Про цей принцип доводиться згадувати не лише з поваги до давнини, а й із суто прагматичних причин. Справа в тому, що він уже протягом багатьох століть активно використовується як у законотворчості, так і при тлумаченні існуючого законодавства. Стало поширеною практикою, коли в процесі регулювання конкретних відносин перевага (пріоритет) надавалася не загальному закону, а спеціально розрахованому на певну сукупність відносин. Лише у тих випадках, коли не вистачало норм спеціального закону для повного врегулювання даних відносин, залишалася можливість застосувати на субсидіарних засадах норми загального закону. Таким чином зазначений принцип отримав значення методу законотворчості й правозастосовної практики.
Послідовне втілення принцип "Спеціальний закон скасовує дію загального закону" знаходить у європейському законодавстві з початку XIX. ст., коли почали створюватися збірники правових настанов — кодекси. При цьому під тиском розвитку багатоманітності економічного життя стали з'являтися як цивільні, так і комерційні кодекси. Як зазначається у книзі М. М. Марченко "Правовые системы современного мира" (М.: Зерцало, 2001, с. 58), однією з особливостей романо-германського права, обумовленою великим впливом римського права, є проведення чіткого розмежування між цивільним правом, з одного боку, та комерційним — з іншого.
Відомо, що кодекси з властивостями загальних і спеціальних законодавчих актів здавна існують у Франції, Німеччині, Австрії, Іспанії та у деяких інших європейських країнах.
Останнім часом згадують Цивільний Кодекс Нідерландів, який розроблявся протягом майже 50 років і був нарешті введений в дію у 1994 році. В уявленні окремих авторів, він ліквідував "дуалізм приватного права" і нібито розпочав регулювати різнобічні економічні відносини на єдиних засадах. Однак ретельний аналіз змісту і структури цього кодексу доводить зовсім інше. Виявляється, що Цивільний кодекс Нідерландів не є цілісним, кодифікованим актом. По суті, він є зводом законодавства, яке інкорпоровано у 8 книгах. Наприклад, спеціальне законодавство щодо регулювання комерційних відносин юридичних осіб міститься в окремій Книзі 2 (з окремою нумерацією статей, без посилань на інші книги). У ній, зокрема, зазначається: "Відхилення від положень даної Книги можливі лише тоді, коли це випливає із закону" (стаття 25). Таким чином, і в даному випадку діє принцип, що розглядається.
Таке ж співвідношення між загальним та спеціальним законами встановлене у новітньому законодавстві тих країн, які готуються до вступу в Європейський Союз (Польща, Латвія, Литва, Естонія, Чехія та інші). Наприклад, у Комерційному законі Латвії, який діє з 1 січня 2002 року, встановлено: "До комерційної діяльності положення Цивільного закону застосовуються настільки, наскільки цим законом або іншими законами, що регулюють комерційну діяльність, не визначено інше" (стаття 3).
Відповідні положення містяться також у законодавстві провідних неєвро-пейських країн. Наприклад, це стосується Уніфікованого комерційного кодексу США (стаття 1-103) та Торгового кодексу Японії (стаття 1).
Здавалося б, якщо існує віками вивірений принцип встановлення оптимального співвідношення загального і спеціального законів, то які ж можуть бути питання щодо застосування останнього? Проте значні проблеми тут все ж таки виникали і в минулому, виникають вони деінде й тепер.
В окремих країнах Європи дійсно спостерігалася тенденція до нейтраліза-ції положень спеціальних законів за допомогою інших, більш загальних. Це відбувалося частіше за все за надзвичайних умов воєнного або післявоєнного часу, економічної кризи. За таких обставин деякі судці вважали за доцільне керуватися загальними нормами, нехтуючи спеціальними.
