ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2004 Справа N 5/382-23/52
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької, Г. Фролової
за участю представників:
позивача А.А.А. дов. від 02.01.03 р.
відповідача Б.Б.Б. дов. від 05.03.04 р.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Львові
на постанову від 24.09.2003 року Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 5/382-23/52 господарського суду Львівської
області
за позовом Дочірньої компанії "XXX" Національної
акціонерної компанії "Нафтогаз України"
Львівська філія "YYY"
до Державної податкової інспекції у місті Львові
про визнання недійсним податкового повідомлення -
рішення від 08.11.2002 року
№ 0000412630/0/16468
ВСТАНОВИВ:
Дочірня компанія "XXX" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз
України" Львівська філія "YYY" звернулася до господарського суду
Львівської області з позовною заявою про визнання недійсним
податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції
у місті Львові 08.11.2002 року № 0000412630/0/16468, відповідно до
якого позивачу, згідно з підпунктом "б", підпункту 4.2.2 пункту
4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, визначено
суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у
розмірі 612651 грн. у тому числі 490121грн.- основний платіж та
штрафні санкції 122530 грн.
Підставою прийняття оспорюваного податкового повідомлення -
рішення є акт від 24.10.2002 року (без номеру) про результати
позапланової перевірки Філії дочірньої компанії "XXX" Національної
акціонерної компанії "Нафтогаз України" Львівська філія "YYY" з
питань дотримання вимог податкового законодавства при
взаєморозрахунках з філією ВАТ "ZZZ" за період з 01.01.2002 року
по 01.07.2002 року.
В акті зроблений висновок про заниження податкових зобов'язань по
податку на додану вартість на суму 396543 грн. та завищення суми
бюджетного відшкодування на суму 32081грн. в зв'язку із включенням
до податкового кредиту податкових накладних №32,1661, 1662, 1868А
саме:
- податкова накладна №32 від 28.07.2000 р. видана продавцем "YYY"
/позивач/ покупцю ВАТ "ZZZ" в зв'язку з виконанням робіт на суму
192486 грн. в том числі ПДВ в сумі 32081 грн. безпідставно
включена до податкового кредиту та не включена до податкових
зобов'язань;
- податкові накладні № 1661, 1662 від 27.11.2000 р. в сумі
1740270,79 грн, /в тому числі ПДВ - 290045,13 грн./ та 489805,32
грн. /в тому числі ПДВ - 81643,22 грн./ безпідставно не включені
до податкових зобов'язань за листопад 2000 р.
- податкова накладна №1868 від 01.12.2000 р. на суму 111999,97
грн., в тому числі ПДВ в сумі 18666 грн. безпідставно не включена
до податкових зобов'язань за грудень 2000 р.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.05.2003
року по справі № 5/382-23/52 позовні вимоги були задоволені з тих
підстав, що позивач правомірно відніс до складу податкового
кредиту 32081 грн. в липні 2002 року та включив у податкові
зобов'язання 371681,35 грн. в березні 2001 року.
При цьому суд зазначив, що позивачем доведене право на включення
до податкового кредиту податкової накладної №32 шляхом надання
первинних документів про виконання робіт, зазначених у накладній
збоку ВАТ "ZZZ" помилково зазначеного у накладній як покупець;
позивачем також доведене віднесення податкових накладних №1661,
1662 до зобов'язань за березень, оскільки фактично продаж товарів
відбувся лише в березні і ці податкові накладні включені до
зобов'язань за березень 2001 р.
В частині віднесення до податкових зобов'язань за грудень
податкової накладної №1868 суд зазначив, що позивач не підтвердив
своїх заперечень доказами, а тому немає підстав визнавати
податкове повідомлення рішення недійсним в цій частині.
Одночасно суд зазначив, що оспорюване податкове
повідомлення-рішення складається з декількох частин але не містить
в собі даних, які б дозволили суду ідентифікувати розмір
донарахованого податкового зобов'язання та застосовані штрафні
санкції щодо кожного факту правопорушення, тому оспорюване
податкове повідомлення-рішення визнано недійсним повністю.
За апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті
Львові, Львівський апеляційний господарський суд переглянув
рішення господарського суду Львівської області від 30.05.2003 року
в апеляційному порядку та постановою від 24.09.2003 року залишив
його без змін з тих же підстав.
