825/789/17 Про скасування постанов Центрального відділу державної виконавчої служби міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження - 01.07.2020 Прийняття

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ''Кей-Колект'' до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, треті особи - ОСОБА_1, Приватне підприємство "ЛАНА-Сервіс" про скасування постанов, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ТОВ "Кей-Колект" на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року (головуючий суддя - Соломко І.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року (головуючий суддя - Кузьмишина О.М., судді - Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.) .

І. Суть спору

Короткий зміст позовних вимог

17 травня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" звернулося до суду з позовом про скасування постанов Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 14.02.2011 №ВП24431446, від 12.03.2011 №ВП25040930 та про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 11.04.2011 №1360/17.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що державним виконавцем під час проведення виконавчих дій в рамках спірного виконавчого провадження порушено вимоги п.3 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки заставодержателя не було повідомлено про звернення стягнення на заставлене майно та не роз`яснено право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Крім того, наявність арешту на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, позбавляє позивача зареєструвати право власності на це майно, чим порушуються його права. В позовній заяві позивач вказує на те, що про наявність оскаржуваних постанов державного виконавця він дізнався 11.05.2017 при зверненні до приватного нотаріуса, а оскільки він не є учасником виконавчого провадження, то звернувшись до суду із даним позовом 17.05.2017 ним не пропущений строк звернення до адміністративного суду - 6 місяців.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, в задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю ''Кей-Колект'' відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди зазначили, що якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , а не нормами спеціального Закону України "Про іпотеку" (898-15) . Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі №6-238цс14. Отже, суди дійшли висновку, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є лише дією, спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому. Таким чином, суди вирішили, що факт накладення арешту на предмет іпотеки не може порушувати переважне право іпотекодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці. При цьому суди звернули увагу позивача на те, що згідно з статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Посилання представника позивача на те, що наявність арешту на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, позбавляє позивача зареєструвати право власності на це майно, чим порушуються його права, суди визнали необґрунтованими, оскільки доказів відмови у державній реєстрації права власності на майно, яке є предметом іпотеки, саме з наведених підстав, позивачем суду не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

17 липня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, в якій позивач просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що наявність оскаржуваного арешту перешкоджає йому як іпотекодержателю зареєструвати право власності на предмет іпотеки. Вказує, що за наявності договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань, іпотекодержатель ТОВ "Кей-Колект" має право у разі невиконання боржником своїх зобов`язань звернути стягнення на передане в іпотеку майно.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.11.2007 між ОСОБА_1 (позичальник) та АКІБ "УкрСиббанк" (Банк) укладено договір про надання кредиту №11249917000, відповідно до якого Банк надав позичальнику грошові кошти (а.с.8-17).

В забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором укладено договір іпотеки (нерухомого майна) №30305Z99 від 09.11.2007, за умовами якого ПП "ЛАНА-Сервіс" (Іпотекодавець) передає в іпотеку АКІБ "УкрСиббанк" (Іпотекодержатель) в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11249917000 від 09.11.2007 нерухоме майно, належне Іпотекодавцю на праві приватної власності: адміністративно-побутовий корпус, профілакторій з прибудовами, позначені на плані літ.літ "А-3", "А3", "А2", "А1", "А4", гараж -пункт охорони, позначені на плані літ. "Б-2", оглядові ями в кількості 2 (дві) штуки, що знаходяться за адресою: м. Чернігів, проспект Миру 235-б.

12.12.2011 відповідно до договору факторингу № 1 АКІБ "УкрСиббанк" відступив ТОВ "Кей-Колект" свої вимоги за зобов`язаннями позичальника за кредитним договором.

11.05.2017 ТОВ "Кей-Колект" при зверненні до нотаріуса стало відомо, що на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки №30305Z99 від 09.11.2007, Центральним відділом державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції накладено арешт.

Як вбачається з Інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11.05.2017 №2017 №5903:

-за реєстровим номером обтяження 10830178 зареєстровано об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно в межах 29856,88 грн., власником якого є ОСОБА_1, на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження №24431446 від 14.02.2011;

-за реєстровим номером обтяження 10928923 зареєстровано об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно в межах 51787,56 грн., власником якого є ОСОБА_1, на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження №25040930 від 12.03.2011;

- за реєстровим номером обтяження 11060043 зареєстровано об`єкт обтяження (арешт): невизначене майно, все нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1, на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження № 1360/17 від 11.04.2011 (а.с.36-38).

