За вироком Дзержинського міського суду Донецької області від 20 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 1 ст. 426 КК - на строк 1 рік; ч. 1 ст. 121 КК - на строк 6 років; ч. 4 ст. 296 КК - на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі з 08 жовтня 2015 року по 20 червня 2017 року включно, а з 21 червня по 20 листопада 2017 року - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Застосовано до ОСОБА_1 положення ст. 2 Закону України "Про амністію у 2016 році" та повністю звільнено його від відбування призначеного покарання за цим вироком. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

За ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу захисника Усатенка Ю. Ю. залишено без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 - без змін.

Постановою Верховного Суду від 14 березня 2019 року ухвалу апеляційного суду від 08 травня 2018 року на підставі ч. 1 ст. 412 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Донецький апеляційний суд ухвалою від 26 червня 2019 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, з 26 травня 2014 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині - польова пошта В5509 (34-й батальйон територіальної оборони м. Кіровограда, а наразі 34-й окремий мотопіхотний батальйон (далі - військова частина В5509).

Порушуючи положення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" (548-14) (далі - Статут внутрішньої служби), Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" (551-14) (далі - Дисциплінарний статут), а також статей 3, 19, 21, 28, 29, 68 Конституції України, статей 3- 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, статей 3, 14, 15, 15-1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", обіймаючи посаду командира роти охорони військової частини В5509, капітан ОСОБА_1, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, які виразились у бездіяльності військової влади, передбачаючи і бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, діючи протиправно з хибно зрозумілих інтересів служби, розуміючи незаконність дій підлеглих йому військовослужбовців роти охорони військової частини В5509, які в період з 29 серпня по 04 вересня 2014 року безпідставно утримували на території місця дислокації роти жителів м. Дзержинська Донецької області ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не вжив заходів щодо припинення таких протиправних дій, наказу про звільнення вказаних осіб, не віддав, не повідомив органу досудового розслідування про вчинення його підлеглими кримінального правопорушення, хоча повинен був та мав таку можливість, унаслідок чого особи були протиправно позбавлені волі та ізольовані від суспільства, що заподіяло істотної шкоди охоронюваним законом їхнім правам та інтересам, закріпленим Конституцією України (254к/96-ВР) , зокрема праву на свободу, а також заподіяло істотної шкоди державі, що виразилася у підриві авторитету та престижу органів державної влади.

03 грудня 2014 року близько 21:00 майор ОСОБА_1, прибувши на легковому автомобілі до будинку на АДРЕСА_3, діставши штатну стрілецьку зброю - пістолет АПС, увійшов до квартири АДРЕСА_4, де в ході розмови зі ОСОБА_5 у нього на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник злочинний умисел на заподіяння останньому тяжких тілесних ушкоджень. Після чого близько 21:10 на порушення Конституції України (254к/96-ВР) та статутних вимог, передбачених пунктами 22, 24 Статуту внутрішньої служби, майор ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, у приміщенні вказаної квартири, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_5, діючи умисно, схопив лівою рукою останнього за одяг, а правою рукою, в якій тримав штатну стрілецьку зброю - пістолет АПС, завдав не менше одного сильного удару в праву лобно-скроневу ділянку голови потерпілого, унаслідок чого ОСОБА_5 втратив свідомість та впав, ударившись потиличною ділянкою голови об тупий предмет та отримавши тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент заподіяння. При цьому про застосування фізичної сили та поранення ОСОБА_5 ні своєму безпосередньому командирові (начальникові), ні відповідному прокурору та начальнику органу управління ВСП ЗС України в гарнізоні не доповів.

