Сімейним кодексом України (далі — СК) передбачено можливість регулювання майнових відносин подружжя в договірному порядку. Так, рядом статей СК, окрім статей, що стосуються укладення шлюбного договору, також передбачено можливість укладення договорів про порядок користуванням майном (ст. 66 СК), про поділ (виділ) нерухомого майна (ст. 69 СК), договір подружжя про надання утримання (ст. 78 СК), договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на жилий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання грошової допомоги (ст. 89 СК), договір між батьками про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК), договір про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК).
Статтею 66 СК передбачено право подружжя домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить, на праві спільної сумісної власності. Даний вид договору не змінює правового режиму майна, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, а лише визначає в якому порядку буде використовуватись дане майно.
Слід звернути увагу, що такі договори можуть укладатися лише стосовно майна, що знаходиться виключно у спільній сумісній власності подружжя, і не поширюється на майно, що належить дружині чи чоловіку на праві особистої приватної власності. У ст. 59 СК передбачено зобов'язання того із подружжя, хто є власником особистого приватного майна, здійснювати володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей, і другий із подружжя вправі вимагати, щоб користування таким майном здійснювалося в інтересах сім'ї. Однак можливості укладення договорів щодо порядку користування таким майном" законодавством не передбачено.
Договір про порядок користування майном може укладатися стосовно будь-якого майна, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя.
Форми такого договору закон не визначає, тому вона може бути обрана на розсуд подружжя.
У ч. 2 ст. 66 СК передбачено, що договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, зобов'язує правонаступника дружини та чоловіка. Тобто правонаступники одного із подружжя будуть зобов'язані здійснювати користування майном, що визначене у договорі, в тому самому порядку, що і особа, правонаступником якої вони є. Однак умови такого користування будуть поширюватись виключно на майно, що перераховане в даній статті, й іншого виду майна не будуть стосуватися, навіть якщо договір про порядок користування ним буде посвідчений нотаріально.
Зазвичай, розподіл майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, здійснюється при розірванні шлюбу. Однак здійснення поділу майна в договірному порядку можливе також у період дії шлюбу.
Поділ такого майна в договірному порядку має бути здійснено за взаємною згодою подружжя, тобто добровільно, відповідно до норм цивільного законодавства. При поділі спільного сумісного майна долі подружжя визнаються рівними, якщо інше не було передбачено домовленістю між ними.
Подружжя може здійснити поділ як усього майна, так і лише його частини, залишивши інше майно у спільній сумісній власності.
Відповідно до п. 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 р. № 20/5 (далі — Інструкція) визначено, що обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Інструкція не робить поділу майна, договір про поділ якого підлягає нотаріальному посвідченню, на види, тому керуючись виключно нормами Інструкції напрошується висновок, що нотаріальному посвідченню мають підлягати всі договори про поділ майна.
Однак відповідно до ст. 69 СК нотаріальному посвідченню підлягають лише договори про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя. Стосовно нотаріального засвідчення договорів про поділ іншого майна — в СК така необхідність не передбачена.
Відповідно до ст. 78 СК подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них. Право на утримання мають особи відповідно до ст. 75 СК. Щодо такого договору істотними умовами є умови, розмір та строки виплати аліментів. Такий договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
За домовленістю сторін утримання може надаватися як у натуральній, так і у грошовій формі.
У разі обрання грошової форми утримання, зрозуміло, що сума аліментів обумовлюється. Але у випадку, якщо утримання буде надаватися у натуральній формі, необхідно визначити, що саме буде передаватися, зазначити характеристики речей та їх кількість.
Відповідно до п. 177 Інструкції при посвідченні договору про утримання нотаріусом перевіряється факт непрацездатності того з подружжя, на користь якого укладається угода. Непрацездатними (за віком або за станом здоров'я) визнаються особи, які досягли пенсійного віку, установленого законом, або є інвалідами І, II, III групи, про що зазначається в тексті договору. На утримання також матиме право той з подружжя, заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна та інші доходи якого не забезпечують йому прожиткового мінімуму, установленого законом. Про встановлення цих обставин нотаріусом зазначається у тексті договору. На примірнику договору про надання утримання, що залишається в справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, робиться відмітка, у якій зазначаються реквізити документа, що підтверджує встановлені нотаріусом обставини для надання утримання.
При укладенні договору нотаріус має роз'яснити сторонам положення ч. 4 ст. 77 СК, відповідно до якої у разі, якщо платник аліментів виїжджає на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю подружжя, а у разі спору — за рішенням суду. Про здійснення такого роз'яснення нотаріус зазначає у тексті договору. Крім того, у тексті договору нотаріусом зазначається можливість вчинення виконавчого напису нотаріусом у безспірному порядку у випадку невиконання умов договору про надання утримання з посиланням на ч. 2 ст. 78 СК, якою передбачена можливість стягнення в такому порядку.
Відповідно до ст. 89 СК договір про надання утримання може бути припинено за домовленістю подружжя шляхом укладення договору про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.
Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідчений і підлягає державній реєстрації.
На майно, яке було одержане на підставі договору про припинення права на утримання, не може бути звернене стягнення.
Батьки також можуть у договірному порядку подбати про матеріальне забезпечення дитини.
Так, у ст. 189 СК передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити їх розмір та строки виплати. Звичайно, умови такого договору визначають батьки, вони не можуть порушувати права дитини, які встановлені СК. Тому батьки при визначенні умов договору будуть обмежені певними положеннями СК, зокрема, при визначенні розміру аліментів.
Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, про що нотаріус роз'яснює при посвідченні договору з одночасним зазначенням про це у тексті договору.
Відповідно до ст. 190 СК той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації.
Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору на того з батьків, з ким проживає дитина, покладається обов'язок самостійно утримувати її. Однак, укладення такого договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину, оскільки від таких витрат він не був би звільнений, якби аліменти стягувалися за рішенням суду.
На майно, отримане за таким договором, не може бути звернене стягнення, окрім того, таке майно може бути відчужене до досягнення дитиною повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування. Після досягнення дитиною повноліття вона здійснює розпорядження цим майном самостійно.
Договір про припинення права на аліменти може бути визнаний судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини. У разі визнання договору недійсним у відчужувала відновлюється право власності на нерухоме майно. Договір може бути також розірваний за позовом відчужувача нерухомого майна у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по її . утриманню. У разі розірвання договору з цієї підстави до відчужувача повертається зобов'язання по утриманню дитини.