Статтею 627 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) закріплено принцип свободи договори, зокрема, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Недотримання умови свободи договору тягне за собою його недійсність. Однією з підстав недійсності договору є вчинення правочину під впливом насильства. Частиною 1 ст. 231 ЦК передбачено, що правочин. вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Угода, вчинена із застосуванням насилля, має визнаватися недійсною, оскільки воля учасника угоди була сформована не вільно. Стаття 231 ЦК виділяє два види тиску, який може чинитися на особу — фізичний та психічний.
У багатьох випадках акт насильства становить собою кримінально каране діяння, проте ст. 231 ЦК безпосередньо не пов'язує недійсність правочину з вчиненням лише кримінально-карних дій.
Нормами Кримінального кодексу (далі — КК) передбачено відповідальність за вчинення дій, які можуть застосовуватись для вчинення тиску. Вчинення фізичного тиску на особу виражається у тому, що на особу здійснюється безпосередній фізичний вплив, що супроводжується нанесенням тілесних ушкоджень. Здійснення фізичного тиску може проявитись у спричиненні тілесних легких (ст. 125 КК), тяжких (ст. 121 КК) чи ушкоджень середньої тяжкості (ст. 122 КК), вчиненні побоїв та мордування (ст. 126 КК), катування (ст. 127 КК).
При здійсненні психічного тиску фізичного насилля не здійснюється, проте особа перебуває під впливом погроз зазнати певних негативних наслідків, які можуть проявитися як у погрозі здійснення у майбутньому тілесних ушкоджень, так і погрозі вчинення інших дій, які не пов'язанні з фізичним впливом, але які можуть спричинити для цієї особи небажані наслідки. Так, деякі з погроз можуть бути кримінально караними, зокрема, погроза вбивством (ст. 129 КК), погроза зґвалтування (ст. 152 КК), погроза знищення майна (ст. 195 КК). Окремо варто виділити вимагання (ст. 189 КК), що проявляється у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. Дана стаття досить широко описує коло цінностей, які ставляться під загрозу при здійсненні тиску.
ОБ'ЄКТИ ТА СУБ'ЄКТИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ТИСКУ
При здійсненні тиску на особу необхідно визначитись з інтересами особи щодо якої може застосовуватись погроза. Це пов'язано з тим, що для визнання правочину недійсним внаслідок здійснення на особу тиску, інтерес особи в його системі цінностей має бути настільки суттєвим, щоб особа для його захисту від неправомірних посягань була згодна укласти невигідну для себе угоду. Наприклад, погроза спричинити тілесні ушкодження посягає на здоров'я людини, яке безперечно є для особи значною цінністю, тому угода здійснена під загрозою застосування насильства має бути визнана недійсною. А такого роду погроза, як вирізати улюблені кущі троянд біля будинку, не дає підстав для визнання правочину недійсним, оскільки у системі цінностей кожної психічно здорової особи такого роду речі не мають суттєвої цінності.
Стосовно важливості цінностей, на які здійснюється посягання, ще в римському праві була виділена аксіома, що особа, яка перебуває під тиском, серед двох лих вибирає те, що є меншим і погоджується укласти угоду, яку б вона ніколи не уклала за відсутності тиску (тобто вважає це укладення меншим лихом). Фактично можна констатувати, що при укладенні такої угоди у особи існує єдина воля — уникнути несприятливих наслідків, а така воля особи не повинна породжувати зобов'язання.
У зв'язку з цими обставинами варто враховувати, що недійсність правочину не завжди виникає в результаті фактичного здійснення тиску, а іноді у результаті того, що ці неправомірні дії здійснили безпосередній вплив на формування волі особи на укладення договору.
Цікавим є питання недійсності частини правочину, яка — була внесена в договір під тиском. Видається правильним, що в такому випадку недійсною має визнаватися лише частина договору, яка була сформована під тиском, якщо така частина не тягне за собою повну недійсність договору (ст. 217 ЦК). Так, можливим є випадок, коли до вже укладеного договору вносяться зміни, і таке внесення змін здійснюється під тиском на особу. Цілком справедливим було б визнавати недійсною угоду про внесення змін.
Варто враховувати деякі особливості розмежування видів тиску. Так, фізичний тиск характерний тим, що він може чинитися виключно на особу, яка має підписати договір. Психічний же тиск здійснюється не шляхом завдання фізичних страждань особі, а шляхом погрози вчинення дій, які дана особа вважає для себе надзвичайно несприятливими. Зокрема, це може бути і завдання фізичних страждань близькій особі, але особа, що буде підписувати договір, буде знаходитися лише під психічним тиском, оскільки їй безпосередньо болю не завдається.
