Підстави для визнання правочину недійсним визначено ст. 215 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), який діє з 1 січня 2004 р. У ньому запроваджене й саме поняття «правочин», що замінило поняття «угода» та «договір». Згідно зі ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, що не суперечить нормам ЦК, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. Правочин (договір) має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Тобто договір дійсний, якщо його укладено з конкретною законною метою і сторони справді бажають набути, змінити або припинити взаємні права і обов'язки.
Для чинності правочину (договору) волевиявлення його учасників має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі. Недійсність правочину може бути прямо встановлено в законі — такий правочин є нікчемним. Визнання його недійсним судом не вимагається.
Щодо правових наслідків дійсності чи недійсності правочину, то, наприклад, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину загалом. Збитки й моральна шкода, завдані через учинення недійсного правочину другій стороні або третій особі, підлягають відшкодуванню винною стороною.
Вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлено будь-якою заінтересованою особою, а не лише учасником правочину. Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи може також суд.
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису тощо. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Якщо правочин без згоди піклувальника вчинила фізична особа, яка має обмежену цивільну дієздатність, і зміст правочину виходить за межі цивільної дієздатності такої особи, то правочин буде дійсним, якщо піклувальник його схвалить. Правочин вважається схваленим, якщо піклувальник, дізнавшись про його вчинення, протягом місяця не заявив претензії другій стороні. За відсутності схвалення правочин за позовом піклувальника може бути визнано судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати.
Учинений без дозволу органу опіки та піклування правочин згідно зі ст. 224 ЦК є нікчемним. На вимогу заінтересованої особи суд може визнати його дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування. Якщо під час учинення правочину дієздатна фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (наприклад, стан афекту, сп'яніння), то правочин може бути визнано недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Сторона правочину, яка знала про стан фізичної особи в момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану через учинення правочину.
У разі вчинення дрібного побутового правочину недієздатною фізичною особою він буде дійсним за умови схвалення його опікуном.
Якщо особа, котра вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, то правочин також може бути визнано недійсним.
Відповідно до ст. 229 ЦК істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, котрі значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Якщо ж одна із сторін правочину навмисно обманула другу сторону щодо обставин, які мають істотне значення, то правочин визнається судом недійсним. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки в подвійному розмірі та моральну шкоду.
Відповідно до ст. 232 ЦК правочин, учинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, також визнається судом недійсним. Правочин, учинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, суд може визнати недійсним незалежно від того, хто був ініціатором правочину. Винна сторона має відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду.