І юридичні, і фізичні особи-підприємці (рідше — громадяни, які не мають такого статусу) досить часто стикаються з низкою проблем, пов'язаних із доставкою певних вантажів до місця призначення, — адже іноді для цього доводиться долати значні відстані, перетинати кордони інших держав, використовувати різні види транспорту. Крім того, зрозуміло, що вантаж необхідно не просто перевезти, а й зробити це вчасно, без будь-яких його пошкоджень, і, бажано, без зайвих матеріальних витрат. Для реалізації ж викладеного вантажовласнику доводиться обирати оптимальний вид транспорту для перевезення, вирішувати питання митного проходження вантажу, оформляти безліч супровідних документів тощо. Між тим виконання усіх цих складних для вантажовласників завдань можна доручити транспортному експедиторові, професійна діяльність якого й полягає саме у наданні транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Відносини ж, що при цьому виникають між вантажовласником (клієнтом) та експедитором оформлюються договором транспортного експедирування, правовому регулюванню якого присвячено главу 65 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), ст. 316 Господарського кодексу України (далі — ГК) та значну частину положень Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (далі — Закон).
Поняття договору транспортного експедирування, що містяться у зазначених нормативних актах, є майже ідентичними — так, відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК, ч. 1 ст. 316 ГК та ч. 1 ст. 9 Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Зокрема, договором транспортного експедирування може бути передбачено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом та за маршрутом, обраним експедитором або ж клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені чи від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку та отримання вантажу тощо. Крім того, у договорі транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора щодо надання ним додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу — наприклад, одержання потрібних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей, перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження й вивантаження, сплата мита, зборів та інших виплат, що покладаються на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення.
Конкретні умови договору транспортного експедирування згідно з ч. З ст. 929 ЦК визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом чи іншими нормативно-правовими актами. Але у ст. 9 Закону міститься перелік істотних умов договору транспортного експедирування, до яких належать:
и відомості про сторони договору — найменування (для фізичних осіб — прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (адреса місця проживання) та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (індивідуальний ідентифікаційний номер);
· вид послуги експедитора;
· вид та найменування вантажу;
· права й обов'язки сторін;
· відповідальність сторін (у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили);
· розмір плати експедитору;
· порядок розрахунків;
· пункти відправлення та одержання вантажу,
· порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта;
· строк (термін) виконання договору.
Проте й наведений перелік істотних умов договору транспортного експедирування не є вичерпним — адже за Законом істотними є й усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Щодо форми договору транспортного експедирування, то вона відповідно до ч. 1 ст. 930 ЦК є письмовою — її недотримання тягне за собою наслідки, передбачені у ст. 218 ЦК (тобто позбавляє сторони права у разі виникнення спору посилатися з метою підтвердження умов договору на показання свідків, але, разом з тим, не забороняє доводити факт укладення та умови договору шляхом надання письмових та інших доказів). Також у переважній кількості випадків клієнт повинен видати експедиторові довіреність (якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків — наприклад, у разі зобов'язання експедитора укласти від імені клієнта договір перевезення вантажу). Порядок видання довіреності визначається згідно з правилами статей 244—250 ЦК (при цьому особливу увагу слід звернути на те, що у кожній довіреності обов'язково має бути вказана дата її видачі — інакше вона є нікчемною й не матиме значення ані для клієнта чи експедитора, ані для третіх осіб).
Суб'єктами договору транспортного експедирування виступають з одного боку — клієнт (будь-які особи), з іншого — експедитор, яким може бути лише підприємець (юридична чи фізична особа). Звичайно (хоч з юридичної точки зору і необов'язково), функції експедитора здійснює особа, що не є перевізником
вантажу, але й у випадку, коли обов'язки експедитора виконуються все-таки саме перевізником, також застосовуються положення ЦК про транспортне експедирування (ч. 2 ст. 929 ЦК).
Права як експедитора, так і клієнта детально виписані у ст. 10 Закону. Зокрема, цілком природно, що саме клієнт вправі (за бажанням) визначати маршрут прямування вантажу та вид транспорту, а також (завчасно повідомивши про це експедитора) змінювати маршрут доставки вантажу і кінцевого вантажоодержувача. Також клієнт має право давати й інші. вказівки експедиторові (за умови, що це не суперечить договору транспортного експедирування та документам, наданим експедиторові) та вимагати від експедитора надання інформації про хід перевезення вантажу. Експедитор же, у свою чергу, вправі відступати від вказівок клієнта в порядку, передбаченому договором транспортного експедирування (наприклад, у разі виникнення надзвичайних обставин), вимагати відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що були здійснені експедитором в інтересах клієнта, а також притримувати вантаж, який знаходиться в його володінні, до моменту сплати клієнтом відповідної плати за послуги експедитора й відшкодування витрат, здійснених ним в інтересах клієнта.
