819/3558/14-а Про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення щодо визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість - 30.01.2020 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТ- 2" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Яворського І.О., суддів Кухтея Р.В., Носа С.П. від 19 травня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТ- 2" до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАРТ-2" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило: визнати протиправними дії щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року №0004252203; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року №0004252203.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за результатами взаємовідносин із постачальником, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю відповідних доказів.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року №0004252203; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Застосувавши підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункт 44.1 статті 44, пункти 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), статтю 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV (996-14) ), Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (затвердженою наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року №281/171/578/155; далі - Інструкція №281/171/578/155), Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року №363 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 (z0128-98) , Інструкцію з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затверджену наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04 червня 2007 року №271/121 та зареєстровану в Міністерстві юстиції України 04 липня 2007 року за №762/14029, суд дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Талис Плюс") щодо поставки останнім нафтопродуктів є реальними, їх проведення та використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності Товариства підтверджується матеріалами справи, а відтак позивачем дотримано передбачені податковим законодавством умови для формування податкового кредиту у червні 2014 року за результатами таких відносин. За висновком суду доводи відповідача про порушення Товариством норм ПК України (2755-17) документально не підтверджуються, а збільшення оскаржуваним рішенням розміру грошових зобов`язань зі сплати ПДВ є протиправним.

В частині ж позовних вимог про визнання протиправними дій Інспекції щодо винесення податкового повідомлення-рішення, то суд, відмовляючи у задоволенні останніх, зазначив, що предметом публічно-правового спору між сторонами є спірне податкове повідомлення-рішення, яким (а не діями щодо його винесення) фактично і порушені права позивача та якому суд дав правову оцінку.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 травня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог Товариства у повному обсязі.

Апеляційний суд дійшов протилежних висновків та зазначив у своєму рішенні про те, що операції між позивачем та ТОВ "Талис Плюс" щодо поставки останнім нафтопродуктів у червні 2014 року не мали реального характеру, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами, які повинні супроводжувати фактичне виконання такого роду відносин, а тому останні не можуть слугувати підставою для формування Товариством податкового кредиту з ПДВ у відповідності до статті 198 ПК України. Наведене суд обґрунтував тим, що: за умовами укладеного із контрагентом договору контрагент зобов`язувався поставити позивачу нафтопродукти на умовах ЕХW - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт", однак відсутні будь-які докази, які б достовірно свідчили про зберігання ПАТ "Дніпронафтопродукти" нафтопродуктів, придбаних Товариством саме у ТОВ "Талис Плюс", а також докази наявності у контрагента права власності на ці нафтопродукти; згідно документів, що наявні в матеріалах справи, нафтопродукти залученим позивачем автомобільним транспортом забирались з нафтобаз в смт. Дунаївці, м. Надвірна, смт. Клевань, проте жодних доказів належності цих нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" суду не надано; відомості, зазначені у складених між Товариством та ПАТ "Дніпронафтопродукт" акті приймання-передачі наданих послуг по зберіганню нафтопродуктів та акті приймання-передачі нафтопродуктів, не узгоджуються між собою, так як договір зберігання нафтопродуктів укладено раніше ніж оформлена поставка товарно-матеріальних цінностей контрагентом позивачу; відсутні й докази придбання ТОВ "Талис Плюс" нафтопродуктів у ПАТ "Укртатнафта", яке вказано їх виробником у сертифікатах відповідності.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство подало касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування апеляційним судом норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з ПДВ. Вважає, що цей суд дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже не зважив на фактичні обставини справи та підтверджуючі їх докази, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентом проведені та документально оформлені й Товариством дотримано передбачені податковим законодавством умови для формування податкового кредиту з ПДВ; на думку позивача, добросовісний покупець не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливі порушення підприємством-постачальником при здійсненні господарської діяльності.

Інспекція у письмових запереченнях на касаційну скаргу позивача проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним. Вважає, що встановлені у акті перевірки та підтверджені у ході апеляційного розгляду обставини свідчать про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий облік позивача, а також про непідтвердження платником податку товарності таких належними і допустимими доказами.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства по взаємовідносинах з ТОВ "Талис Плюс" за період з 01 червня 2014 року по 30 червня 2014 року складено акт від 09 вересня 2014 року №6528/22-03/37076630, у якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог, зокрема, статей 22, 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з ПДВ за червень 2014 року у розмірі 422291,00 грн.