29 серпня 2015 року близько 21-ї год майор ОСОБА_1, обіймаючи посаду заступника командира військової частини В5509 № 34, діючи всупереч вимогам статей 9, 11, 16, 22 Статуту внутрішньої служби, статей 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на території домоволодіння громадянина ОСОБА_6 на АДРЕСА_5, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи протиправно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, здійснив один неприцільний постріл у повітря з ввіреної йому автоматичної вогнепальної зброї - пістолета НОМЕР_3, спорядженого бойовими набоями. Почувши постріл, патрульні військовослужбовці військової частини - польова пошта В2304 (далі - військова частина В2304) ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зупинилися на проїжджій частині напроти будинку № 10 на вул. Першотравневій у м . Артемовому та вирішили з`ясувати обставини порушення громадського спокою. За відсутності будь-яких протиправних дій з їхньої сторони наказ майора ОСОБА_1 про залишення даного населеного пункту вказані військовослужбовці виконати відмовилися. Відразу після цього ОСОБА_1, продовжуючи свої умисні протиправні дії, здійснив із пістолета НОМЕР_3 не менше семи прицільних пострілів по заднім колесам автомобіля марки "Ніссан Терано-2", на якому прибули патрульні, пошкодивши їх, чим заподіяв матеріальних збитків військовій частині В2304 на загальну суму 2042,50 грн, створив реальну загрозу життю та здоров`ю ОСОБА_7 і ОСОБА_8, а також порушив відпочинок громадян ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Відразу після цього хуліганські дії ОСОБА_1 були припинені третіми особами.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Усатенко Ю. Ю., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутністю в діяннях ОСОБА_1 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 426, ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК.

Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно, а викладені в судовому рішенні висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що під час судового розгляду цього кримінального провадження стороною обвинувачення не було доведено належними та допустимими доказами наявності вини ОСОБА_1 вінкримінованих йому злочинах.

Вказує, що досудове розслідування проведено неуповноваженими особами із порушенням строків досудового розслідування. При цьому апеляційний суд в ухвалі від 26 червня 2019 року не виконав вказівок Верховного Суду та не спростував доводів апеляційної скарги захисника щодо створення військової прокуратури сил АТО і надання їй статусу регіональної, а також щодо допустимості доказів, отриманих під час досудового розслідування.

Крім того, захисник вважає, що в основу вироку покладені недопустимі докази, а саме: висновки експерта № 292 м/д від 05 грудня 2014 року та № 151 м/д від 25 липня 2017 року; показання свідка ОСОБА_11, дані в порядку ст. 225 КПК; протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_11 за епізодом вчиненого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК; протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_8, ОСОБА_12, потерпілого ОСОБА_13 за епізодом вчиненого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК; протоколи огляду місця події та предметів від 29 та 30 серпня 2015 року, складені неповноважною особою. Захисник наголошує на недопустимості речових доказів, у тому числі і зброї, стверджує, що вони не відкривалися стороні захисту.

Вважає, що суд у вироку належним чином не обґрунтував наявності в діях засудженого такої обов`язкової ознаки об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, як особлива зухвалість.

Зазначає, що місцевий суд самостійно пред`явив нове обвинувачення та визнав його доведеним, а також допустив неправильне застосування ч. 5 ст. 72 КК, зарахувавши строк попереднього ув`язнення ОСОБА_1 з 21 червня по 20 листопада 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вказує, що апеляційний суд усупереч вимогам статей 23, 419 КПК належним чином не перевірив усіх доводів апеляційної скарги, не дослідив та не дав оцінки всім доказам у кримінальному провадженні. Вважає ухвалу апеляційного суду не мотивованою.

Прокурор подав до суду заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні поданої касаційної скарги захисника й залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений ОСОБА_1 та його захисник Усатенко Ю. Ю. підтримали подану касаційну скаргу, а прокурори заперечували проти її задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу Суд не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

У касаційній скарзі, за її змістом, захисник, окрім іншого, посилається на неповноту розгляду справи, не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції не віднесено.

Як убачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком місцевого суду про те, що, незважаючи на невизнання ОСОБА_1 своєї вини, висновок про доведеність його винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.

