За спадковим договором згідно зі ст. 1302 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача.
Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа.
Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.
Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
У разі недодержання сторонами спадкового договору вимоги ст. 1304 ЦК про нотаріальне посвідчення цього договору він вважається нікчемним (ст. 220 ЦК).
Отже, нотаріальна форма для спадкових договорів є обов'язковою умовою і договір набирає чинності після здійснення на його тексті посвідчувального напису.
Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після відкриття.
Обов'язковою умовою спадкового договору є такий юридичний факт, як смерть відчужувача, бо тільки тоді настають юридичні, наслідки за спадковим договором. Факт смерті підтверджується свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть.
У разі будь-яких спорів щодо невиконання набувачем розпоряджень відчужувача справа вирішується у суді, і лише суд може розірвати спадковий договір.
Таким чином, особливість спадкового договору для набувача, порівняно з заповітом, полягає у тому, що відчужувач відразу ж після його підписання відчужувати майно не може, оскільки нотаріус накладає заборону. Для відчужувача майна перевага укладення спадкового договору полягає у тому, що право власності на майно до смерті залишається за відчужувачем, а за договором довічного утримання право власності переходить відразу після підписання договору до особи, котра утримує відчужувача.
Матеріали підготував ВАСИЛЬ МОРОЗ, юрист
Інформаційно-довідкова газета ЮРИСТ КОНСУЛЬТУЄ 20 /2007