Згідно з п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - Податковий кодекс (2755-17) ), спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених главою 1 розділу XIV, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відповідно до п. 291.3 ст. 291 Податкового кодексу юридична особа може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим для платників єдиного податку, та реєструється в порядку, визначеному законодавством.

Обмеження щодо перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності визначено п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу.

У відповідності до пп. 2 п. 292.1 ст. 292 Податкового кодексу доходом платника єдиного податку для юридичної особи є будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Податкового кодексу.

Згідно із пп. 296.1.3 п. 296.1 ст. 296 Податкового кодексу, платники єдиного податку третьої групи (юридичні особи) використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень пунктів 44.2, 44.3 статті 44 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», із змінами і доповненнями (далі - Закон № 996), бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону № 996 встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, зокрема, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 1 Положення «Про Міністерство фінансів України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375 (375-2014-п) (далі - Положення № 375), Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, державну політику, зокрема, у сфері бухгалтерського обліку.

Поряд з цим, п. 2 ст. 6 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Таким чином, з питання складання первинних документів, доцільно звертатися до Міністерства фінансів України.

Відповідно до пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Разом з цим, слід зазначити, що ст. 36 Податкового кодексу визначено, що платники податку зобов'язані самостійно декларувати свої податкові зобов'язання та визначати відповідність проведення ними операцій.

Оцінка правомірності відображення в податковому обліку господарських операцій може бути здійснена лише в межах податкової перевірки у відповідності до вимог Податкового кодексу (2755-17) .

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Податкового кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Звертаємо увагу, що листи ГУ ДФС у м. Києві не є нормативно-правовими актами, а мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм та діють до набрання чинності нормативно-правових актів, що змінюють відповідні правовідносини.