Постанова

Іменем України

18 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 348/1153/17

провадження № 51-5823км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Анзійчук Ю.В.,

прокурора Опанасюка О.В.,

захисника Романка В.М.,

в режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2018 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017090200000165, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз 28 липня 2015 року вироком Надвірнянського районного суду Івано-франківської області за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2018 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років

Постановлено рахувати ОСОБА_2 строк відбування покарання з 12 березня 2017 року, зарахувавши строк попереднього ув'язнення у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі по 21 червня 2017 року включно, а з 21 червня 2017 року до вступу вироку в законну силу - один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 09 березня 2017 року будучи в стані алкогольного сп'яніння та знаходячись у будинку АДРЕСА_2 на ґрунті особистих неприязних відносин, в ході суперечки між ним і ОСОБА_3 за допомогою дерев'яної палиці наніс останньому удари по тілу, в тому числі в область життєво важливої ділянки тіла - голову, заподіявши потерпілому згідно з висновком судово-медичної експертизи № 14 від 11 квітня 2017 року закриту черепно-мозкову травму з крововиливами в м'які тканини голови, під м'яку оболонку та забійну рану потиличної ділянки зліва, забійну рану тім'яної ділянки голови, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті потерпілого і перебувають в прямому причинному зв'язку з настанням смерті. Потерпілий в короткий час помер на місці події. При цьому, з метою приховання вбивства потерпілого ОСОБА_4 викинув тіло останнього на смітник.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області 16 квітня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений просить змінити судові рішення та перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 121 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та стверджує, що у нього не було наміру на вбивство потерпілого. Крім того, просить зарахувати йому у строк покарання строк попереднього ув'язнення до набуття вироком законної сили, тобто з 12 березня 2017 року по 16 квітня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання" (838-19) . При цьому зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належну оцінку доводам його апеляційної скарги та захисника.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні засуджений та захисник підтримали подану скаргу, прокурор підтримав касаційну скаргу частково в частині доводів скарги про зарахування засудженому строку попереднього ув'язнення відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Проте під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв'язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_2 Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Такий висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, місцевий суд зробив на підставі сукупності доказів, зібраних та перевірених у судовому засіданні відповідно до процесуального законодавства, зокрема на підставі показань самого засудженого, який не заперечував нанесення потерпілому ОСОБА_3 ударів палицею (топорищем) в голову, свідків, а також даних, що містяться у протоколах слідчих дій та інших матеріалах.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого, щодо неправильної кваліфікації його дій з огляду на відсутність в останнього наміру вбивати потерпілого, то вони є безпідставними з огляду на наступне.

Так, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), повинні ретельно досліджуватися докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Як видно з матеріалів провадження, висновок суду щодо спрямованості умислу засудженого ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Зокрема, було встановлено, що ОСОБА_2, перебуваючи у особистих неприязних відносинах з потерпілим, застосовуючи таке знаряддя злочину, як дерев'яна палиця (топорище), свідомо навмисно завдав нею потерпілому удари по тілу, в тому числі, із значною фізичною силою в голову, тобто життєво важливий орган, що знаходиться у прямому причинному зв'язку із смертю потерпілого, оскільки саме від заподіяних останньому тілесних ушкоджень, які зазначені у висновку судово-медичної експертизи, через незначний час настала його смерть. До того ж, наносити тілесні ушкодження потерпілому, ОСОБА_2 припинив, коли почув тріск голови потерпілого, на підставі чого міг зробити висновок про те, що потерпілий може померти, а після вчинення злочину не вжив заходів для надання кваліфікованої медичної допомоги потерпілому, не просив про надання будь-якої допомоги у інших осіб та викинув його тіло на смітник.

Отже, судом першої інстанції ретельно перевірялась версія захисту про те, що ОСОБА_2 не мав умислу на вбивство особи. Проте, вона правильно визнана безпідставною, оскільки суперечить встановленим фактичним обставинам, спростовується показаннями свідків та висновками експертиз, які у своїй сукупності дають підстави вважати, що у даному конкретному випадку засуджений діяв з прямим умислом на вбивство потерпілого ОСОБА_3

З урахуванням конкретних обставин справи дії ОСОБА_2, на думку колегії суддів, правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України.

Даних про неправильне застосування кримінального закону не встановлено.

Крім того, аналогічні за змістом доводи касаційної скарги засудженого щодо невідповідності вироку суду вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними.

Ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Так, суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 належним чином проаналізував усі доводи поданих на вирок місцевого суду апеляційної скарги засудженого та його захисника, на кожний з доводів, що в них містяться, дав повну та вичерпну відповідь.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_2 попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України.

Проте, доводи засудженого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та зарахування йому у строк покарання строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, колегія суддів вважає обґрунтованими.

Згідно зі змінами, внесеними у ч. 5 ст. 72 КК України Законом № 838-VIII (838-19) , зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Вищевказаний Закон застосовувався до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуто повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КК України законодавство про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України (2341-14) , який ґрунтується на Конституції України (254к/96-ВР) та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Положення, передбачені ч. 5 ст. 72 КК України, регулюються саме Кримінальним кодексом України (2341-14) , у зв'язку з чим охоплюються поняттям "закон про кримінальну відповідальність".

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення" від 18 травня 2017 року №2046-VIII (2046-19) (далі - Закон №2046-VIII (2046-19) ), що набрав чинності

21 червня 2017 року, попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими в ч. 1 ст. 72 КК України.

Як убачається із матеріалів провадження, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, зарахував ОСОБА_2 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 12 березня 2017 року по 20 червня 2017 року включно, відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII (838-19) ) з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а після 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі до набрання вироком законної сили - 16 квітня 2017 року, тобто застосував положення ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 2046-VIII (2046-19) ).

Відповідно до частин 2, 4 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався декілька разів, зворотну дію у часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

За таких обставин застосування до засудженого ОСОБА_2 з 21 червня 2017 по

16 квітня 2018 року положень ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону №2046-VIII (2046-19) ), а саме зарахування у строк покарання строку попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, є недопустимим, оскільки закон у вказаній редакції не має зворотної сили як такий, що іншим чином погіршує становище особи.

Така позиція Суду узгоджується і з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17 (провадження № 13-31кс18).

Отже, доводи вказані у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_2 щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність при зарахуванні йому строку попереднього ув'язнення є слушними.

У зв'язку з тим, що суд першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, судові рішення в цій частині підлягають зміні.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2018 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2018 року щодо ОСОБА_2 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахувати засудженому ОСОБА_2 у строк покарання строк попереднього ув'язнення за період з 21 червня 2017 року по 16 квітня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В іншій частині судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук О.П. Могильний М.В. Мазур