розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у Солом’янському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 01.12.2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2006 року по справі № 25/420 за позовом ДПІ у Солом’янському районі м. Києва до ПП "Торговий дім Мідас" та ТОВ "Енергія Центрторг" про визнання угоди недійсною та стягнення коштів в доход держави.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду м. Києва від 01.12.2005 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2006 року, позовні вимоги ДПІ у Солом’янському районі м. Києва до ПП "Торговий дім Мідас" та ТОВ "Енергія Центрторг" про визнання угоди недійсною та стягнення коштів в доход держави – задоволені.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями в частині встановлення порядку їх виконання, позивач 21.03.2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою вищого адміністративного суду України від 07.09.2006 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у Солом’янському районі м. Києва просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при встановлені порядку виконання рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з врахуванням наступного.

Судами на підставі досліджених в судовому засіданні з дотриманням норм процесуального права доказів, було встановлено, що 01.04.2004 року між ПП "Торговий дім – Мідас" (Замовник) та ТОВ "Енергія Центр торг" (Виконавець) укладено договір транспортного обслуговування за № 12, згідно якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов’язання виконати для Замовника перевезення вантажів.

На виконання умов вказаної угоди Виконавець виписав на користь Замовника податкові накладні, оформлені відповідно до вимог п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість": № 3004 від 30.04.2004р. на загальну суму 14600,00 грн. (в т.ч. ПДВ на суму 2433,33 грн.), № 3105 від 31.05.2004р. на загальну суму 17400,00 грн. (в т.ч. ПДВ на суму 2900,00 грн.) і № 3006 від 30.06.2004р. на суму 18000,00 грн. (в т.ч. ПДВ на суму 3000,00 грн.), а останній в свою чергу перерахував на рахунок першого зазначені кошти, що підтверджується копіями платіжних доручень: № 996 від 30.08.2004р. на загальну суму 18000,00 грн. (в т.ч. ПДВ на суму 2433,33 грн.), № 925 на загальну суму 14600,00 грн. (в т.ч. ПДВ на суму 2433,33 грн.) і № 939 від 26.07.2004р. на загальну суму 17400,00 грн. (в т.ч. ПДВ на суму 2900,00 грн.).

Виконання умов договору в повному обсязі підтверджується також актами прийому-передачі робіт від 30.04.2004р., від 31.05.2004р. та від 30.06.2004р.

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 20.12.2004 р. визнані недійними установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Енергія Центр торг".

За наведених обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодилась колегія апеляційного суду, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Водночас, задовольняючи позов, судами не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в частині визнання угоди недійсною з огляду на наступне.

На обґрунтування позову ДПІ у Солом’янському районі м. Києва послалася на статтю 215 ЦК.

З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) , ст.228 якого передбачає, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу, – протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна угода була укладена відповідачами 01.04.2004 року, останньою дією на виконання умов договору є перерахування Приватним підприємством "Торговий дім Мідас" на рахунок свого контрагента коштів на загальну платіжним дорученням № 996 від 30.08.2004р.

При цьому, податковий орган звернувся до суду із позовом про визнання угоди недійсною та стягнення коштів в доход держави 23.09.2005 року тобто більше ніж через рік з моменту виконання спірної угоди.

Враховуючи викладене, позов ДПІ у Солом’янському районі м. Києва в частині застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій не підлягає задоволенню

З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 228, 229, 232 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ у Солом’янському районі м. Києва задовольнити частково, постанову Господарського суду м. Києва від 01.12.2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2006 року скасувати та щодо визнання угоди недійсною провадження по справі закрити, в решті – в задоволені позову відмовити.

Головуючий:	/підпис/	_______________________	Шипуліна Т.М.
Судді:	/підписи/	_______________________	Бившева Л.І.
		_______________________	Костенко М.І.
		_______________________	Маринчак Н.Є.
		_______________________	Усенко Є.А.