Що ж до обов'язків експедитора, то основним з них є зобов'язання надати транспортно-експедиторські послуги відповідно до умов договору та вказівок клієнта. Але у разі виникнення загрози пошкодження вантажу, безпеці людей чи довкіллю експедитор повинен відступити від вказівок клієнта, попередньо отримавши в останнього на це згоду (якщо такої можливості немає, то експедитор вправі діяти на свій розсуд, повідомивши при першій же нагоді клієнта про свої дії).
Найсуттєвіші ж обов'язки клієнта полягають у тому, що він насамперед повинен надати експедиторові усі необхідні для виконання його зобов'язань документи (ліцензії, сертифікати, декларації на вантаж тощо) та інформацію щодо характеристики вантажу та умов його перевезення (у супротивному випадку експедитор згідно з ч. 3 ст. 933 ЦК вправі відкласти виконання своїх обов'язків за договором до моменту надання йому відповідних документів та інформації в повному обсязі). Якщо ж експедитор виявить недоліки в отриманій від клієнта інформації (наприклад, невідповідність супровідних документів вантажу, який необхідно доставити у
пункт призначення), він повинен негайно повідомити про це клієнта (адже саме експерт відповідає за настання негативних наслідків затримки). Іншим важливим обов'язком клієнта є зобов'язання внести плату за послуги експедитора та відшкодувати останньому усі витрати, що були зроблені в інтересах клієнта (зокрема, витрати експедитора на оплату послуг інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, та обов'язкових платежів) — звісно, лише у разі підтвердження експедитором цих витрат відповідними документами (рахунками, накладними тощо). При цьому у випадках, коли експедитор під час настання надзвичайних обставин діє в інтересах клієнта, всі додаткові витрати, збори, платежі (ті, що не були передбачені завчасно) також покладаються на клієнта, який має відшкодувати їх експедиторові.
Сторони договору транспортного експедирування (втім, як і будь-якого іншого) звісно ж несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання його умов. Ця відповідальність, зазвичай, визначається загальними положеннями про правові наслідки та відповідальність за порушення зобов'язань, що містяться у главі 51 ЦК (якщо інше не передбачено умовами договору) та полягає в обов'язку відшкодувати збитки, які згідно зі ст. 623 ЦК включають в себе реальні збитки та упущену вигоду.
Щодо конкретних підстав відповідальності, то згідно з ч. 1 ст. 14 Закону (якщо тільки інше не передбачено умовами договору транспортного експедирування) експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу (якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом), належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що також завірені підписом представника перевізника.
Але особливу увагу слід звернути на правила ст. 932 ЦК, яка передбачає право експедитора залучати до виконання своїх обов'язків інших осіб, вони встановлюють й відповідальність експедитора за порушення договору внаслідок дій цих третіх осіб. Більше того, у ч. 3 ст. 14 Закону вказано, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд (до речі, не зовсім зрозуміло, що саме законодавець мав на увазі під цим словом) третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, як і за власні дії. Таке формулювання означає, що якщо, приміром, перевізник втратить чи пошкодить вантаж під час перевезення, то відповідати за це перед клієнтом буде саме експедитор (звісно, потім він може спробувати стягнути відповідну грошову суму з перевізника). Таким чином, цілком очевидно, що норми Закону спрямовані, перш за все, на захист інтересів вантажовласника, перед яким безумовно і в повному обсязі відповідає експедитор, який уже потім у порядку регресу може вирішувати свої відносини з перевізником.
З огляду на викладене, експедиторам можна порадити своєчасно здійснювати страхування як вантажу, так і своєї відповідальності — адже у такому випадку завдані з вини експедитора збитки буде сплачувати не він, а страхова компанія (звісно, якщо причина пошкодження чи загибелі вантажу зазначена у договорі страхування у переліку страхових випадків).
Клієнт же, в свою чергу, буде нести відповідальність у разі ненадання чи затримки плати, передбаченої умовами договору, експедиторові, а також відповідати за збитки, завдані експедиторові у зв'язку з порушенням обов'язку надати йому необхідні документи та інформацію щодо властивостей вантажу та умов його перевезення. При цьому клієнт зобов'язаний компенсувати збитки експедиторові (останній, до речі, повинен довести факт їх наявності та розмір) як у випадку відмови надати інформацію, так і у разі її надання з запізненням чи у неповному обсязі, або ж якщо інформація є недостовірною.
Припиняється договір транспортного експедирування, зазвичай, шляхом його належного виконання, але у кожній зі сторін (як виключення з загального правила про неприпустимість односторонньої відмови від договору) існує й право в односторонньому порядку відмовитися від виконання цього договору, попередивши про це в розумний строк свого контрагента (ст. 935 ЦК). Щоправда, сторона, яка заявила про таку відмову, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку з розірванням договору.