ЦЯ НЕОДНОЗНАЧНА ПЕНЯ

З інтересом прочитав статтю Михайла Мелентьева "Енергетична пеня-2" ("Юридичний вісник України", 14—20 грудня 2002 року) про підхід у нарахуванні пені за спожиту електроенергію. Згоден, проблема має бути вирішена, але не так радикально. Ставлячись з усією повагою до автора, все ж вважаю, шо підхід дуже спрошений і занадто раціоналістичний, шоб не заглиблюватися у підвалини цієї проблеми.

Перш за все, слід нагадати про специфічність товару, яким є електроенергія. Його неможливо накопичити чи повернути в натурі. Всі відносини працюють у системі реального часу. Тому пропоную подивитися на порушену проблему дещо ширше.

Розрахунковий період

Так, згідно із Законом України "Про електроенергетику" всі відносини між споживачами та постачальниками електроенергії базуються на договорі. Розрахунки — тільки у грошовій формі. Але договором можна передбачати один, два чи три етапи розрахунків:

— попередня оплата, або

— 50% до 15 числа поточного місяця і решта — до 1 числа наступного

місяця, або

— 100% до ... числа наступного за розрахунковим місяця.

Типовим договором на постачання електроенергії період розрахунків обумовлений в один місяць (особливо підкреслюю — місяць, або 30 календарних днів).

Автор статті ж указує на період нарахування пені в 6 місяців. Дійсно, це загальна норма із скороченим строком позовної давності (п. 1 ст. 72 ЦК УРСР), але чомусь автор не розкриває накопичення боргу по періодах: наприклад, у лютому 2000 року поставлено електроенергії на 200 грн., а в березні 2000 року — на 250 грн. Якщо борг не сплачено, то в квітні боржник вже повинен сплатити і борг 450 грн., і поточну заборгованість тощо. Автор декларує право вимагати лише стягнення пені на поточну заборгованість у межах розрахункового періоду? Але ж це суттєве порушення прав кредитора сприяє порушенню договірної дисципліни між сторонами і просто на руку боржнику!

Право кредитора

З іншого боку, автор не враховує права кредитора на стягнення пені. Борг наростав (накопичувався) протягом 3 років, і в останній період нарахування пені (шість місяців) він теж щомісячно накопичувався. Грошове зобов'язання боржника перед кредитором з оплати отриманого високо-ліквідного продукту є, він сам має добровільно оплатити вартість використаної електроенергії (зобов'язання з договору), але цього не робить. Тому кредитор звертається до суду і просить примусово стягнути борг з урахуванням пені (за 6 місяців).

Дійсно, кредитору ніщо не заважає кожні 6 місяців протягом 3-річного терміну звертатися до суду з вимогою про стягнення пені. Але автор статті повинен враховувати, що це право кредитора, його волевиявлення — звернутися до суду з вимогою про стягнення боргу. І суд не вправі відмовити у реалізації його права на примусове стягнення боргу за 3 роки та пені на цей борг (за останні 6 місяців, з урахуванням накопичення боргів, оплат, та зміни облікових ставок НБУ у цей період).

Прошу звернути увагу, що неустойка (штраф, пеня) знаходиться у розділі "Забезпечення виконання зобов'язання" Цивільного кодексу УРСР.

Стягнення збитків

Інша проблема — нарахування інфляційних та 3-відсоткових річних із простроченої суми. Вимога ґрунтується на ст. 214 Цивільного кодексу УРСР. У Типовому договорі про постачання електроенергії застереження про можливість стягнення інфляційних збитків та 3 відсотків немає. Є посилання на загальне відшкодування збитків.

Більшість вимог обласна енерго-передавальна компанія формулює як стягнення основного боргу за спожиту активну електроенергію, пені (на суму боргу), інфляційних (на суму боргу) та 3 відсотків (на суму боргу), без урахування вимог ст. 203 ЦК УРСР.

Моя позиція грунтується на тому, що ст. 214 ЦК УРСР знаходиться у розділі "Відповідальність за порушення зобов'язань" і ці вимоги повинні розцінюватися як стягнення збитків. Але теоретично вони підлягають задоволенню лише в частині, не покритій неустойкою (пенею) тобто: (інфляційні + З відсотки річних) мінус пеня, якщо інше не обумовлено в договорі.

