805/4446/15-а Про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення - рішення, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість - 24.01.2020 Прийняття

У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська"" (далі - Товарство) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Мар`їнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення - рішення від 08 травня 2015 року №000009/220/1044.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що під час проведення перевірки контролюючому органу були надані належним чином оформлені первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій з контрагентом у періоді, що перевірявся.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року адміністративний позов задоволено:

- визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення - рішення Мар`їнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області від 08 травня 2015 року у справі №00000/220/1044;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Мар`їнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська"" судовий збір у розмірі 182 грн 70 коп.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи в повній мірі підтверджують реальність виконання господарських договорів, укладених між позивачем та його контрагентом. Крім того, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що виконані ТОВ "ЛУВД" роботи використані позивачем у своїх господарській діяльності.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про певні недоліки наданих Товариством товарно-транспортних накладних, а також зазначає про відсутність журналу довіреностей позивача.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

30 січня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" зареєстровано як юридична особа, є платником податку на додану вартість та перебуває на податковому обліку в Мар`їнській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (а.с. 9-13).

Посадовими особами відповідача, згідно із п.п. 20.1.4, п. 20.1 ст. 20, п.78.1.1, п.78.1 ст. 78 та з урахуванням ст. 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Центральна збагачувальна фабрика "Курхівська", щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "ЛУВД", їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2014 по 31.08.2014.

За результатами перевірки складено акт від 07.04.5015 за №198/05-38/15/33959754 (далі - Акт перевірки) (а.с. 14-24).

Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- п.198.1 ст.198, п.198.2, 198.3 та п.198.6 ст. 198 п.200.1 Податкового кодексу України (2755-17) із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 20 170 грн, в т.ч. за період серпень 2014 року- 20 170 грн;

- п.138.1, п.138.2 ст. 138 пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування за 2014 рік на суму 100 850 грн, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік в сумі - 18 153 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 травня 2015 року №000009/220/1044, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 20 170 грн та нараховано штрафні санкції у розмірі 10 085 грн та №00010/220/1045, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 18 153 грн та нараховані штрафні санкції в розмірі 9 077 грн (а.с. 30).

Не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. Так. позивач звернувся до Головного управління ДФС у Донецькій області зі скаргою від 25.05.5015 №438-05, за результатами розгляду якої Міжрегіональним головним управлінням Міністерства доходів і зборів України прийнято рішення від 29.07.2015 №6642/10/05-99-10-03-12-1, яким податкове повідомлення-рішення №00010/220/1045 від 08 травня 2015 року - скасовано, а податкове повідомлення-рішення №000009/220/1044 - залишено без змін (а.с. 40-51).

Контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "ЛУВД".

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) та Податковим кодексом України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ) в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "ЛУВД" (Постачальник) укладено договір поставки від 30 грудня 2013 року № 331-12/13 (а.с. 78-83), за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити у власність Покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного значення (Продукція), в асортименті, кількості, в строк, за ціною та з якісними характеристиками, погодженими Сторонами у Договорі та Специфікаціях, які є невід`ємними частинами Договору. Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Продукцію, що поставляється в його власність у відповідності до умов Договору. Умови постачання Продукції - DDP, відповідно до "Інкотермс-2010", з урахуванням умов та застережень, які містяться в Договорі та, або Специфікації до нього.

На виконання умов зазначеного договору, позивач подав до ТОВ "ЛУВД" заявку на матеріали на серпень 2014 року, зокрема, на мотор-редуктор ЗМП-31,5 ТУ 2-056-0224821-278-89 з напівмуфтою під пелюсткове з`єднання, вал-шестерню черт. №ККС-16.100.10, шестерню черт. № ККС - 16.100.012, Блок Ф560 на лебедівку ВРС- 93 (а.с. 86).

Сторонами до договору поставки від 30 грудня 2013 року № 331-12/13 укладено специфікацію від 24.07.2014 щодо поставки Продукції, а саме: мотору-редуктору ЗМП-31,5 ТУ 2-056-0224821-278-89 з напівмуфтою під пелюсткове з`єднання; вал-шестерні черт. № ККС-16.100.10; шестерні черт. № ККС - 16.100.012; Блоку Ф 560 на лебедівку ВРС- 93 (чертеж 002.013А). Загальна вартість Продукції, яка постачається - 121 020 грн, з яких ПДВ 20 170 грн (а.с. 84).

На підтвердження реальності виконання укладеного договору, позивач надав копії: податкових накладних; видаткових накладних, платіжних доручень; виписок банку; оборотно-сальдових відомостей та товарно транспортних накладних.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що отримані позивачем ТМЦ були використані Товариством у власній господарській діяльності при здійснені ремонту обладнання, що підтверджено: накладними вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) (а.с. 93-95); картками рахунку (а.с.106-109); звітами по проводках (а.с. 102-105).

Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про ненадання позивачем журналу довіреностей, з огляду на те, що останній наявний в матеріалах справи та досліджувався судами попередніх інстанцій під час розгляду справи (а.с. 110-113).

Також, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги посилання контролюючого органу на порушення Товариством вимог Наказу Міністерства доходів і зборів України від 14 січня 2014 року, оскільки таке порушення не було встановлено актом перевірки та не було підставою для прийняття оскаржуваного ППР.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на акт ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська лист застереження від 20.01.2015 року №1400/7/04-63-22-03-14 про неможливість проведення перевірки ТОВ "ЛУВД" щодо підтвердження господарських відносин із платником податків за період з 01.07.2014 року по 31.10.2014 рік з огляду на те, що відомості викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення таких актів будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних актів з відображенням в них окремих відомостей, зокрема щодо нереальності операцій, не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань.

Зокрема, судами досліджено вказані вище первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Крім того, Верховний Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору та специфіку придбаного товару/послуг, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаними вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.