Зокрема, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 426 КК, судом встановлено на підставі показань потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які повідомили, що бачили ОСОБА_1 на блокпості, він підходив до ями, в якій вони утримувались, знімав їх на відеокамеру, на прохання відпустити їх наказав, щоб вони сиділи в ямі, при цьому потерпіла ОСОБА_3 показала, що ОСОБА_1 допитував її про осіб, причетних до ДНР; свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, які загалом підтвердили те, що ОСОБА_1 бачив затриманих на блокпосту цивільних осіб та особисто наказав їх охороняти, наказу про їх звільнення не давав, стверджували про авторитет ОСОБА_1 та підкорення його наказам; показань інших свідків, які загалом узгоджуються з даними протоколів слідчих дій та результатами дослідження в судовому засіданні інших письмових доказів, зміст яких детально викладено у вироку. При цьому ОСОБА_1 у суді першої інстанції не заперечував, що йому було відомо про те, що на блокпост було доставлено троє цивільних осіб, особисто спілкувався з потерпілою, наказав підлеглим опитати доставлених, допит записати на відеокамеру, знав, що вони утримувались протягом 2-3 днів.

Доводи у касаційній скарзі захисника щодо відсутності у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 426 КК, були предметом розгляду як суду першої, так і суду апеляційної інстанції, які обґрунтовано визнали їх неспроможними, навівши у вироку (т. 6, а.п. 199-200) та ухвалі (т. 8, а.п. 143) мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується й суд касаційної інстанції.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, судом встановлено на підставі показань свідка ОСОБА_11, яка зазначила, що разом з ОСОБА_1 приїхала до ОСОБА_5 у пошуках свого співмешканця, вони зайшли в його квартиру, де ОСОБА_1 у ході розмови з потерпілим, тримаючи в руці зброю, припідняв його за одяг, а їй сказав вийти. Перебуваючи біля квартири, вона чула звуки, характерні при заподіянні ударів; свідків ОСОБА_19, ОСОБА_20 про те, що вони бачили ОСОБА_1, у нього в руках був пістолет, рукояткою якого він стукав у двері квартири. Після того, як засуджений поїхав, під сходами вони побачили потерпілого, на потилиці якого була кров; свідка ОСОБА_21, який показав, що виявив потерпілого ОСОБА_5 за місцем його проживання, його голова та подушка були в крові. Крім того, винуватість за вказаним епізодом підтверджується протоколами огляду місця події, пред'явлення для впізнання, висновками експертиз та іншими письмовими документами, зміст яких детально викладено у вироку. При цьому згідно з висновками додаткових судово-медичних експертиз № 85 м/д від 20 квітня 2016 року та № 151 м/д від 25 липня 2017 року в ділянці голови потерпілого виявлено сліди не менше двох травмувальних впливів: один - від ударної дії тупого предмета, другий - від ударної дії тупого предмета з необмеженою поверхнею, після отримання яких не виключається можливості виконання потерпілим самостійних цілеспрямованих дій, у тому числі пересування.

Доводи у касаційній скарзі захисника про недопустимість як доказу показань свідка ОСОБА_11, даних у порядку ст. 225 КПК, були предметом розгляду як суду першої, так і апеляційної інстанції, які обґрунтовано визнали їх неспроможними, навівши у вироку (т. 6, а.п. 204-205) та ухвалі (т. 8, а.п. 143 зворот) мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується й суд касаційної інстанції. У цьому кримінальному провадженні за вказаним епізодом показання свідка ОСОБА_11 не суперечать іншим зібраним доказам та є конкретними. Тому суд не мав підстав не довіряти цьому свідку, а їі показання в силу ст. 84 КПК є процесуальним джерелом доказів, які правомірно було покладено в основу вироку.

Апеляційний суд також перевірив доводи захисника про недопустимість як доказів висновків експерта № 292 м/д від 05 грудня 2014 року та № 151 м/д від 25 липня 2017 року і виклав в ухвалі мотиви прийнятого рішення (т. 8 а.п. 144). При цьому усупереч доводам захисника характер утворення та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень у ОСОБА_5 було встановлено в порядку, передбаченому законом, згідно з положеннями статей 242, 243 КПК, а отримані в цій справі експертні висновки № 292 м/д від 05 грудня 2014 року та № 151 м/д від 25 липня 2017 року не суперечать положенням статей 101,102 цього Кодексу, а тому є допустимими доказами. Крім того, суд допитав експерта ОСОБА_22, який роз`яснив, що при проведенні експертиз йому було надано достатньо даних для встановлення характеру утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_5 на момент вчинення злочину та вказав на можливість виконання ним цілеспрямованих дій відразу після отримання травми. При цьому стороні захисту надавалася можливість ставити експерту запитання, і таким правом Усатенко Ю. Ю. скористався. З урахуванням того, що у кримінальному провадженні було проведено чотири судово-медичні експертизи, при цьому останню - за клопотанням сторони захисту, місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання захисника про призначення додаткової комісійної судово-медичної експертизи, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, зазначивши, що на вирішення були поставлені питання, відповідь на які отримано, та що це призвело б до безпідставного затягування судового розгляду кримінального провадження.