У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ "Талис Плюс" без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це здійсненими заходами з податкового контролю по контрагенту, відповідно до яких не встановлено реальності господарських взаємовідносин останнього з платниками податків по ланцюгу постачання; відсутністю документів, які б свідчили про транспортування нафтопродуктів (товарно-транспортних накладних), заявок на поставку товару, рахунків-фактур, непідтвердження приймання товару за якістю. Відтак, на думку контролюючого органу, документи від ТОВ "Талис Плюс" використано з метою штучного формування податкового кредиту та отримання неправомірної вигоди у вигляді мінімізації податкових зобов`язань.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року №0004252203, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з ПДВ на 633436,50 грн., у тому числі за основним платежем 422291,00 грн., за штрафною (фінансовою) санкцією 211145,50 грн.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ "Талис Плюс" (продавець) укладено договір поставки нафтопродуктів №01/06-28П від 01 червня 2014 року, за умовами якого продавець зобов`язувався передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити нафтопродукти; номенклатура, кількість, ціна товару та строк поставки визначається сторонами у додаткових угодах до договору, що є його невід`ємною частиною. Відповідно до пунктів 4.1, 4.2. 4.5 договору поставка товару покупцю здійснюється на основі заявки покупця та підписаної сторонами додаткової угоди; товар постачається партіями протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеною у додатковій угоді на умовах ЕХW - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС 2010); сторони укладають акти прийому-передачі товару, в яких вказують найменування, кількість, ціну і вартість переданого товару, сторони можуть укладати акти прийому-передачі товару, що переданий протягом визначеного в такому акті періоду часу.

Цього ж дня між сторонами підписано додаткову угоду №140630000000022 до договору №01/06-28П від 01 червня 2014 року, в якій погоджена номенклатура, кількість, ціна товару та строк поставки. Так, постачальник зобов`язувався поставити на умовах ЕХW - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів, а покупець прийняти до 30 червня 2014 року такі види товарів: бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С код товару згідно з УКТЗЕД 2710124192 в кількості 54834 т на суму 1147675,62 грн., паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки В виду ІІ код товару згідно з УКТЗЕД 2710194710 в кількості 51484 т на суму 963780,48 грн., а всього на загальну суму 2533747,32 грн., в тому числі ПДВ 422291,22 грн.

Листом за №57/06-ТП від 01 червня 2014 року ТОВ "Талис Плюс" повідомив покупця, що придбані нафтопродукти згідно з договором знаходяться на зберіганні у ПАТ "Дніпронафтопродукт" та можуть бути отримані в будь-який час протягом дії даного договору. ПАТ "Дніпронафтопродукт" про перехід права власності повідомлений.

Позивач стверджував, що реальність виконання операцій за укладеною угодою підтверджується належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, а саме: актами приймання-передачі нафтопродуктів; платіжними дорученнями; листом контрагента, яким повідомлено позивача про знаходження нафтопродуктів на зберіганні у ПАТ "Дніпронафтопродукти" та можливість їх отримання у будь-який час; укладеним позивачем із ПАТ "Дніпронафтопродукти" договором зберігання, за умовами якого останній (зберігач) зобов`язався приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності, які передаються Товариством (поклажодавцем) і повернути їх у схоронності за першою його вимогою; актами приймання-передачі наданих послуг зберігання; платіжними дорученнями на оплату послуг зберігання; актами приймання-передачі паливно-мастильних матеріалів за договором зберігання; укладеним позивачем із ТОВ "Зелена Говерла" договором про надання послуг перевезення, за умовами якого останній (виконавець) зобов`язався за завданням замовника (Товариства) надавати за плату послуги з перевезення вантажів (нафтопродуктів) автомобільним транспортом; актами про надання послуг (виконання робіт) з перевезення; товарно-транспортними накладними на перевезення нафтопродуктів із місць зберігання до АЗС, що використовуються Товариством і знаходяться в межах Тернопільської області; журналом обліку надходжень нафтопродуктів на АЗС; фіскальними звітними чеками по кожній АЗС на підтвердження прийняття ПММ та їх подальшу реалізацію через мережу АЗС; паспортами якості та сертифікатами відповідності нафтопродуктів тощо.