Знову ж таки, часто кредитор не хоче враховувати факт накопичення боргу за електроенергію щомісячно, не звертає уваги на щомісячні індекси інфляції, а виводить індекс інфляції за певний період та множить на кінцеву суму боргу. Вважаю цей підхід помилковим і математично, і юридичне.

З іншого боку, кредитор повинен доводити розмір своїх збитків. Просте посилання на інфляцію в державі не зовсім коректне, адже рентабельність енергетичної галузі та рентабельність операції з продажу (чи перепродажу) електроенергії закладена в межах 300-500 відсотків, постачальні та передавальні компанії застерегли себе від втрат (збитків та розкрадання) постійним збільшенням тарифів на електроенергію, куди вже закладаються можливі й неможливі збитки.

Підвищена плата

Ще одна проблема — нарахування 5-кратного розміру оплати спожитої електроенергії понад договірну величину. Це вимога Закону. Але як розцінювати ці вимоги і яка правова природа 5-кратної вартості нарахування? Це — не штраф. Законодавець каже чітко (ст. 178—180 ЦК УРСР): забезпечення зобов'язання у вигляді штрафу має бути оформлене письмовою угодою. Крім того, штраф — це разове стягнення, а 5-кратна вартість електроенергії нараховується за певний період часу і систематично.

Теоретики права кажуть, що це оперативна санкція майнового характеру до недбайливого боржника (Зобов'язальне право. Навчальний посібник /Під ред. О.В. Дзери — К.: — Юрінком Інтер. — 2000). Але чинний Цивільний кодекс не передбачає такої форми забезпечення виконання зобов'язання, як "оперативна санкція".

Цю вимогу, гадаю, слід розцінювати як підвищену плату за спожиту і своєчасно не оплачену електроенергію. Але вважаю за необхідне пропонувати внести відповідні зміни до Закону України "Про електроенергетику" стосовно підприємств замкнутого циклу, стратегічних, небезпечних тощо — заборонити нарахування 5-кратного тарифу за спожиту електроенергію.

Як приклад — у смт Смолине Маловисківського району Кіровоградської області є Державне комунальне підприємство "Енерговодоканал", яке здійснює постачання води та приймання стічних вод від населення (комунальне навантаження), та Смолинської (уранової) шахти (промислове навантаження). Підприємство "Енерговодоканал" завідомо збиткове, дотаційне. Та додатково через свої мережі забезпечує шахту водою і частково — електроенергією. За прострочення платежів в один-п'ять днів ВАТ "Кіровоградобленерго" з посиланням на Закон доводить підприємству ліміт споживання на рівні "О" та нараховує 5-кратну вартість спожитої електроенергії. Ось тут і з'являється замкнене коло: формально вимоги кредитора — ВАТ "Кіровоградобленерго" — правомірні, а реально шахту миттєво зупинити не можна, обігових коштів немає, цикл виробництва складний та тривалий, зміну шахтарів потрібно 2—3 рази вимити (провести дезактивацію) та постійно відкачувати грунтові води, щоб не допустити техногенної катастрофи.

Сама шахта угоду з обленерго укласти не може — не юридична особа, а тягар лімітування спожитої енергії та 5-кратне нарахування лягає на комунальне підприємство "Енерговодоканал". На сьогодні загальна сума заборгованості КП "Енерговодоканал" сягає 9 млн грн. на користь ВАТ "Кіровоградобленерго" лише за рахунок 5-кратного тарифу протягом 2001— 2002 років! То чи доцільно в цьому випадку взагалі говорити про захист кредитора та вимагати пеню, інфляційні, 3 відсотки річних з простроченої суми та збитки?

Аналогічна ситуація і з комунальним підприємством "Дніпро — Кіровоград", що постачає дніпровську воду в Світловодськ, Олександрію, Знам'янку та Кіровоград. Заборгованість вже сягнула 40 млн грн.

Григорій СКИБА, суддя господарського суду Кіровоградської області

По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 7 (399) 15-21 лютого 2003 р.