У 1989 році, коли мама подарувала дописувачеві будинок, діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року, яким встановлювалося, що договори дарування нерухомих речей мають бути укладені у письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням та обов'язковою державною реєстрацією, яку в той час здійснював виконавчий комітет місцевої ради. У населених пунктах, де не було нотаріусів, нотаріальні дії, у тому числі посвідчення договорів, вчиняли уповноважені особи місцевих рад.
Отже, договір дарування будинку, посвідчений у сільській раді, вважається укладеним із дотриманням встановленої законом форми договору. Договір дарування мав бути належним чином зареєстрований, а з моменту його державної реєстрації до автора листа перейшло право власності на будинок. Таким чином, подарований будинок уже належав не мамі, а дописувачеві, і після смерті мами він не входить до складу спадщини, а отже, не може бути успадкований братом. Тобто брат дописувача не має жодного права на будинок і повинен його звільнити. Якщо він відмовиться це зробити, то можна звернутися до суду із позовною заявою про виселення брата з будинку.