815/8161/13-а Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень, якими платнику податків було збільшено зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток - 24.01.2020 Прийняття

У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Карад-2005" (далі- позивач, Товариство) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Приморському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про правильність визначення своїх податкових зобов`язань, а також вказує на те, що позивач надав суду належним чином оформлені первинні документи, що відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) та в повній мірі підтверджують реальність виконання укладених між позивачем та його контрагентом угод.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі:

- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення №0001322260 та №0001332260 від 09.140.2013 на суму 12 291 грн прийняті Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області стосовно ТОВ "Карад-2005";

- стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Карад-2005" судовий збір у розмірі 172 грн 05 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність формування Товариством сум податкового кредиту та відсутність у контролюючого органу правових підстав для збільшення позивачу сум грошового зобов`язання та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень. Також суди зазначили, що Товариство не повинно нести відповідальність за порушення, вчинені їх контрагентом, оскільки сплатило суму ПДВ у складі ціни товару/послуг, жодних порушень податкового законодавства не допустило, а тому має право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач, посилаючись на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності та відомості, що містяться в інформаційних базах контролюючого органу зазначив, що діяльність позивача спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з отриманням податкової вигоди.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

13 січня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Карад-2005" з питань підтвердження господарських взаємовідносин з МП ТОВ ГАМАЛС" за квітень 2012 року та визначення випливу на податковий облік за відповідний податковий період.

Основними видами діяльності позивача, в період, який перевірявся, було будівництво трубопроводів (КВЕД 42.21), діяльність у сфері архітектури (КВЕД 71.11), будівництво житлових і нежитлових будівель (КВЕД 41.20).

За результатами перевірки складено акт №1662/15-53-22-6/33988104 від 17.09.2013 (далі- Акт перевірки).

Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:

- п.п. 14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), в результаті чого Товариством занижено податок на прибуток за 2 квартал 2012 року на суму - 10 325 грн;

- п. 198.3 ст. 198 ПК України в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість на загальну суму - 9 833 грн за квітень 2012 року.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:

- № 0001322260 від 09.10.2013, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов`язання на 14 750 грн, з яких за основним платежем у розмірі - 9 833 грн 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4 917 грн 00 коп.;

- № 0001332260 від 09.10.2013, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 15 488 грн. з яких за основним платежем у розмірі- 10 325 грн 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5 163 грн 00 коп.;

- податкове повідомлення - рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму - 12 291 грн 00 коп., з яких за основним платежем у розмірі - 9 833 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)- 2 458 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на інформації щодо діяльності контрагента позивача, що міститься в акті ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 23.08.2012 №1109/22-34/13918998/63 "Про неможливість проведення зустрічної звірки МП ТОВ "Гамалс" щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за жовтень 2011 року, лютий, квітень, травень 2012 року", в якому зафіксовано відсутність МП ТОВ "Гамалс" за місцезнаходженням та неможливість придбання вказаним товариством товарів (робіт, послуг) і, як наслідок, неможливість продажу їх в подальшому на користь контрагентів-покупців.

Таким чином, контролюючий орган зазначив про нереальність господарських операцій, укладених між позивачем та ТОВ МП ТОВ "Гамалас" у періоді, що перевірявся.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) та Податковим кодексом України (2755-17) в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Замовник) та МП ТОВ "Гамалс" (Виконавець) укладено договір від 20 квітня 2012 року №190412, за умовами якого Виконавець бере на себе обов`язок щодо отримання дозволу в місцевих органах влади на право виконання робіт та обов`язок виконати ці роботи, а Замовник зобов`язується прийняти виконанні роботи та оплатити їх вартість у строки та порядку, встановлені Договором (а.с.54-56).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, позивачем надано копії акту здачі-приймання виконаних робіт та податкової накладної. Розрахунок між підприємствами проводився у безготівковій формі згідно платіжного доручення №32 від 20.04.2012 згідно рахунку-фактури №ПП-00105 від 20.04.2012 (а.с.57-59).

На час здійснення господарських операцій за вказаним договором, контрагент позивача мав ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії АВ №589449 від 27.07.2011 на здійснення господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури терміном дії з 27.07.2011 по 27.07.2014.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань.

Зокрема, судами досліджено вказані вище первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договору.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи контролюючого органу про відсутність у МП ТОВ "Гамалс" необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, з огляду на те, що скаржником не зазначено у чому саме виражається така відсутність, а також не надано жодного доказу на підтвердження своїх доводів.

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на акт ДПІ у Київському районі м. Одеси від 23.08.2012 №1109/22-34/ 13918998/63 "Про неможливість проведення зустрічної звірки МП у вигляді ТОВ "Гамалс" щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за жовтень 2011, лютий, квітень, травень 2012" з огляду на те, що відомості викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення таких актів будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних актів з відображенням в них окремих відомостей, зокрема щодо нереальності операцій, не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору та специфіку придбаного товару/послуг, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.