Останнього робочого тижня передлітніми відпустками Конституційний Суд оприлюднив висновок від 11.07.2001 у справі за поданням глави держави про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду, підписаного від імені України 20.01.2000. Переважну більшість зауважень Президента, які, на його думку, перешкоджають ратифікації Статуту, було знято. Але парламенту все одно доведеться внести зміни до Конституції перш ніж ухвалювати закон про ратифікацію цього документа.

З аргументами глави держави ми докладно знайомили в матеріалі, присвяченому відкриттю слухань у цій справі (див. «ЗіБ» №24). Вони також містяться у самому рішенні Суду, що друкується в цьому числі «Бібліотеки «ЗіБ». Не переповідаючи увесь аналіз оспорюваних норм, зроблений Судом, зупинимося лише на одному положенні Статуту, що, як зазначено у висновку, заважає його ратифікації Верховною Радою.

Відповідно до частини першої ст.124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. До них належать Конституційний Суд та суди загальної юрисдикції (частина третя ст.124).

Стаття 1 Статуту, вказуючи на те, що Міжнародний кримінальний суд є постійним органом, уповноваженим здійснювати юрисдикцію щодо осіб, відповщаль-них за найсерйозніші злочини, які викликають стурбованість міжнародного співтовариства. Водночас наголошується, що МКС доповнює національні органи кримінальної юстиції. Аналогічне положення міститься також в абз.10 преамбули Статуту.

Доповнюючий національну систему правосуддя характер Міжнародного кримінального суду конкретизується в низці інших статей Статуту. Зокрема, у п.2 ст.4, згідно з яким МКС може здійснювати свої функції і повноваження на території будь-якої держави-учасниці, у пп. «а» п.1 ст.17, відповідно до якого МКС приймає до свого провадження справи не тільки за зверненням держави-учасниці, а й з власної ініціативи, коли держава, під юрисдикцією якої перебуває особа, підозрювана у вчиненні передбаченого Статутом злочину, «не бажає або не здатна проводити розслідування чи порушити кримінальне переслідуванняу належним чином».

Це, зазначається у висновку, істотно відрізняє Міжнародний кримінальний суд від міжнародних судових органів, зокрема Європейського суду з прав людини, право звертатися до яких за захистом своїх прав і свобод закріплено в ч.4 ст.55 Конституції. Такі міжнародні судові органи пору- І шують справу лише за зверненням осіб, причому особа може звернутися до них лише після використання всіх національних засобів правового захисту.

Отже, на відміну від міжнародних судових органів, передбачених ч.4 ст.55 Конституції, які за своєю природою є допоміжними засобами захисту прав і свобод людини і громадянина, МКС доповнює систему національної юрисдикції.

Можливість такого доповнення судової системи України не передбачена розділом VIII «Правосуддя» Конституції України. Це дає підстави для висновку, що абз.10 преамбули та ст.1 Статуту, за якими «Міжнародний кримінальний суд... доповнює національні органи кримінальної юстиції», не узгоджуються з положеннями частин першої та третьої ст.124 Конституції.

Відповідно, КС України робить висновок, що приєднання України до цього Статуту можливе, як того вимагає ч.2 ст.9 Конституції, лише після внесення певних змін до Основного Закону.

Додамо, що Статут не передбачає можливості застережень до своїх положень під час його ратифікації державами-учасницями. Водночас для внесення змін до Основного Закону необхідно не лише розробити проект відповідного закону, узгодивши його знов-таки у Конституційному Суді, а й набрати під час повторного розгляду 300 голосів народних депутатів. Навіть за найсприятливіших обставин цей процес затягнеться до лютого 2002 року, коли парламентарії вже повністю буть захоплені виборчими перегонами.

Поза правовою оцінкою поки що залишилося питання появи підпису під цим Статутом. З одного боку, враховуючи позицію Міністерства закордонних справ, під час слухань в Суді фахівці МЗС були переконані, що Статут цілком відповідає Конституції України. Добре, що цього разу вперше (! — Прим. Р.Ч.) перед тим як подавати міжнародний договір на ратифікацію, звернулися за висновком до Конституційного Суду.

За Конституцією ратифікація будь-якого міжна-' родного договору не може відбуватися в разі, якщо міжнародні зобов'язання суперечать Основному Закону (згадаймо, як сталося з ратифікацією Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, у тому числі — щодо неналежного підпису під законами про ратифікацію). Проте з масиву рати-фікуючих законів, які «пакетами» (для кількості) ухвалює щосесії Верховна Рада, жоден не направляється за висновком до КС України. Натомість, як засвідчує практика того ж Європейського суду з прав людини, навіть невідповідність Конституції держави не виправдовує невиконання нею взятих міжнародних зобов'язань.

По материалам газеты "ЗАКОН & БІЗНЕС"