Між тим Рене Давід, відомий французький фахівець у галузі порівняльного законодавства, розцінював наведені вище випадки як такі, що їх не можна виправдовувати будь-якими обставинами. Вважаючи аргументи прихильників заміни спеціальних (конкретних) норм, "фальшивими" цей автор писав таке: "Використовувати загальні формули проти конкретних — це означає перевертати принцип "Спеціальний закон має перевагу перед загальним" ("Specia-lia generalibus derogat"). У свою чергу, це може поставити під загрозу правопорядок у цілому, замінити судову практику, що базується на тлумаченні закону, на судову практику, яка керується кількома загальними нормами".
Незважаючи на подібні застереження, і останніми роками трапляються намагання встановити перевагу загальних норм над спеціальними. Здається, що тут ініціатори діють за своєрідним "принципом": "Якщо хтось вже наступав на граблі, то чому б не спробувати й нам?"
Ідеться, перш за все, про Цивільний кодекс Російської Федерації (введений у дію з 1994 p.), в якому у п. 2 ст. З записано: "Норми цивільного права, що містяться в інших законах, повинні відповідати даному Кодексу". Що це означає? А саме те, що в даному випадку була встановлена перевага загального закону (ЦК) над усіма іншими. З появою такої законодавчої "новели" у російській юридичній літературі можна зустріти чимало негативних оцінок. Стверджується, наприклад, що закріпленим у ЦК порядком співвідношення загального і спеціального закону завдано значного удару по юридичній доктрині і законотворчій практиці. Формального виходу з цієї неприємної юридичної ситуації там поки що не знайдено. Однак відомо, що законодавець, приймаючи нові акти в галузі підприємництва, просто ігнорує згаданий вище запис у п. 2 ст. З ЦКРФ.
У подібній ситуації опинилися й деякі цивілісти у Казахстані. Свого часу вони скопіювали значною мірою положення російського ЦК, у тому числі й положення про пріоритет загальних норм. Оскільки ж на практиці це породжувало численні непорозуміння, і така "пріоритетність" ігнорувалася самим законодавцем, автори "казахстанського варіанту ЦК РФ" зараз вимушені пропонувати внесення доповнення до статті 3 положенням, яке б вказувало на пріоритет спеціальних норм перед нормами ЦК.
А яким же чином в Україні вирішується питання про співвідношення загального і спеціального закону? На жаль, для розробників Цивільного кодексу України взірцем у цьому відношенні довгий час слугував ЦК РФ. У п. 2 ст. З ЦК України було включено, наприклад, такий запис: "Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України". Однак під час третього читання цього кодексу у Верховній Раді України таке неприйнятне становище в дечому було виправлене: із предмета регулювання ЦК (загального закону) були виключені відносини із підприємництва, які за звичайною практикою регулюються спеціальним законодавством. Можна сподіватися, що завдяки цьому рішенню відкриється можливість, принаймні у відносинах із підприємництва, для застосування принципу "Lex specialis derogat generali". Подальшим логічним кроком було б зосередження норм, якими регулюються підприємницькі відносини, у Господарському кодексі, оскільки він із самого початку його підготовки конструювався саме як спеціальний, а не загальний закон.
Роблячи висновок з усього наведеного вище, необхідно зазначити наступне: якщо світова юридична практика виробила і всебічно перевірила дієвість деяких положень (принципів, методів), то їх слід сприймати як великої ваги аксіоми, а не як привід для винахідництва та пошуків якихось амбіційних "нових шляхів" у співвідношенні законів. Нарешті, слід припинити пустопорожні дискусії навколо питання про співвідношення вже прийнятих Цивільного та Господарського кодексів. Між загальним (ЦК) і спеціальним (ГК) законами існують відносини не підпорядкованості, а субсидіарності. А це означає лише одне: при регулюванні конкретних відносин у пріоритетному порядку засто-? совуються норми спеціального заке-4 ну, а якщо вони є недостатніми ДДШ належного регулювання цих відносин* у субсидіарному порядку можуть застосовуватися норми загального закону. Методологічну основу для вирі-^ шення цього питання якраз і стано-* вить застосування принципу "Lex specialis derogat generali".