В апеляційному порядку перевірялися також доводи захисника щодо недопустимості протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_11 за епізодом вчиненого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК. При цьому Суд вважає неприйнятним посилання захисника на недопустимість результатів слідчої дії через відсутність перекладача під час її проведення. За змістом статей 29, 68 КПК перекладач залучається до кримінального провадження загалом чи для здійснення окремої процесуальної дії слідчим суддею, суддею, прокурором, слідчим за клопотанням учасника кримінального провадження (процесуальної дії) чи за власною ініціативою у разі необхідності перекладу пояснень, показань або документів. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у ході проведення слідчого експерименту жоден із учасників слідчої дії клопотання про залучення перекладача не заявляв, законність проведення слідчої дії не оскаржував, про що відповідно є підписи у протоколі слідчого експерименту. Не заявляла такого клопотання і сторона захисту.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, судом встановлено на підставі показань потерпілого ОСОБА_8, який повідомив, що під час патрулювання місцевості він разом із потерпілим ОСОБА_7 почули постріл, після того, як вони зупинили автомобіль, до них підійшли дві особи, в одній з яких він впізнав ОСОБА_1, який перебував у стані алкогольного сп`яніння та нецензурно висловлювався, а підійшовши до машини, здійснив близько 5-ти пострілів по задніх колесах машини, на якій вони приїхали; свідків ОСОБА_12, який підтвердив факт здійснення ОСОБА_1 неприцільного пострілу та пострілів по колесах автомобіля патрульних; свідків ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, які загалом підтвердили здійснення пострілів, у тому числі безпосередньо ОСОБА_1 . Крім того, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 за вказаним епізодом на підставі аналізупротоколів огляду місця події, слідчого експерименту, висновків експертиз та інших письмових документів, зміст яких детально викладено у вироку. При цьому згідно з висновками судових балістичних експертиз № 1786 від 30 вересня 2015 року та № 1177 від 31 травня 2016 року сім гільз, вилучених при огляді місцевості, є частинами боєприпасів, що вистріляні з 9 мм автоматичного пістолета Стєчкіна, серії НОМЕР_4, 1954 р.в. (зброя закріплена за ОСОБА_1 згідно з посвідченням офіцера), а пошкодження № 1 на поверхні диска автомобіля утворено снарядом (кулею) діаметром 9 мм.

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо недопустимості як доказів протоколів огляду місця події та предметів від 29 та 30 серпня 2015 року, що проведені слідчим Горловим Р. Д., були предметом розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано визнали їх неспроможними, навівши у вироку (т. 6, а.п. 209) та ухвалі (т. 8, а.п. 144-145) мотиви прийнятого рішення з посиланням на положення ч. 3 ст. 214 КПК, з якими погоджується й суд касаційної інстанції. Вказані докази отримані до внесення відомостей до ЄРДР слідчим, який входив до складу слідчо-оперативної групи, що за викликом прибула на місце події, тобто діяв у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог КПК (4651-17) . При цьому 30 серпня 2015 року слідчому Дунямалиєву Н. М. начальником СВ Дзержинського МВ ГУМС України в Донецькій області доручено проведення досудового розслідування за даним фактом, відповідно ним було виготовлено та долучено до матеріалів провадження фототаблиці.

На зазначених раніше підставах суд вважає неприйнятними доводи захисника щодо недопустимості протоколів слідчих експериментів зі свідками ОСОБА_8, ОСОБА_12 та потерпілим ОСОБА_13, які також перевірялися судом в апеляційному порядку та оскаржуються захисником через відсутність перекладача під час проведення цих слідчих експериментів.