З касаційною скаргою до Вищого господарського суду звернулась
Державна податкова інспекція у місті Львові, в якій просить
скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 24.09.2003 року та прийняти нове рішення, яким повністю
відмовити у задоволенні позовних вимог "YYY".
Свої вимоги Державна податкова інспекція у місті Львові
обгрунтувала посиланням на підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
03.04.1997року № 168/97-ВР, підпункт 7.4.5 пункту 7.4. статті 7
вказаного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, підпункт 17.1.3. пункту 17.1.
статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення у судовому
засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали
справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та
повноти їх встановлення в рішенні та постанови у даній справі,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у справі судами першої та апеляційної
інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку спірні
правовідносини виникли між сторонами стосовно визначення
правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту податку
на додану вартість попередньо включених сум податку та не
підтверджених на момент перевірки податковими накладними, а також
не включення податкових накладних до податкових зобов'язань у
відповідних періодах.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 , пунктів 7.1,
7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування цим податком є операції
платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній
території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за
договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ;
особа - продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану
вартість, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів
(робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та
скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для
віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до
податкового кредиту.
Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платник податку зобов'язаний надати покупцю
податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової
накладної; назву юридичної особи зареєстрованої як платник податку
на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та
їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу
без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку
у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з
урахуванням податку.
Порядок формування права на податковий кредит визначений пунктом
7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а основна вимога щодо права платника податку на
додану вартість на податковий кредит міститься у підпункті 7.4.1
цієї статті ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, податковий кредит звітного періоду складається із
сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Підпунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до валових витрат належить сума будь -
яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності.
Зокрема, до валових витрат на підставі підпункту 5.3.9 пункту 5.3
статті 5 вказаного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не належать будь - які
витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними
та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких
передбачена правилами ведення податкового обліку.
Крім того, у підпункті 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зазначено, що не
дозволяється включення до податкового кредиту будь - яких витрат
по сплаті податку, що не підтверджені, зокрема, податковими
накладними.
Датою виникнення права на податковий кредит, згідно з підпунктом
7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
вважається
дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку
в оплату товарів, дата виписування відповідного
рахунку (товарного чека) - у разі розрахунків з використанням
кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Вирішуючи даний спір, судами було з'ясовано та встановлено факт,
що фактично продаж товарів вказаних в податкових деклараціях №
1661 та №1662 від 27.11.2000 року відбувся лише в березні 2001
року, а також що на момент проведення перевірки були відсутні будь
- які докази настання події, з якою Закон України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
пов'язує момент виникнення
податкових зобов'язань по податку на додану вартість в листопаді.
В частині права позивача на віднесення до податкового кредиту в
липні 2000 року суми 32081 грн. суди першої та апеляційної
інстанцій дійшли висновку, про помилковість висновків відповідача
щодо безпідставного включення до податкового кредиту та не
включення до податкових зобов'язань цієї суми, оскільки
матеріалами справи підтверджується фактичне виконання робіт збоку
ВАТ "ZZZ" на замовлення позивача.
Судами також спростовані доводи позивача в частині оспорюваної
податкової накладної №1868.
Отже вирішуючи спір по суті суди зобов'язані були визначити суму в
якій позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням
відповідних сум нарахованих фінансових санкцій, а також визначити
суму, за якою оспорюваним податковим повідомленням-рішенням
обгрунтовано донараховані податкові зобов'язання та фінансові
санкції.
Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні
дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом
порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких
ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини,
які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими
судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та
прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної
правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що,
враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх
обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення
господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного
суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11
"Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для
справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових
рішень та передачі справи на новий розгляд.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази,
рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею
справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду Львівської
області необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати
і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити
докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення
спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно
визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до
спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове
рішення.
Керуючись статтями 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Львівської області від 30.05.03 р. та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
24.09.03 р. у справі №5/382-23/52 господарського суду Львівської
області скасувати. Справу направити на новий розгляд до
господарського суду Львівської області. Касаційну скаргу Державної
податкової інспекції у м.Львів задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Г. Фролова