, та вказав, що таке покарання буде доцільним та співмірним з вчиненим кримінальним правопорушенням.

Тобто посилання потерпілої про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинення кримінального правопорушення та про його недоцільність не знайшли своє підтвердження під час перевірки доводів, наведених в її касаційній скарзі.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про залишення без зміни вироку районного суду, оскільки правильно визначений вид покараннябуде сприяти дотриманню принципу його індивідуалізації та успішному досягненню цілі виправлення засудженої.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги потерпілої в частині закриття кримінального провадження.

Так, суд першої інстанції правильно застосував закон про кримінальну відповідальність, пославшись на строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, оскільки відповідно до пункту 1 частини 1 статті 49 КК з дня вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, який відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, минуло два роки, а тому суд закрив кримінальне провадження, звільнивши особу від призначеного покарання.

За результатами розгляду апеляційної скарги потерпілої апеляційний суд належним чином перевірив підстави для закриття кримінального провадження та надав мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги потерпілої в частині ухилення засудженої від розгляду справи в суді.

Під ухиленням від слідства або суду як обставиною, що зупиняє перебіг строку давності, розуміються будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин (нез`явлення без поважних причин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, і перехід її на нелегальне становище тощо).

Так, апеляційний суд перевірив наявність підстав, які, на думку потерпілої, слугували приводом для зупинення перебігу строку давності, суд апеляційної інстанції заперечив такі доводи, і пославшись на медичні документи, які були надані ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді, зазначив, що причини неявки в судове засідання належним чином підтверджені. При цьому у кримінальному провадженні, окрім судових рішень про доставку винної у судове засідання, відсутні рішення про зупинення судового слідства або розшук особи, що впливало б на зупинення строків притягнення до кримінальної відповідальності.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів, між тим перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено зупинення судового слідства або розшук винної особи.

Цивільний позов у кримінальному провадженні судом першої інстанції було розглянуто належним чином. Зваживши на обґрунтування позовних вимог та дійшов правильного висновку, про стягнення суми відшкодування моральної шкоди, з урахуванням понесених потерпілою страждань внаслідок скоєного кримінального правопорушення.

Апеляційний суд не залишив без уваги доводи апеляційної скарги потерпілої в частині вирішення цивільного позову, однак, як і колегія суддів, погодився з висновками суду першої інстанції.

Оскільки розмір моральної шкоди залежить від характеру вчиненого кримінального правопорушення, його тяжкості та наслідків, як правильно зазначає у своїй касаційній скарзі потерпіла, то визначення розміру такої шкоди повинно бути співмірним з вчиненим діянням, яке відноситься до злочину невеликої тяжкості, не потягло тяжких наслідків, а тому заявлена сума моральної шкоди в розмірі 10000 грн, на якій наполягає потерпіла у своїй касаційній скарзі, не буде відповідати тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Ухвала апеляційного суду узгоджується з вимогами статті 419 КПК, а доводи, наведені в касаційній скарзі потерпілої, не зайшли свого підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування судових рішень, судом не встановлено.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які б вказували на незаконність судових рішень, а зміст касаційної скарги потерпілої та наведені доводи не спростовують правильності рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Таким чином, касаційна скарга потерпілої задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 травня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 1 листопада 2019 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої - без задоволення.