Згідно інформації ВП-спецрозділ від 23.05.2017, наявної в матеріалах справи, вищевказані виконавчі провадження були відкриті на виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ПАТ КБ "Приватбанк" (а.с.63-64).

Листом від 25.05.2017 вх. №5690/17 Центральний відділ державної виконавчої служби м. Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області повідомив суд, що виконавчі провадження № 24431446 та № 25040930 та 1360/7 завершені у 2011 році на підставі п. 2 ч.1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження". Станом на 25.05.2017 матеріали вказаних виконавчих проваджень знищені (а.с.67).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 52 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон №606-XIV (606-14) ) встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Частиною четвертою статті 54 Закону №606-XIV встановлено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз`яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до частини шостої статті 54 зазначеного Закону за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, після задоволення його вимог залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

У відповідності до частини восьмої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження", примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Відповідно до статті 1 Закону України від 05.06.2003 №898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV (898-15) ) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною шостою статті 3 зазначеного Закону у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Частиною другою статті 25 Закону №606-XIV встановлено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно зі статтями 55 та 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. При цьому арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

При цьому суд звертає увагу позивача на те, що згідно з статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 1404-VIII, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ), внесені Законом України від 15.01.2020 №460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Як встановили суди попередніх інстанцій, оскаржувані виконавчі провадження були відкриті на виконання рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором на користь ПАТ КБ "Приватбанк". І саме в рамках цих виконавчих проваджень щодо стягнення заборгованості за кредитним договором державним виконавцем було накладено арешт на все нерухоме майно боржника, в тому числі і на те, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки №30305Z99 від 09.11.2007.

Суд зазначає, що накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна. Беручи до уваги наведені положення статті 3 Закону №898-IV є підстави погодитися з доводами позивача, що накладення арешту на згадане нерухоме майно порушує його право як іпотекодержателя, який в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, може звернути стягнення на предмет іпотеки.

Аналізуючи положення Закону №898-IV (898-15) , зміст яких наведено вище, Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2018 року (справа № 910/4772/17) зазначив, що в разі, коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно.

При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а отже й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.

У контексті обставин цієї справи треба зауважити, що позивач, доводячи протиправність спірних постанов виконавця навів аргументи щодо наявності підстав для звільнення з-під арешту нерухомого майна, яке водночас є предметом іпотеки.

Арешт на заставлене майно державний виконавець наклав з метою забезпечення реального виконання судового рішення (в іншій судовій справі, у якій позивач не є стороною, відповідно не має статусу учасника виконавчого провадження, в рамках якого накладено цей арешт), що з огляду на наведені вимоги Закону №606-XIV (606-14) є його обов`язком.

Обставин, які б вказували на те, що державний виконавець, коли виносив спірне рішення, діяв неправомірно (зокрема, що він не мав законних підстав накладати арешт, не мав повноважень для ухвалення такого рішення чи діяв у неправомірний спосіб) у справі не встановлено.

Натомість, суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи виходили, окрім іншого, з того, що накладення виконавцем арешту на заставлене майно, іпотекодержателем якого є позивач, не позбавляє останнього реалізувати своє право на заставлене майно (у встановленому порядку) в разі, якщо у боржника виникне заборгованість за кредитним договором.

На думку колегії суддів такий висновок, з огляду на наведене, є помилковим. Судячи з мотивів судів попередніх інстанцій у такий спосіб вони по суті вирішували питання про наявність підстав для звільнення з-під арешту майна, що за своєю суттю вимагає іншого способу захисту і юрисдикційної форми, в якій його можна реалізувати.

Постанова виконавця про накладення арешту передбачає перевірку її на відповідність критеріям, визначеним Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС) і позаяк в такому аспекті порушень законодавства суди не виявили, є підстави погодитися з їхнім висновком про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, мотиви судів першої та апеляційної інстанції, на думку колегії суддів, потрібно змінити, а позивачу - зазначити, що зняття арешту із заставленого майна вимагає, окрім іншого, з`ясування наявності речових прав на це майно у нього та інших суб`єктів, зокрема тих, в інтересах яких накладено арешт. З огляду на суть цих правовідносин і їх суб`єктний склад позивачу і потрібно визначити спосіб захисту права, за захистом якого він фактично звернувся з цим позовом.

Зазначена правова позиція в аналогічних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постанові від 19 червня 2019 року у справі №825/1764/16.

Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.