ОБМЕЖЕННЯ У ПРАЦЕВЛАШТУВАННІ


Наше керівництво бажає встановити у локальних нормативних актах обмеження для працівників щодо працевлаштування у конкурентів після припинення трудових відносин з підприємством, оскільки вважає, що працівники здатні свої ділові зв'язки, накопичені яри роботі на підприємстві, використати на користь нового роботодавця. Чи правомірні такі обмеження?


Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 2 КЗпП передбачено, що громадяни України мають право на працю — тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, — включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Відповідно до ст. 9 КЗпП умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Таким чином, працівник є вільним у виборі місця роботи, тому при встановленні обмежень у наступному виборі місця роботи, є неправомірним.

Підготувала Ірина Диба

Юридичний вісник України № 25, липень 2008