Тиск може чинити як сама сторона договору, так і інша особа.
Підсумовуючи умови визнання договорів недійсними, можна виділити декілька обставин, які необхідні для даного виду недійсності договорів.
Найпершою умовою є те, що між тиском та укладанням угоди повинен бути причинний зв'язок. Необхідно довести, що угода була вчинена саме тому, що до особи застосовувався тиск. Дана вимога була висловлена ще в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.78 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними". Зокрема в п. 12 вказано, що при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 старого ЦК УРСР суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. У зв'язку з цим для певних випадків законодавець зробив певні виключення, зокрема для договорів позики. Так, у ст. 1051 ЦК зазначається, що безгрошевість позики не може ґрунтуватися на свідченнях свідків, проте для випадків укладення договору під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини зроблено виняток — за таких обставин особа може використовувати для підтвердження своєї позиції в якості доказів і показання свідків.
Майбутнє зло, яке погрожують спричинити або спричинюють, має бути досить серйозним. При цьому варто враховувати декілька факторів. По-перше, погроза має бути небезпечною чи вкрай невигідною для особи. По-друге, слід враховувати, чи є можливим реальне спричинення погрози. Зрозуміло, що погроза, наприклад, перетворити на тварину не є погрозою, яку можна сприймати серйозно. Також варто зважати на вірогідність виконання погрози з урахуванням особистих якостей особи, що погрожує (чи може дана особа фізично виконати погрозу). Слід також брати до уваги особу потерпілого, як за звичайних обставин і такого роду тиску дана особа себе поводить (як теоретично дана особа мала б відреагувати на таку погрозу).
Також необхідно звертати увагу на те, на який об'єкт направлена погроза, чи важливий (і наскільки) даний об'єкт для потерпілого. При цьому слід враховувати, що об'єктом посягання може бути життя та здоров'я особи, на яку чиниться тиск, але це може бути і честь та гідність (його особисто чи близьких осіб). На мою думку, при доведеному тиску на особу, також бажано враховувати, чи співрозмірна погроза з предметом угоди, оскільки, наприклад, погроза розбити недорогу машину не є підставою для укладення невигідної угоди, від якої особа втратить набагато більші кошти, ніж вартість такої машини. Кожна особа за даних обставин подумала б про те, що навіть у випадку виконання погрози вона б залишилася у більш вигідному становищі, тому укладення такої угоди можна вважати наслідком необдуманих дій самого потерпілого. Деякі юристи вважають, що для визнання угоди недійсною в зв'язку зі здійсненням тиску, погрози мають бути протизаконними. Проте слід враховувати те, яким чином погрожують особі. Якщо це погроза повідомлення відомостей, які не заборонено розголошувати, але які є дуже важливими для особи (наприклад, про те, що чоловік зраджував своїй дружиш), ознаки протизаконності розголошення такого роду інформації відсутні, але дана погроза є такою, що змусить особу укласти угоду. Проте слід зазначити, що деякі правомірні погрози (наприклад, вимагати вчинення певних дій через суд) не тягнуть за собою недійсність договору, оскільки кожна особа може в законному порядку рано чи пізно змусити особу вчинити ці дії, і про це потерпілий не може не знати і боїться цього і без озвучення погрози. Тому в кожному окремому випадку слід уважно розбирати всі обставини, за яких укладався договір, та зважати на мотиви, якими керувалися сторони.
Статтею 231 ЦК передбачено, що винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Таким чином, у разі визнання такого правочину недійсним, винна особа відповідно до ст. 1212 ЦК має повернути отримане потерпілій особі, і, крім того, відшкодувати завдані збитки. Враховуючи те, що отримане за договором повертається особі, під збитками, які зазнала особа, можна розуміти втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (наприклад, на період відсутності проданої квартири особа була вимушена винаймати інше житло) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Моральною шкодою, завданою у зв'язку з учиненням оспорюваного правочину, може бути як шкода від тимчасової втрати майна, що належало даній особі, так і шкода, яка була спричинена даній особі при укладенні даного правочину, зокрема, залежно від того, який тиск застосовувався, це може бути шкода від фізичного болю, особа могла зазнати душевних страждань у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї чи її близьких, приниження честі, гідності чи ділової репутації (ст. 23 ЦК).