У відповідності до ст. 173 Кодексу законів про працю України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Також, згідно з абз. 4 п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03. 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" шкоду, заподіяну працівникові під час роботи (в тому числі сезонному, тимчасовому працівникові, членові кооперативу, об'єднання кооперативів, колективного сільськогосподарського підприємства, селянського (фермерського) господарства, а також особі, залученій до праці на підприємстві, в установі, організації, або тій, яка працювала за трудовим договором із фізичною особою), відшкодовують організація або громадянин, з якими потерпілий перебував у трудових відносинах, за наявності їх вини.
Тобто, для покладення на підприємство обов'язку по відшкодуванню завданої працівникові шкоди закон вимагає встановлення безпосереднього причинного зв'язку між виконанням працівником своїх трудових обов'язків і заподіянням останньому шкоди та вини власника або уповноваженого ним органу. Заподіяння шкоди працівникові під час виконання ним своїх трудових обов'язків на території підприємства не є достатньою підставою для притягнення підприємства до відповідальності.
Складений акт про нещасний випадок за формою Н-1, підтверджує факт заподіяння шкоди, але не є безспірним доказом вини власника або уповноваженого органу
Так, у обговорюваному випадку, в разі, якщо шкода була заподіяна працівникові не в зв'язку з виконанням останнім трудових обов'язків (наприклад, внаслідок хуліганства або інших протиправних дій керівника), за ■захистом прав та законних інтересів необхідно звертатись з позовом до керівника як до фізичної особи.
Сторінку підготував Олександр ВАНЖА
По материалам газеты "Юридичний вісник України" від 3 - 9 липня 2004 р. № 27