Суд касаційної інстанції зазначає, що за певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, складені між Товариством та ПАТ "Дніпронафтопродукт" акт приймання-передачі наданих послуг по зберіганню нафтопродуктів та акт приймання-передачі нафтопродуктів не узгоджуються із періодом, протягом якого за умовами договору мала б здійснюватися поставка товару, адже договір зберігання нафтопродуктів укладено раніше ніж оформлена поставка товарно-матеріальних цінностей контрагентом позивачу. Також у складених між Товариством та контрагентом документах відсутня інформація про місцезнаходження нафтопродуктів - адреси резервуарів нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт", де, як вказує позивач, зберігались придбані у ТОВ "Талис Плюс" товарно-матеріальні цінності.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено наявності договірних відносин контрагента позивача із нафтобазою та, як наслідок, відповідних обставин, які б достовірно свідчили про зберігання ПАТ "Дніпронафтопродукти" нафтопродуктів, придбаних Товариством саме у ТОВ "Талис Плюс".

Суд апеляційної інстанції також оцінив й надані позивачем копії товарно - транспортних накладних, актів здачі - приймання виконаних робіт з перевезення й дійшов висновку, що останні фактично стосуються операцій з переміщення нафтопродуктів до АЗС позивача, проте не підтверджують перевезення нафтопродуктів, придбаних саме у ТОВ "Талис Плюс", не свідчать про транспортування товару від контрагента (продавця) до нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" й не дають можливості переконатись, що саме цей товар транспортувався для подальшої реалізації позивачем.

Як під час перевірки, так і під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено обставин наявності у контрагента права власності на нафтопродукти, поставка Товариству яких обумовлювалась в укладеній між сторонами угоді, доказів придбання ТОВ "Талис Плюс" нафтопродуктів у ПАТ "Укртатнафта", яке вказано їх виробником у сертифікатах відповідності тощо.

Наведені обставини не дали суду апеляційної інстанції можливості встановити руху активів на шляху до позивача у справі, участь ТОВ "Талис Плюс" у такому ланцюгу, реальні зміни майнового стану Товариства внаслідок таких відносин, його власному капіталі.

Слід зазначити, що предметом укладеного із контрагентом договору є поставка специфічного товару - нафтопродуктів, єдиний порядок організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком яких встановлено Інструкцією №281/171/578/155.

Пунктом 5.4 Інструкції врегульовано порядок приймання нафти і нафтопродуктів під час надходження автомобільним транспортом.

Так, представник вантажовідправника, який перебуває з одержувачем у різних населених пунктах, зобов`язаний прибути не пізніше триденного строку після отримання повідомлення, за винятком випадків, коли для прибуття транспортом необхідно більше часу (у такому разі строк для прибуття дорівнює часу, необхідному для безпечного руху транспорту), якщо більший строк не обумовлено відповідним договором. Представник вантажовідправника зобов`язаний мати довіреність на право участі в прийманні нафти та/або нафтопродуктів за кількістю, що надійшла (підпункт 5.2.10 Інструкції).

За змістом підпункту 5.4.1 Інструкції перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 (z0128-98) , та Державними стандартами України 27352-87 щодо автотранспортних засобів для заправки та транспортування нафтопродуктів.

Відповідно до підпунктів 7.5.2, 7.5.4 Інструкції відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. Нафтопродукти відпускаються у технічно справну та чисту тару відповідно до вимог ДСТУ 4454 після пред`явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про повірку автоцистерни.

Як передбачено підпунктом 7.5.6 Інструкції, відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства; відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників (підпункти 7.5.7, 7.5.8 Інструкції).

Дослідивши умови укладеного із контрагентом договору, яким передбачалась поставка небезпечного вантажу, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин цієї справи, проаналізувавши відповідні законодавчі положення, якими врегульовано порядок перевезення небезпечних вантажів (нафтопродуктів) автомобільним транспортом, суд апеляційної інстанції встановив, що надані позивачем документи не підтверджують поставку товарів на користь позивача саме згаданим суб`єктом господарювання. Наведені обставини у сукупності та взаємозв`язку були цілком об`єктивно розцінені апеляційним судом як доказ безтоварності цих операцій, що виключає їх відображення у обліку підприємства й підстави для формування позивачем податкового кредиту за такими відносинами.