Не знайшли свого підтвердження і доводи захисника про необґрунтованість висновків суду про наявність у діях засудженого такої обов`язкової ознаки об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, як особлива зухвалість. Так, з показань потерпілого ОСОБА_8, свідка ОСОБА_12, обвинуваченого ОСОБА_1 вбачається, що останній безпричинно спровокував конфлікт з військовослужбовцями 17-го батальйону, а саме в громадському місці, на вулиці, ввечері відкрив стрілянину з вогнепальної зброї. Такими діями ОСОБА_1 порушив спокій громадян, які проживають поруч, проігнорував їх страх обстрілів через ситуацію в місті Дзержинську, розташованому на лінії розмежування, а також перешкодив здійсненню обов`язків з патрулювання міста потерпілими ОСОБА_8 та ОСОБА_30 через постріли з пістолета по колесах автомобіля, що є ознакою особливої зухвалості. При цьому застосування вогнепальної зброї у даному випадку створило реальну загрозу життю і здоров`ю потерпілих. Вказані показання узгоджуються з даними протоколів слідчих дій та результатами дослідження в судовому засіданні речових доказів.

Сукупність наведених у вироку доказів, які узгоджуються між собою, переконливо свідчать про те, що ОСОБА_1, будучи військовослужбовцем командного складу Збройних Сил України, вчинив грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю із застосуванням службової вогнепальної зброї. З огляду на викладене суд обґрунтовано не погодився з позицією сторони захисту щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 174 КУпАП.

З урахуванням установленої судом сукупності фактів, що належать до предмета доказування у провадженні, суд дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначених кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 426, ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК.

Вирок суду за змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК. Натомість твердження захисника про відсутність у діях засудженого складів таких злочинів та про наявність підстав для закриття кримінального провадження є неприйнятними.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги захисника, які за своїм змістом є аналогічними доводам у його касаційній скарзі, вмотивовано спростував їх і, навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених вимог.

Щодо доводів захисника щодо невідкриття стороні захисту речових доказів, у тому числі і зброї, в порядку ст. 290 КПК (через відсутність їх переліку), то вони спростовуються протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 02 червня 2016 року, у якому ОСОБА_1 та його захисник Усатенко Ю. Ю. зазначили, що з матеріалами провадження та речовими доказами вони ознайомлені в повному обсязі без обмежень у часі, про що розписалися, а також фототаблицею до протоколу огляду від 23 березня 2016 року на якій зафіксовано речові докази та яка разом із протоколом була відкрита в порядку ст. 290 КПК.

Необґрунтованими є й доводи захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 5 ст. 72 КК, оскільки, зараховуючи строк попереднього ув`язнення ОСОБА_1 з 21 червня по 20 листопада 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, місцевий суд дотримався вказаних норм кримінального закону та правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа 13-31кс18).

Що стосується доводів захисника про невиконання судом апеляційної інстанції вказівок Верховного Суду щодо спростування доводів апеляційної скарги захисника про створення військової прокуратури сил АТО і надання їй статусу регіональної, а також у зв`язку з цим щодо допустимості доказів, отриманих під час досудового розслідування працівниками цього органу, то Суд установив, що ці доводи сторони захисту були предметом розгляду апеляційного суду в судовому засіданні 26 червня 2019 року. Так, згідно з даними, зафіксованими на технічному носії інформації (відеозапис судового засідання), прокурор на 14-й хвилині спростовує вказані доводи захисника, посилаючись на нормативно-правові акти, які регулюють питання створення військової прокуратури сил АТО і надання їй статусу регіональної. При цьому апеляційний суд в ухвалі зазначив, що досудове слідство та судовий розгляд проведені з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства.

Так, відповідно доч. 2 ст. 7 Закону України "Про прокуратуру" утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів здійснюються Генеральним прокурором. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що статус військової прокуратури сил АТО підтверджується наказом Генерального прокурора від 17 серпня 2015 року № 67ш, згідно з яким указаний орган створено на правах регіональної прокуратури (т. 1, а.п. 110). За таких обставин доводи сторони захисту щодо недопустимості всіх доказів, отриманих під час досудового розслідування не є обґрунтованими.